Філософія культури

kultura-fЗ’ясувати сутність культури
можна, лише виходячи з аналізу
діяльності людини.
П. Флоренський

Слово «культура» похідне від латинського «култура» — обробіток, догляд, розвиток — і спочатку означало обробіток землі, працю землероба. Але надалі воно наповнилось новим змістом – «освіченість», «вихованість». Римський мислитель Ціцерон вже вживає поняття «культура душі», вважає, що філософія є «культурою розуму». Важливим тут є те, що, з одного боку, культура є діяльністю по перетворенню людиною природи, а з другого – засобом удосконалення духовних сил людини.

До основних концепцій походження культури відносяться:
- діяльнісна – культура як процес і результат людської діяльності;
- ціннісна – культура розуміється як система цінностей, їх надбання;
- емпіричний, описовий підхід, згідно з яким культура є сукупністю, результатом всієї людської діяльності, тобто сумою всіх речей і цінностей, з яких складається цей результат.

Існують також теологічна концепція культури, пов’язана з релігійним трактуванням походження культури, та ігрова, адже гра є різновидом людської діяльності.

Переважаючим на сьогодні вважається діяльнісний підхід.

Загалом в сучасній літературі налічується десь понад 500 визначень цього феномен. Культуру вивчають такі науки, як археологія, етнологія, соціологія, етика, історія тощо, не говорячи вже про культурологію; яку ви вже вивчали.

Під культурою в широкому розумінні традиційно визначається сукупність матеріальних, практичних і духовних надбань суспільства, які відображають рівень його історичного розвитку, втілюються в повсякденній діяльності людини, знаходять відображення у її соціальних, моральних, естетичних та інших характеристиках.
У вужчому розумінні культура – це сфера духовного життя суспільства. Вона охоплює собою систему освіти, виховання, духовної творчості, втілює в себе ті установи й організації, які забезпечують означені процеси: школи, ВНЗ, музеї, театри, бібліотеки, інші культурні заклади, а також творчі спілки тощо.

Поняттям культура часто позначають рівень вихованості й освіченості людини, рівень оволодіння нею тією чи іншою сферою знань та діяльності. Основою культури є людяність, гуманізм; її гуманістичний характер реалізується через всебічний розвиток людини, виявлення її сутнісних сил і здібностей.
Культура є штучно створеною людиною «другою природою», надбудовою над першою, «живою природою», створеним людиною світом.

Усе ж те, що суперечить гуманізму, людяності віднести до культури неможливо. Такого роду явища, відносини, процеси, поведінку називають «антикультурою». Відомо, що злодійству, брехливості, наркоманії, алкоголізму всі народи дають негативну оцінку, розглядають їх як антицінності, антикультуру.

Структура культури

Загальноприйнятим є розмежування культури на
- матеріальну та
- духовну.

Матеріальна культура включає в себе досягнення, які виражають головним чином рівень освоєння людиною сил природи. В процесі своєї діяльності люди створюють матеріальне багатство суспільства, яке включає в себе:
- засоби праці – інструменти, верстати, машини тощо;
- засоби індивідуального споживання: одяг, помешкання, побутові речі.

Обидва ці види матеріального багатства суспільства утворюють речові елементи матеріальної культури, її предметну форму існування.
Матеріальну культуру можна поділити на
- культуру праці (засоби праці) та
- культуру побуту (засоби споживання).

До сфери духовної культури суспільства належать такі основні елементи:
- явища сфери суспільної свідомості;
- різні соціальні інститути й організації;
- матеріально-технічна база духовної культури.

Духовна культура є вищим проявом і керівним чинником у системах цілісної людської культури, оскільки саме вона орієнтує, мотивує, формує, визначає, надає сенсу всім сферам діяльності людини.

Всі сфери людської діяльності переплетені і впливають одна на одну, в чому ви переконалися, розглядаючи структуру суспільства. Тому спробуємо коротко розглянути ці сфери «по частинах».

- Політична культура включає в себе способи політичного вибору і дії, цінності та ідеали політичної організації суспільства.
- У моральній культурі фіксується досягнутий суспільством рівень уявлення про добро, зло, честь, справедливість, обов’язок тощо.
- Естетична культура включає в себе естетичні цінності (уявлення про прекрасне, величне, трагічне тощо).
- Екологічна культура має сьогодні найважливіше значення. Вона включає в себе всі цінності, способи діяльності, спрямовані на збереження планети як унікальної екологічної системи.

- Економічна, наукова, релігійна, трудова, побутова та ін. відображають різні форми людської діяльності.
- Важливою є також культура спілкування, органічно пов’язана з культурою мислення, почуттів, мови тощо.

Визначається також типологія культур: виділяється національна – українська, російська, німецька та ін. культура та культура певних соціальних груп чи класів.
Загальноприйнятим є виділення певних культурних епох: антична культура, культура середньовічна та епохи Відродження, тощо.

В літературі ви знайдете і поділ культури на своєрідні пласти чи підрозділи, напр., масова культура, елітарна, молодіжна та ін., або ж офіційна культура.
В курсі культурології ви аналізували масову культуру та елітарну, тому обмежимося лише констатацією їх специфічних ознак і характеристик.

Разом з тим, при наявності відмінностей матеріальної та духовної культури, відзначимо, що матеріальна культура включає в себе духовну, остання ж матеріалізується. Тому такий поділ правомірний, але – умовний.

Культура особистості

Оволодіваючи існуючими у суспільстві нормами, звичаями, прийомами і способами діяльності, людина освоює й змінює свою культуру. Отже, її міра причетності до культури визначає міру її суспільного розвитку, міру людського в людині.

Особливе місце у світі культури займають її морально-етичні та естетичні аспекти. Мораль регулює життя людей у різних сферах. Естетичні переживання, сприйняття, естетичні смаки притаманні кожній людині.

Людина, «входячи у суспільство», соціалізуючись, засвоює культурні норми як певні взірці, правила поведінки та дії. Звичаї і способи сприйняття формуються тисячоліттями і передаються від покоління до покоління як соціальна естафета.

Величезну роль у формуванні норм культури і їх засвоєнні відіграють схвалення й осудження, сила особистого прикладу, наочні взірці поведінки.
Яка людина – така і культура.

Функції культури

Пізнавальна функція культури полягає в тому, що культура дає можливість людині краще й глибше пізнати навколишній світ, себе і суспільство.
Суспільно-перетворююча функція визначається тим, що культура слугує цілям перетворення природи, суспільства і людини.

Виховна і нормативна функція культури полягає у формуванні певного типу особистості, а також регулюванні поведінки через систему норм і правил, у відповідно до вимог суспільства.

Комунікативна функція зводиться до передавання історичного досвіду поколінь через культурну спадковість і формування на цій основі різноманітних типів і способів спілкування між людьми.

Ціннісно-орієнтаційна функція реалізується через систему цінностей і норм, які є регулятором суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами на кожному етапі розвитку суспільства.

Інтегративна функція культури проявляється у здатності об’єднувати людей незалежно від їх світоглядної орієнтації, національної чи расової приналежності, а народи – у світову цивілізацію.

Культура і цивілізація

Поняття «культура» і «цивілізація» мають органічний зв’язок. Не дублюючи матеріал попереднього розділу про формаційний та цивілізаційний підходи до суспільного розвитку, зупинимося лише на деяких аспектах цього взаємозв’язку.

Цивілізація відображає рівень розвитку і культури, і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, як визначають все суспільне життя, його специфіку. Отже, перша ознака цивілізації – рівень розвитку культури. Другою ознакою є те, що цивілізація – спосіб освоєння культури.

Звернемось до такого прикладу, як відмінність Західної і Східної цивілізацій. Цінності у них одні, а способи їх освоєння – різні: на Заході переважає раціоналістичний підхід до цінностей, сприйняття їх функціонування через науку, на Сході освоєння цінностей здійснюється на основі релігійно-філософських традицій.

Зі специфікою цих цивілізацій ви могли познайомитися через вивчення всесвітньої історії або ж за наявними посібниками або підручниками.

Традиції і новації в культурі

Культура має у собі як стійкі, так і змінливі моменти. До стійкого в культурі належать традиції. Вони існують у всіх формах духовної культури як наукові, релігійні, моральні, національні, трудові та ін. Завдяки їм розвивається культура, оскільки кожне нове покоління не винаходить заново «велосипеди», а засвоює вже досягнутий людський досвід, норми культури.

Водночас культура не може існувати без оновлення – творчості. Отже, єдність традицій та оновлення, новацій є загальною характеристикою культури.
На підставі різного співвідношення традицій і новацій відбувається поділ суспільств на
- традиційні і
- сучасні.

У традиційних суспільствах традиції переважають над творчістю, оновленням, якщо ж у них наявні зміни, то вони випадкові і безсистемні.
У сучасних суспільствах основною цінністю є оновлення, новації.

Закінчуючи, визначимо, що цікавими є й співвідношення національного й загальнолюдського в культурі.

Національне та загальнолюдське в культурі

Кожен народ створює свою особливу, неповторну культуру. Розмаїття культур є характерною особливістю розвитку сучасної цивілізації. Культури різних народів відрізняються між собою мовою, символами, нормами, способами спілкування та діяльності, художньо-чуттєвим відтворенням світу, міфологією і релігією, мораллю і правом тощо.

Головним фактором творення людського в людині є мова. Саме вона є основою загальнолюдського в розмаїтті культур.
Культура дається людині через мову і в мові. Можна сказати навіть більше: завдяки мові як суспільно-історичному здобутку людина стає людиною. Тому ще Сократ звертався до людини: «Заговори, щоб я тебе побачив».

У національній культурі (а безнаціональних культур немає) національні особливості виявляються не лише в мові, а і в інших чинниках:
– у побуті, формах розселення, особливості помешкань, досвіді народних митців, переважаючих будівельних матеріалах, – камінь, цегла тощо. Спробуйте, напр., уявити собі карпатське село у степовій зоні чи степове село в Карпатах;
– у національній самобутності життєвого матеріалу, який відображається у творах духовної культури – історичні та природні умови, особливості розвитку нації; її побутові традиції та звичаї; особливості психології; виразові засоби, характерні для нації;
– у фольклорі з його самобутністю (у тому числі і в анекдотах, зокрема про свій чи чужий національний характер, психологію, традиції та звичаї); у формах культури – в українців думи, у росіян – билини та частушки, у таджиків – рубаї тощо;
– у хореографії як відображені енергетики життєвого простору – порівняйте український гопак, білоруську лявоніху, російські танці, грецький сіртакі тощо;
– один і той самий жанр літератури – роман – в Україні інший, ніж у Німеччині, Франції, Англії чи Китаї; образи віршів М.Лермонтова напрочуд конкретні, відрізняються від образів Т.Шевченка;
– гумор український, французький, американський чи англійський – спробуйте порівняти;
– у піснях народів, що співзвучні патріотичним почуттям народу;
– у ставленні до смерті;
– в архітектурі як престижі нації та її сучасних проблемах – масове індустріальне будівництво, сучасний «модерн» тощо (згадайте надзвичайно популярний кінофільм «Іронія долі, або з легким паром». Щоправда, «модерн» долається у сучасному будівництві, в тому числі і у нас, в Україні).

Таким чином, у національній культур відбивається насамперед спосіб світосприйняття народу, його світорозуміння, що особливо позначається на мистецтві та філософії (адже немає національної фізики, хімії, біології, але є німецька, французька, англійська, російська чи українська філософія).

Проте культура як спосіб людського буття все ж не може не мати загальнолюдських рис, притаманних усім націям, усім народам. Саме тому культури різних народів світу, незалежно від їх розселення, має багато спільного: люди використовують однакові знаряддя праці, розмірковують приблизно над одними і тими ж проблемами, переживають навіть однакові чуттєві стани, сподіваються і закохуються, формують свої соціальні інституції, виховують дітей як люди. Вони майже однаково усвідомлюють велич Космосу, межі свого існування, свою смертність, незахищеність перед загрозою катастроф, прагнуть спасіння і звільнення від страждань, спроектувати своє майбутнє.

Людство, очевидно, має деяку глибинну основу свого існування, розмаїття культур розкриває їх багатоманітність. Взаємодія між ними є способом збереження цілісності цивілізації як унікального витвору історії. Людство пройшло тисячолітніми тернистими шляхами зіткнення культур, кривавих воєн, людських жертв і нескінчених руйнацій матеріальних і духовних цінностей, перш ніж осягти животворну силу «вічного миру» І.Канта, «величі людини і людяності» (Т.Шевченко), «благоговіння перед життям» (А.Швейцер).

Національне аж ніяк не суперечать загальнолюдському, а навпаки – воно є його особливим виявом і входить до системи загальнолюдських надбань цивілізації. Співвідношення національного і загальнолюдського (виражаючись філософською мовою) є конкретним проявом діалектики одиничного, особливого та загального.
Підкреслимо, що духовною основою національної культури є самосвідомість нації, упредметнена в її святинях, у національній символіці, у звичаях, у обрядах та ритуалах; її національні почуття (моральні, естетичні, громадські, родинні та ін.). Ці почуття та предмети їх (рідний край, рідні ріки, ліси, гори, образи національних дум, ідеали добра, жіночої і чоловічої краси, народна поетична символіка, мелодійний лад музики тощо) формують своєрідне для даного народу світосприйняття й світорозуміння, нарешті – його світогляд.

Тому висновок може бути лише таким: потрібно засвоювати загальнолюдські надбання сучасної цивілізації, культуру (відкидаючи антикультуру) у всіх її формах і проявах – мистецтво і науку, філософію і релігію, моральну і правову духовність, свята і обряди, загальнолюдське в них і національне (підкреслимо – не втрачаючи національного) – все, що формує мудрість, любов, віру, справді людяне в людині, розвиваючи творчість на засадах високих гуманістичних цінностей та пріоритетів.

Що стосується України, то відродження та розвиток культури, зростання її людино-творчого потенціалу є необхідною умовою повернення країни до загально-цивілізаційних засад суспільно-історичного розвитку людства. Але пам’ятаючи слова поета: научатися чужому – не втрачати свого.
shema11
shema11.1

До роздумів

Культура не є чимось закам’янілим в бурштині, це те, що ми створюємо щодня.
О.Тоффлер

Культура є поклонінням світлу (культ УРА/РА), любов до людини.
Культура є порятунок.
Культура є серцем.
Якщо зібрати всі визначення культури, ми знайдемо синтез
- дієвого блага,
- вогнища просвіти,
- краси.
Микола Реріх

Пусть опрокинет статуи война,
Мятеж развеет каменщиков труд,
Но врезанные в память письмена
Бегущие столетья не сотрут.
В.Шекспир

Чим більше цивілізації, тим менше культури.

Якщо національні мови не мають достатніх словотворчих можливостей для точних, коротких і системних термінів, які відображають мільйони понять науки, техніки і економіки сучасного світу, то для повсякденного спілкування, для виразу звичайних думок, почуттів, відчуттів, для опису природи існуючої мови мають більш-менш багату лексику.
Е.Свадост

Сполучені штати перейшли до цивілізації, проминувши культуру.
А.Ніколсон

Зміст

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>