Що я можу знати?
Що я маю робити?
На що я можу сподіватися?
Для чого я живу?
І.Кант

В Національній картинній галереї США знаходиться триптих видатного французького художника Поля Гогена «Звідки ми? Хто ми? Куди йдемо?». В цьому творі постало питання про походження людини, її сутність та її майбуття.

Походження людини

Людина – унікальне творіння Всесвіту. Вона важкодоступна для вивчення, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть розкрити сповна сутність людини. Називаючи ті чи інші якості людини, філософи шукають серед них визначальні, виділяють серед них то одні, то інші:

«людина є політична істота» (Аристотель), це «мисляча істота» (Р.Декарт), це істота, яка виробляє знаряддя праці (Б.Франклін), людина розумна (гомо сапіенс) (Карл Лінней), це єдина істота, «яка знає, що вона є» (К.Ясперс); за визначенням К.Маркса, сутність людини становить «сукупність суспільних відносин».

Таких визначень можна нарахувати понад 20 і вони складалися в залежності від того, як розкривалися творчі можливості людини в процесі її еволюції.
Філософську програму осягнення людини можна афористично визначити словами Сократа: «Пізнай самого себе».

Вирішення проблеми походження людини у світоглядній історії мало й має гіпотетичний характер.

У міфологічному світогляді походження людини пояснюється породженням людей тваринами або ж їх виникнення з якоїсь частини тіла тварини. Найповнішим тут є тотемізм – «його рід». З переходом до землеробства з’являється новий мотив: велика Праматір-Земля у її шлюбі з Батьком-Небом породжує все живе, в тому числі і людину; далі – людина виникає або з глини, змішаною з кров’ю бога Абзу (Вавілон), або ж титан Прометей створює людину з глини, змішаної зі сльозами, дарує їй вогонь, навчає ремеслам та мистецтву (Стародавня Греція).

У релігійному світогляді походження людини ґрунтується на підкресленні акту божественного творіння: згадаймо Біблію чи Коран.
Космічні гіпотези походження людини мають прадавню історію, вони досить популярні й сьогодні. Їх можна звести до наступних:
? у Космосі міститься «насіння життя», яке заноситься на планети (витоки – в ідеї панспермії Анаксагора – V ст. до н.е.);
? космічні прибульці залишили на Землі своїх представників (тобто життя людини є суто космічним явищем);
? життя людини, як і життя взагалі – результат експерименту, поставленого представниками іншої цивілізації;
? життя людини є реалізацією особливої космічної енергії, тому воно унікальне за своєю природою. Існує й антропологічний принцип.

Еволюційна гіпотеза ґрунтується на тому, що людина має природну, земну передісторію. Такі видатні вчені, як К.Лінней, Ж.-Б.Ламарк і особливо Ч.Дарвін переконливо довели, що людина є останньою, найдосконалішою ланкою в ланцюзі розвитку живих істот і має спільних предків з людиноподібними мавпами. Про цю спільність ви знаєте з курсу біології середньої школи, з нею поглиблено ви можете ознайомитися в підручниках чи посібниках.

Останнім часом привертають до себе увагу припущення про штучне походження людини.

Загалом же сучасна наука дає нам підтвердження лише природного походження людського життя.

Перш ніж розглядати сутність людського життя, зупинимося ще на одному важливому і невирішеному питанні сучасної науки – про місце людини в світі (або – чи одні ми у Всесвіті?). У різних світоглядах це питання розглядається по-різному. Відсутність переконливих наукових висновків щодо існування інших, позаземних форм життя призводить до переважання не оптимістичного, а песимістичного підходу до відповіді на це питання.

Існуючі нині точки зору можна сформулювати так:
1. земне життя виникло цілком випадково, як збіг певних унікальних обставин, яких ніде і ніколи у космічному просторі не виникало. Отже, хто ж тоді почує голос людства? Хто допоможе йому у тій скрутній ситуації, в якій воно перебуває зараз?

2. Життя і розумні істоти у космосі обов’язково існують, але ці «острівці» високоорганізованої матерії надзвичайно віддалені один від одного, — згадаймо, що таке парсек. Крім того, вони можуть бути «старшими» чи «молодшими» за нас, що практично зводить можливість розумного контакту до нуля.
Щодо загальнофілософської точки зору можна зробити висновок, що існування у космосі істот, подібних до людей, цілком імовірне і навіть закономірне, адже закони розвитку світу є універсальними, хоч вони й дещо переглядаються.

Природні, соціальні та духовні виміри людського життя

В сучасній філософії, як і в природознавстві, чимдалі усвідомлюється вплив природного середовища на стан організму, психіки людини. Адже ми живемо на планеті, у глибинах якої постійно відбуваються ще не відомі нам процеси, які впливають на нас. Залежність стану нашого організму від перепаду температури, тиску, від коливань геомагнітних полів, сонячної та космічної енергії, — цілком очевидно.

Різні місця на Землі більшою чи меншою мірою сприятливі для людини, напр., вплив благодатного для організму випромінювання Землі може сприяти звільненню від нервових стресів, полегшенню деяких захворювань; несприятливі – приводити до захворювань або навіть до смерті. Більшість же природних впливів на людський організм до цього часу залишаються ще невідомими для науки.

Поняття природного середовища включає в себе і космос в цілому. Сонячні бурі і пов’язані з ними електромагнітні збурення впливають на клітини, нервову і судинну систему, на самопочуття людини, її психіку.

Актуальними і прозорливими є ідеї К.Ціолковського, В.Вернадського та О.Чижевського, що ми з усіх боків оточені потоками космічних енергій, які йдуть до нас від зірок, планет і Сонця.

У наш час зростає увага до проблем не тільки космічних, а й мікросвіту. Визначаються дивні ритмічні одноманітності, які підтверджують відносно синхронне «буття пульсу» в макро- та мікросвіті, в енергосистемах людського організму. Тому сьогодні фізики так настирливо прагнуть до створення єдиної теорії поля.

Згадаймо процеси біологічної форми руху матерії:
— спадковість і
— мінливість.

Спадковість – у процесі індивідуального розвитку людина реалізує певну програму, відтворює ознаки, які передані їй батьками; мінливість – можливість «відхилення» від цих програм і набути нових ознак під впливом зовнішнього середовища.

Перебільшення ролі спадковості, за метафізичного підходу, призводить до висновку, що основні риси розвитку та будови людського організму визначаються лише певними структурами зародкових клітин. Це – преформізм, популярний у ХVІІ ст.. Отже, тут наявна недооцінка ролі середовища, в якому ми живемо, а звідси – марні всі зусилля як суспільства, так і самої людини, спрямовані на вдосконалення людини, бо вона від народження або ж «добра», або ж «зла».

Абсолютизація ролі середовища не враховує індивідуальних якостей людини, котрі здебільшого є спадковими (задатки, здібності, обдарованість тощо). Такий підхід – це епігенез, започаткований ще Аристотелем.

Але, як висновок: і спадковість, і середовище, і власні зусилля людини, спрямовані на самовдосконалення, справляють істотний вплив на її формування.
Таким чином, природне в людині має вираження у морфологічних, генетичних явищах, у нервово-мозкових, електрохімічних та багатьох інших процесах нашого організму. Це фізіологічні процеси, основою яких є асиміляція та дисиміляція. Безсумнівне лідерство у вивченні цих процесів належить генетиці.
Але якщо ми будемо абсолютизувати лише природне, біологічне, то ми «спустимося» на рівень біологічної форми руху матерії.

Тому необхідним є також аналіз соціального середовища людини, до якого належить родина, друзі, сусіди, соціальні групи людей або людські спільноти – класи чи страти, народи, нації, суспільство. Сюди треба віднести і певні економічні, соціальні, політичні, культурні умови, що існують у суспільстві.

Становлення людини відбувається шляхом засвоєння нею всіх цінностей, вироблених людством у процесі своєї історії. Це і мова, і різні способи діяльності, і вміння користуватися знаряддями тощо. Тому лише живучи в суспільстві, спілкуючись і взаємодіючи з іншими людьми, навчаючись у них, дитина може стати справжньою людиною. Згадаймо, ні Камала, ні Амала, ні Джон, знайдений в Африці, так і інші (їх вже понад 40, так званих «мауглі») не змогли навчитися навіть розмовляти людською мовою.

Соціальна обумовленість людини є фактом, який не потребує доведень, але його не можна трактувати спрощено.

— З одного боку, людина – є продуктом певної епохи, наявного суспільства, і тому вона соціально-обмежена; з іншого – людина є своєрідним «відбитком» і втіленням всієї попередньої історії людства та його культури. Саме як культурно-історична істота вона поєднує у собі якості універсальності й унікальності, стає здатною до самовизначення, до діяльності, тобто отримує духовний вимір.

Разом з тим абсолютизація лише соціальності людини приводить до так званого соціологізаторства, тобто зведення людини до функції її соціального життя. Це також наслідок метафізичного мислення.

Духовне в людині є самоцінним, саме воно лежить в основі людського «Я», адже саме як духовна істота людина виявляє себе вільним і творчо-активним діячем. Якщо у свідомості людини знаходяться тільки відображення найелементарніших потреб, необхідних для підтримання фізичного існування, якщо емоції, почуття примітивні, а поняття нерозвинуті, то це свідчить про її бездуховність, внутрішню убогість. Саме про таку людину говорять, до вона злиденна духом. Але чи завжди в цьому винувата сама людина?…

Духовно розвинена людина – та, яка багато знає і ще більше розуміє, яка спирається у своїй діяльності на почуття й поняття істини, добра і краси, у якої переважають духовні потреби, людина, якій притаманні безкорисливі почуття любові і милосердя, здатність відчувати свою причетність до людства, співчувати кожній людині. (Мабуть, байдужість є однією з ознак бездуховності…)

Духовність людини – це також уміння мріяти, фантазувати, творчо усвідомлювати світ, прагнучи зробити його кращим.

Отже, як висновок, — духовно розвинена людина – така, яка усвідомлює себе і може свідомо керувати своїми вчинками, підпорядковуючи їх нормам моралі та права, спрямовуючи їх на досягнення суспільно значущих цілей. Це людина, внутрішнім регулятором поведінки якої є совість (за висловом І.Канта – «закон, який живе у нас самих», на думку П.Гольбаха – це наш «внутрішній суддя»).

Таким чином, людина є цілісною єдністю біологічного, психічного, тобто душевного, та соціального, соціокультурного, які сформувалися х двох чинників – природного та соціального.

Релігія і сутність людини розглядається як у посібниках з філософії, так і (ще детальніше) у курсі «Релігієзнавства», який ви вивчаєте.
Філософи натуралістичної орієнтації виходять з культу природи, космосу, тому людина вважається лише природною істотою, вона нічим не відрізняється від тварин. Її сутність вбачається лише в незмінних біологічних чи психологічних властивостях – варто згадати, наприклад, З.Фройда. (До його вчення можна звернутися у розділі історії філософії будь-якого посібника, або до підручників з історії філософії, яка вивчається психологами, істориками і філологами).

Але людина – не Бог, не злочинець, не грішний ангел. Вона містить у собі не лише надбання, а й тваринні начала (згадаймо старокитайську мудрість: «не все людське є у звірові, але все звіряче є в людині…»

Соціоцентричний підхід ґрунтується на ідеї абсолютного пріоритету культури, соціальних форм життя над природними передумовами людського буття. Звідси робиться висновок, що людина є вираженням формуючих її культурних умов.

Філософи-ідеалісти вважають, що головне в людині – людська свідомість, розум, і саме цією властивістю людина відрізняється від решти живих істот (як тут не згадати відомий афоризм Р.Декарта: «мислю, значить існую»). У цьому суть просвітництва, характерного для різних філософських напрямків, у тому числі і для української філософії (згадується Г.С.Сковорода!).

Сутність людини як об’єкта філософського аналізу не є чимось сталим, встановленим раз і назавжди. На кожному етапі розвитку людської історії вона набуває нових форм і мір глибини, що є свідченням про суперечливий рух пізнання від сутності першого порядку до сутності другого, третього та наступного порядку. Тому можливим є такий варіант розгляду феномену людини, її сутності:

— по-перше, людина є жива істота, але її притаманний особливий тип тілесної організації, зокрема, прямоходіння тощо, — тобто природна сутність людини є сутністю І-го порядку;
— по-друге, людина є там, де є діяльність. Це – сутність наступного, 2-го порядку; сутність діяльності буде розглянута в розділі про суспільне життя людини;
— по-третє, людська діяльність в системі суспільних відносин – це сутність 3-го порядку, тобто мова йде про суспільність людини;
— по-четверте, людська діяльність – праця – є усвідомленим процесом перетворення природи, суспільства і самої людини (сутність цього порядку);
— по-п’яте, людина є істотою духовною, їй притаманна душа. Отже, це сутність найглибшого у цьому випадку порядку.

Взаємозв’язок цих сутностей людини очевидний, адже сенс життя має історичний характер, розуміються по-різному. А сенс життя пов’язаний з розумінням мети життя, з вибором життєвого шляху, з життєвою позицією. Остання ж виражається у практичних діях – в оцінках, прагненням – варто запам’ятати головне правило мудрого життя – «не бажай і не шукай від життя неможливого», тобто – надто багато.
Найповніше життєва позиція людини реалізується в її способі життя, в тому, заради чого (чи для чого) людина живе і як вона живе, як діє, які має стосунки з іншими людьми, із суспільством в цілому.

Поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість»

Людина – біосоціальна істота – саме біосоціальна, а не біологічна і соціальна. До основних ознак людини можна віднести:
— особливий тип тілесної організації,
— наявність душі,
— свідомість,
— суспільність,
— діяльність.

Отже, це родове поняття, яке відображає загальні риси, притаманні людському роду.
Людина фактично є результатом п’яти біографій:

1.щоб бути людиною, вона повинна повторити філогенез, тобто історію розвитку та існування виду гомо сапієнс, простіше – мати людську будову тіла;

2.їй потрібно здійснити свою власну фізіологічну біографію – вирости;

3.вона повинна вміти говорити, тобто спілкуватися з іншими людьми і не бути відірваною від культури людської цивілізації або хоча б свого племені, нації;

4.їй потрібно здійснити соціальну біографію, чогось навчитися і брати участь у процесі суспільного життя;

5.людина не існує без душі.

Поняття «індивід» означає одиничне, на відмінну від сукупності, маси, тобто це окрема людина на відмінну від колективу, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому.

З цим поняттям нерозривно пов’язане інше – «індивідуальність», що означає наявність особливого, неповторного світу людини, її найвищі цінності та авторитет. Її можна визначити як сукупність властивостей та здібностей, які відрізняють даного індивіда від інших.

Таким чином, індивідуальність є, з одного боку, наслідком біологічної своєрідності організму, а з другого – наслідком специфічних особливостей розвитку певного індивіда, неповторності його життєвого шляху.

В літературі часто вживається похідне від індивідуальності – поняття «індивідуалізм» – тип світогляду, суттю якого є в кінцевому результаті абсолютизація позиції окремого індивіда з протиставленням суспільству. Індивідуалізм виявляється як у реальній життєвій позиції – у вчинках, так і в різних концепціях – етичних, філософських, політичних тощо.

Підкреслимо, що надмірний акцент на індивідуальному може обернутися, залежно від прийнятих цінностей, асоціальністю, самітністю, мрійністю, фанатизмом, аскетизмом тощо.

Поняття «особистість» фіксує соціальне в людині. Воно охоплює всі суспільні відносини, найважливішими з яких є ставлення до суспільного обов’язково, моральних норм.

Формування особливості відбувається в процесі соціалізації, яку можна визначити як процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм та цінностей.

Вплив соціального середовища на індивіда є багатошаровим:
— Мегасередовище – величезний соціальний світ навколо нас, який дає могутні імпульси, що торкаються інтересів усього людства;
— Макросередовище – велике суспільство, країна, до якої ми належимо за народженням, місцем проживання тощо;
— Мікросередовище, тобто наше безпосереднє соціальне оточення у вигляді трьох основних груп: сім’ї, первинного колективу, приятелів та друзів.

Найважливішою формою соціалізації є традиції. Від народження до смерті людина живе у світі звичаїв. Пізніше виникають державно-правові норми. Ще однією універсальною формою соціалізації є мова.

Через посередництво перелічених основних форм соціалізації здійснюється виховання, навчання та трудова діяльність людини. Підсумком соціалізації треба вважати не просто людину, а людину-громадянина.

Але у свій час Ф.Достоєвський запровадив поняття «Безособистість», тобто це людина, яка говорить одне, думає друге, а робить третє… Варто дати кожному самооцінку себе в цьому аспекті.

Серед загальнолюдських цінностей – феномен творчості як продуктивної діяльності людей, яка породжує щось нове, раніше не існуюче.
Поняттям, яке характеризує сутність людини як особистості, є також свобода та відповідальність (але існує «свобода від…» і «свобода для…»); інколи – втеча від свободи, адже за нею невідступна відповідальність.

Звідси – чи існує доля людини? В чому вона?
Насамкінець, проблема людського щастя. Хто не прагне до нього? Хто і як його розуміє?

Філософський практикум

1. «Звідки з’явилася людина?» Запитай спочатку, що таке людина? Якщо ти вияснив її сутність, то тобі зрозуміле і її походження. Питання «що» ставить дорослий, «звідки» – дитина, — так вважав Л.Фейєрбах.
А як думаєте ви?
2. І.Кант сформулював три питання, які мають, за його переконаннями, принципове значення для філософії:
Що я можу знати?
Що я маю робити?
На що я можу сподіватися?
Визначте, які три типи відношення людини до
світу вони відображають.
3. Із наведених варіантів оберіть ті, що відображають суттєві риси людини:
А) здатність творити;
Б) суб’єкт та об’єкт суспільних відносин;
В) особливе місце в суспільних відносинах;
Г) особливий духовний світ;
Д) високий рівень інтелекту.
4. Видатний психолог А.Леонтьєв висловив думку, що людина народжується з одною здібністю – «здібністю набувати людських здібностей».
Як думаєте з цього приводу ви?
5. Оноре де Бальзак, видатний французький письменник, робив акцент на тому, що «щоб зрозуміти людину, треба ввійти в таємницю її думок, її нещасть, її хвилювань».
Яка ваша думка?
6. Через співвідношення природного і соціального в людині:
? виникає одвічний конфлікт між природними потягами людини та нормами соціальної поведінки, оскільки природне є первинним та більш потужним, ніж соціальне;
? вперше висвітлюється сутність та особливості як природного, так і соціального;
? природне починає виявляти свої властивості завдяки тому, що соціальне включає у свій зміст усвідомлення, розумність.
Яка ваша точка зору?
7. Чи можна поставити знак рівності між поняттями «душа» і «людська свідомість»?
Аргументуйте свою відповідь.
8. Коли бобри будують собі житло, пташки – гнізда, інші тварини доглядають за своїми дітьми, павуки плетуть павутиння, їхні дії нагадують виробничі дії та трудові операції людини.
Спробуйте чітко та аргументовано визначити, чим саме, за
якими ознаками та характеристиками між означеними діями
тварин та діями людини пролягає якісна відмінність.
9. Аргументуйте свою позицію у вирішенні альтернативи: той факт, що людина розгортає свою життєдіяльність за допомогою штучних засобів, знарядь праці, свідчить:
? про людську обмеженість, своєрідну недостатність та природну недосконалість людини;
? про переваги людини, про її здатність проникати у внутрішні властивості та закономірності світу.
10. Старовинна китайська мудрість акцентує увагу на тому, що «не всі люди є в звірах, але всі звірі є в людях».
Дайте філософську оцінку цій мудрості.
11. Ваше ставлення до точки зору американського філософа і соціального психолога Еріха Фрома, згідно якої «природне і соціальне співіснують у людині, зберігаючи свою специфіку, на підставі чого вони суперечливо взаємодіють».
12. Який зміст вкладете ви у відомий вислів «ніщо людське мені не чуже»?
13. «Люди, непомітно для себе, піддаються дресируванню такою ж мірою, як і коні» – з сумом говорив А.Енштейн.
Що, на вашу думку, він мав на увазі?
14. Проаналізуйте думку Ф.Достоєвського: «таємниця буття людського не в тому, щоб лише жити, а в тім, для чого жити. Без твердого уявлення, для чого їй жити, людина не згодиться жити…»
15. «Як можна пізнати себе? Не шляхом споглядання, але шляхом діяльності. Спробуй виконати свій обов’язок, і ти пізнаєш, що в тобі є», — вважав Й.В.Гете.
Ваша думка з цього приводу?
16. Ніщо велике в світі не здійснюється без пристрасті.
Чи згодні ви з цим висловлюванням?
17. Чи згодні ви з Н.Макіавеллі, що «кожний бачить, яким ти здаєшся, мало хто відчуває, яким ти є»?
18. А.Сент-Екзюпері у своїй «Планеті людей»з сумом констатував: «Як роз’єднує людей їх внутрішній світ…»
Дайте філософську оцінку цієї тези.
19. Не понимать друг друга страшно,
Не понимать и обнимать.
Но как ни странно, так же страшно
Во всем друг друга понимать.
С.Євтушенко
Що, на вашу думку, має на увазі поет?
20. У двадцять років панує почуття, у тридцять – талант, у сорок – розум, — афористично заявив Б.Грасіан-і-Моралес.
Як ви розумієте це висловлювання і чи згодні ви з ним?
21. Моя душа разделена
На две враждующие части:
Одна, увы, рабыня страсти,
Другая – разуму верна.
И не потерпит ни одна
Чтоб верх взяла над ней другая, —
Нет распре ни конца, ни края…
Хуан Інес де ла Крус
Спробуйте проаналізувати ці рядки з філософської
точки зору.
22. «Здоровий дух у здоровому тілі» – ця думка належить старогрецькому письменнику Ювеналу, який писав: «Треба молити, щоб ум (дух) був здоровим у тілі здоровім».
Англійський філософ Джон Локк у праці «Мысли о воспитании»
повторює фразу Ювенала.
Ваша оцінка висловлювання.
23. Із співвідношення понять «людина» та «індивід» можна зробити висновки:
? все, що притаманне людині, є в індивіді;
? все те, що наявне в індивіді, постає властивостями людини;
? поняття «людина» включає риси, що є спільними для великої кількості людей;
? індивід виявляє загальні родові риси унікальним чином.
Що ви обираєте?
24. Особистість – це:
? індивід, що виконує певні соціальні ролі, функції;
? людина, що наділена в суспільстві особливими повноваженнями;
? особа, що відрізняє себе від всіх інших людей та усвідомлює свою особистість?
25. Особистістю не народжуються – вона формується (соціалізується).
Але в людині є ще щось – потенційна можливість «третього народження».
Про що йде мова?
26. Вирізняльною ознакою особистості є:
? характер, темперамент, психічна рухливість;
? виконання людиною певних соціальних ролей;
? наявність внутрішнього духовного стрижня;
? здатність людини поставати суб’єктом.
27. Видатний гуманіст ХХ ст. Альберт Швейцер висловив думку, що «бути особистістю стає для нас все важче».
А як думаєте ви?
28. Ф.Достоєвський ввів термін «безособистість», тобто, це людина, яка говорить одне, думає друге, робить третє… А в Греції кініки (звідси – циніки) таких людей вважали негідниками.
Що, на вашу думку, змушує людину ставати безособистістю?
І (для себе) – чи завжди ми особистості?
29. В «Словаре русского языка» С.І.Ожегова 51533 слова. Слів, що визначать риси особистості – 1301 («Алфавит черт личности»). Першим є «Авантюризм», останнім – «Ячество».
Зверніть увагу, що з 1301 слова
— 61% — це негативні риси,
— 32% — хороші, позитивні і
— 7% — нейтральні.
Який з основних законів виховання знайшов тут
своє відображення?
30. За даними деяких фахівців, у російській мові лише 2 тисячі слів для виразу індивідуальних рис особистості, в німецькій їх понад 4 тисячі, а в англійській – 17 тисяч.
Аналогічно англійці описують почуття болю в 40 тис. термінів, а росіяни обмежуються 5-6 тисячами.
Про що це свідчить – про перевагу колективності
чи особистості?
31. Велика кількість свободи, та ще й відразу, набуває анархічних форм, зовсім не схожих на Захід. Західній демократії притаманні два рівновеликих по зв’язку елементи: свобода і закон.
Як тільки ми віднімемо від демократичного суспільства закон і право, ми вже не будемо мати справу з демократичним суспільством. Тому ми маємо анархію.
Ваша думка?
32. Німецький філософ М.Гайдеггер, змальовуючи пересічного індивіда сучасного суспільства (західного!), зазначає характерні для нього:
— безапеляційність суджень і оцінок;
— готовність дати прості й «вичерпні» відповіді на будь-які (серед них і найскладніші) питання сучасного життя;
— цілковиту впевненість у правильності своїх суджень і оцінок;
— все це при фактичній некомпетентності у цих питаннях.
Ваша думка.
33. Як часто ми не можемо розрізнити друзів і ворогів, як часто «правдиве слово» друзів викликає наш гнів, а лестощі ворогів заколисують…
Нам так хочеться, щоб нас хвалили, говорили нам хороші слова, і
якомога більше. Нас хлібом не годуй, але дай послухати спіч про
наші достоїнства.
Але ж вся суть в тому, хто хвалить! І хто вказує нам на наші недоліки!
«Треба мати неабияку інтуїцію – інколи її замінює розум – щоб вміти вислухати і не образитися, а задуматися…»
(М. Резнікович).
Проаналізуйте це висловлювання з філософської точки зору.
34. Чи згодні ви з наступним висловлюванням: «ми несамокритичні, поблажливо ніжні до своїх слабкостей і недоліків.
У нас здебільшого не вистачає сили волі, сили характеру, та й просто розуму, щоб побачити себе у невдаваному, яскравому світлі дня й зрозуміти свої слабкості, визнати свої помилки, задуматися над справжніми причинами того, що у нас не склалося у професії, в житті – пошукати собі джерело тієї чи іншої невдачі. Замість того, щоб вирішити проблему, ми починаємо пошук ворогів». (М.Резнікович).
35. З одного боку, ми спостерігаємо колосальне зростання матеріальної та духовної могутності людства.
З іншого – багаточисельні приклади злиднів, безкультур’я, деградації особистості.
Проблема людини сьогодні – це проблема її виживання або загибелі на планеті Земля. Гамлетівське питання «Бути чи не бути?» поставало перед людством в сучасну епоху.
Як ви оцінюєте цю тезу?

До роздумів

Б.Пастернак
Во всем мне хочется дойти
До самой сути.
В работе, в поисках пути,
В душевной смуте.
До сущностей протекших дней,
До их причины.
До оснований, до корней
До сердцевины.
Все время схватывать нить
Судеб, событий.
Жить, думать, чувствовать, любить,
Свершить открытье.

******

Й.Гете. Из «Фауста»
Чего хочу? О, так желаний много,
Так к выходу их силе нужен путь,
Что кажется порой, их внутренней тревогой
Сожжется мозг и разорвется грудь!
Чего хочу? Всего со всею полнотою!
Я жажду знать, я подвигов хочу.
Еще хочу любить с безумною тоскою…
Весь трепет жизни чувствовать хочу!

******

Є.Євтушенко
Коли людина залишає світ,
З нею вмирають перший її сніг,
Найперший поцілунок, відгук бою.
Усе це забирає з собою.

Сама людина є більшим чудом, ніж всі чудеса, творимі людьми.
Аврелій Августин

Ти знаєш, що ти людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Більше тебе не буде
Завтра на цій Землі…
В.Симоненко

Нам говорят: «безумец» и «фантаст».
Но, выйдя из зависимости грустной,
С годами мозг мыслителя искусный
Мыслителя искусственно создаст.
Й.В.Гете Фауст

Я знаю, як на мед сідають мухи,
Я знаю смерть, яка під себе все гребе.
Я знаю книги, істини і слухи,
Я знаю все, та тільки не себе.
Ф.Війон

Теперь в героях ходят ловкачи.
Теперь свободу славят стукачи.
Холуй и шкурник стал теперь примером.
Теперь послушен даже диссидент.
Теперь совсем иной настал момент:
Мир с упоеньем рукоплещет лицемерам.
А.Зиновьев

Часто я самотній, наче Крузо,
Виглядаю з-під обрію кораблів.
Штрикаю простір очима гострими:
Де ти, П’ятнице мій?
В.Симоненко

Один у одного питаємо,
Нащо нас мати привела?
Чи для добра? Чи то для зла?
Нащо живем? Чого бажаєм?
Т.Шевченко

«Всему свой час, и время всякому делу под небесами:
время родиться и время умирать… время разрушать
и время строить… время разбрасывать камни и
и время складывать камни… время молчать и
время говорить.
З Біблії

Людина – це загадка всередині секрету,
зануреного у таємницю.
В.Черчилль

С самим собой мирюсь и снова в бой вступаю,
Себя себе продав, себя я покупаю.
И мой заклятый враг в сей призрачной войне
То валит с ног меня, то поддается мне…
Я сам – свой друг и враг…
Пауль Флемминг

Єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування.
А.Сент-Екзюпері

Здатність червоніти – найбільш характерна і найбільш людська з усіх людських властивостей.
Ч.Дарвін

Людське призначення – здійснитися як людина. Стати людиною.
М.Мамардашвілі

Знання – лиш скарб, людина – скарб,
Цінніший від усього.
Роберт Бернс

Кожна людина – історія, не схожа ні на яку іншу.
Каррель

Молода людина подібна до весни, середніх років – до літа, а стара – до осені, багатої своїми враженнями.
Ян Протасович

Вчений – той, хто багато знає з книжок; освічений – той, хто засвоїв усі найбільш поширені в його час знання і засоби;розумний — той, хто розуміє сенс свого життя.
Л.Толстой

Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства.
Кожна людина має право на життя, на свободу і на недоторканість.
Загальна декларація прав людини. Ст.1,3.

Які відмінні ознаки істинно людського в людині? Розум, воля і серце.
Л.Фейєрбах

Кожна людина подібна до Місяця, має свій неосвітлений бік, якого він нікому не показує.
Марк Твен

Людина відрізняється від усіх інших створінь здатністю сміятися.
Аддісон

Потреби навчили людей всього.
Демокріт

Людина – перш за все мешканець космосу і тільки потім – житель планети Земля.
Микола Реріх

Найвеличніша прикраса людини – знання.
Арабський вислів

Любов до влади… є загальним предметом усіх наших бажань.
К.Гельвецій

Людина завжди більше за те, що вона про себе знає.
К.Ясперс

Суспільство є доповнена або розширена особистість, а особистість – стисле, або зосереджене, суспільство.
В.Соловйов

Люди в тисячу разів більше дбають про наживання собі багатства, ніж про освіту розуму і серця, хоч для нашого щастя те, що є в людині, безперечно, важливіше за те, що є в людини.
А.Шопенгауер

Закоханий у себе суперників не має.
Цицерон

Хто пізнав людей – мудрий.
Хто пізнав себе – просвітлений.
Хто перемагає людей – сильніший.
Хто переміг себе – могутній.
Лао-Цзи

…Поки людина живе, вона не повинна втрачати надію.
Сенека – молодший

Людина переживає стан агонії, вона ось-ось піде з життя. Але вона все одно хоче знати, хто вона, звідки вона прийшла і куди йде.
М.Бердяєв

До короля Якова І англійського його нянька, яка його вигодувала, звернулася з проханням зробити її сина джентльменом. На що Яков відповів: «Цього я не можу; можу його зробити графом, але джентльменом він повинний зробити себе сам».
І.Кант

Якщо я не за себе, то хто ж за мене? Але якщо я тільки за себе,
для чого я?
Гіллель

Кожна людина це світ, який з нею народжується і з нею помирає. Під кожною могильною плитою лежить всесвітня історія.
Г.Гейне

Не вважай себе великою людиною за величиною своєї тіні при сонці, що заходить.
Піфагор

Життя – це твір, воно не знає чорновиків.
Л.Очаківський

Не суди про що не знаєш, —
Правило просте;
Промовчати частіше краще,
Ніж сказать пусте.
Н.Хосроу

Фортуна найчастіше посміхається тому, кого не помічає Феміда.

Ніхто не заходить так далеко, як той, хто не знає, куди він іде.
Африканське прислів’я

Влада подібна голові Медузи, хто колись заглянув у її очі, той не може вже відвернутися і завжди знаходиться під її чарами.
С.Цвейг

Людина – міра всіх речей.
Протагор

Мисляча людина є мірою всього.
В.Вернадський

Особистість – мисляча істота, яка має не лише свідомість, але й самосвідомість.
Д.Локк

Кожному племені потрібна одна людина. Прибита зіркою. Заводьте таких.
О.Сулейманов

Не бійся ворогів – у гіршому випадку вони можуть тебе вбити.
Не бійся друзів – у гіршому випадку вони можуть тебе зрадити.
Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їх мовчазної згоди існують на землі зради та вбивства.
Б.Ясенський

Життя має лише той сенс, який ми йому надаємо.
Т.Уайдлер

Людина відчуває сенс і мету власного життя лише тоді, коли усвідомлює, що потрібна іншим.
С.Цвейг

Свобода означає відповідальність. Ось чому більшість людей боїться свободи.
Дж.Б.Шоу

Зміст