Категорії філософії

kategoriya
Категорії такі ж не вічні, як і відображувані ними відносини.
Вони є історичними і перехідливими… К. Маркс

Категорії (грец. категоріа – висловлювання, твердження) є мовою філософії, розмова цією мовою є власне філософствуванням, філософським мисленням. Попередньо категорії філософії можна визначити як гранично широкі філософські поняття, які виражають всезагальні характеристики і відношення, властиві всім без винятків явищам матеріального світу. Цілісна система категорій утворює ідейний склад філософії, систему філософського знання.

У критеріях знаходять відображення найбільш загальні суттєві ознаки, зв’язки, властивості, відношення речей, які мають місце у світі. Виробляються категорії у процесі суспільно-історичної практики людини і відображають дійсність у певних конкретно-історичних умовах. Зі зміною умов у процесі розвитку практики, знань змінюється і наша уява про зміст категорій. Вони збагачуються, наповнюються новими відтінками (прикладом може бути зміна уявлення про матерію від стародавності до наших днів). Отже, вони є історичними і перехідливими.

Категорії – це форми світогляду, які застосовуються на всіх рівнях пізнання як ідеальні образи, незалежно від того, чи вони усвідомленні чи ні.
За своїм джерелом категорії об’єктивні, тобто, ті загальні властивості, котрі відображаються в категоріях, притаманні самим речам, існують незалежно від людини, від її свідомості.

Водночас категорії суб’єктивні за формою, бо вони є продуктом розумової діяльності людини. (Напр., категорії «простір», «час», «якість» тощо існують не тому, що ми їх вигадали, а тому, що вони відображають ті реальні процеси, котрі є насправді поза нашою свідомістю, в самій дійсності. Отже, за своїм змістом категорії об’єктивні, а за формою – суб’єктивні.

До функцій філософських категорій відносяться:
 онтологічна: категорії – це знання про світ;
 гносеологічна – це сходинки, вузлові пункти пізнання природи і суспільства;
 логічна – категорії – це форми логічного мислення, в яких людина теоретично відображає дійсність;
 методологічна – як знаряддя заглиблення знань категорії є найважливішими елементами діалектики як методу.

Основними філософськими категоріями є: світ, буття, матерія, рух, розвиток, простір, час, суперечність, становлення тощо.
Це – субстанційні категорії, вони вживаються окремо, безвідносно до інших. Фіксують певні загальні властивості світу, але не дають безпосереднього уявлення про зв’язки цих категорій з іншими.
Співвідносні категорії органічно поєднанні одна з одною, в процесі пізнання передбачають одна одну: зв’язуючи одну, не можна не враховувати іншу:

Одиничне < ———————> Загальне
Сутність < ———————> Явище
Зміст < ———————> Форма
Причина < ———————> Наслідок
Необхідність < ———————> Випадковість
Можливість < ———————> Дійсність
Система < ———————> Елемент

Їх називають «парними», «полярними» тощо.

Отже, співвідносні категорії дають уявлення про закономірності, необхідні зв’язки між ними як відображення зв’язків, що існують у світі.

Загальна характеристика категорій:
 матерія – все те, що існує об’єктивно (речі, явища світу) – про неї мова буде далі;
 сутнє – те, що існує, є в наявності, наявне; буття;
 субстанція – щось незмінне, те, що існує завдяки самому собі і в самому собі, сутність, яка лежить в основі всього існуючого;
 становлення – процес переходу від одного стану до іншого, у широкому розумінні – процес формування, утвердження чогось або когось;
 відношення – взаємозв’язок між речами, явищами (рідко – людьми), співвідношення (напр., мислення до буття).

Поняття «відношення» відрізняється від поняття «зв’язок»: зв’язок є лише окремим випадком відношення (події – зв’язок і відношення). Людина прагне знайти й сформулювати закони, в яких узагальнюються відношення. Сама людина відноситься до світу, робить його предметом і проблемою свого пізнання і діяльності. Вся дійсність – це сукупність відношень.

Одиничне, особливе і загальне

Одиничне –це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, які характеризуються відповідно просторовими і часовими межами, певною визначеністю.
Одиничне – це ім’я речі, воно за своїм змістом, проявом багатше від загального.

Загальне – це об’єктивно існуюча тотожність між речами, явищами. Його не можна побачити, відчути, торкнутися руками. Воно існує через одиничне як його момент. Загальне є частинкою, елементом, стороною окремого, оскільки воно відображає останнє не повністю, не цілком, а частково, в тому, що є тотожним у речах. Загальне за змістом бідніше, ніж одиничне. Водночас воно глибше розкриває зміст, сутність речей.

Особливе є проміжною категорією між одиничним і загальним. Воно відображає момент суперечливої єдності одиничного і загального. Особливе є загальним відносно одиничного і одиничним відносно загального (напр., в ланцюжку понять «Віктор-студент-людина», «Віктор» – одиничне, «студент» – особливе, «людина» – загальне. Відносно «Віктора» загальним є «студент», а відносно «людини» – є одиничним).

Отже, одиничне і загальне нероздільні, переходять одне в одне, що й відображається категорією «особливе». Цікаве походження назв: «загальне» (аллгемайне) у германців та скандинавів означає «общинну землю», а одиничне – (віндре, безондре) – приватну власність, яка виділилася з цієї общинної земні. Отже, дані категорії відображають відносини.

Сутність і явище

Сутність – це сукупність основних законів, внутрішніх зв’язків і глибинних процесів, які визначають структуру, найважливіші особливості і тенденції речей, явищ. (як приклад: пошуки сутності людини – у Платона – «це жива істота, але без пір’я»; в Аристотеля – «політична істота», в середньовіччі – «раба Божа», у К.Маркса – «сукупність суспільних відносин»; у Ліннея – «гомо сапіенс», Франкліна – «істота, що виготовляє знаряддя праці» тощо).

Явище є сукупністю зовнішніх ознак, властивостей та відносин речей. На протилежність сутності, явище відображає в речах одиничне, індивідуальне, відносно зовнішню і поверхову сторону, те, що рухливе, змінливе. Явище безпосередньо впливає на органи чуття людини і відображається ними.

Сутність і явище взаємопов’язані:

1. Сутність може проявлятися в декількох, багатьох явищах (напр., хвороба – в різних симптомах; кризи суспільства – в різних подіях).
2. Одне й те ж явище може відображати багато, і навіть протилежні сутності (напр., рум’янець як ознака здоров’я – і хворобливий рум’янець).
3. Сутність стійка, явище рухливе, текуче, змінливе (агресивна сутність держави може проявлятися по-різному).
4. Сутність і явище співпадають і не співпадають одна з одною, тому пізнання є рухом від сутності 1-го порядку до сутності 2-го, 3-го і наступного, більш глибокого порядку.
5. Сутність пізнається не в один прийом, а в процесі безкінечного поглиблення людського пізнання в сутність світу (про що свідчить історія науки і філософії).
6. Явище може спотворювати сутність, тобто невідповідним способом її відображати і проявляти – видимість – те, що нам інколи здається.

Але вона не є чимось ілюзорним, тим, що суперечить сутності речей. Навпаки, видимість є одним з моментів сутності, сутністю в одному з її проявів, в одній із її сторін. Адже речі у своїх проявах часто уявляються в перекрученому вигляді. Ми живемо, точніше – проживаємо – у світі видимості: встаємо після «сходу» Сонця, лягаємо спати – після його «заходу». Згадаймо систему світу Птоломея і Коперніка… Буденний і науковий світогляд. Видимість переконливіша за сутність – не може бути сумнівів в тому, що вона є.

Зміст і форма

Під змістом у широкому розумінні слова у філософії та науках розуміється вся сукупність сторін, речей та явищ в цілому: кількість і якість, властивості і зв’язки, сутність і явище тощо. Це поняття вживається тут у розумінні «все, що вміщується в речі».

Зміст – сукупність тих елементів, сторін, процесів та їх відношень, які складають основу існування даної речі чи явища і обумовлюють розвиток і зміну його форм.
Форма є способом організації й існування змісту, специфічним зв’язком елементів, сторін і процесів, яка надає йому певну цілісність. Прикладом може бути мовознавство: змістом мови є лексика, а її формою – граматика. Отже, слово – це єдність змісту і форми. Лексичне значення слова є його змістом, а звукова оболонка і граматична організація – форма.

Зазначимо, що форма є
 зовнішньою – об’єм, конфігурація, колір тощо; вона суттєво не впливає на зміст і -
 внутрішньою – як організація змісту. (Подивіться на цей посібник чи на будь-яку книгу: де форма внутрішня а де – зовнішня?).

Констатуємо також, що форма має відносну самостійність:
1. Те, що в одному відношенні є змістом, в іншому виступає як форма, і навпаки.
2. Хоч форма і визначається змістом, вона має і власні закони розвитку.
3. Один і той же зміст може мати різні форми.
4. Форма здійснює зворотний активний вплив на зміст (внутрішня!)

Відрив форми від змісту, абсолютизація форми призводить до формалізму в мистецтві, бюрократизму в житті, який «процвітає» в Україні.
Стосовно мистецтва: «таємниця витонченого, вишукованого – у високій співрозмірності форми і змісту» (О.Герцен).

Причина і наслідок

Аристотель у свій час висловив глибоку думку про те, що «розгляд причини, чому є (дана річ), є головним у пізнанні». «Природа є причиною самої себе» (знамените «кауза суі») – Б.Спіноза.

Причинність (або казуальність – від латин казуа – причина) – філософська категорія, яка відображає один із видів об’єктивного зв’язку речей, явищ. Те явище, яке викликає, творить інше явище, називається причиною. Явище ж, викликане причиною, називається наслідком.

Причини можуть бути:
 внутрішніми і зовнішніми,
 головними і неголовними,
 об’єктивними і суб’єктивними.

Формування принципу, або закону причинності, може бути вираженим у вигляді 4-х положень:
1. Немає дії, наслідку без причини й причини без дії (або наслідку).
2. Будь-яке явище може бути наслідком багатьох причин і причиною багатьох наслідків.
3. Численність однакових, подібних причин породжує у своєму розвитку чисельність однакових, подібних наслідків.
4. У розвитку відбувається не тільки розгортання або реалізація причинних зв’язків, які закладені у попередніх станах системи, але й виникнення принципово нових причинних зв’язків і можливостей, не закладених у попередніх станах, а виникаючих як тенденції нових станів.

Від причин, які породжують даний процес або явище, потрібно відрізняти провокуючий фактор, «спусковий крючок» (за Гегелем) – привід як зовнішню обставину, зовнішнє побудження, яке дає випадковий збуджуючий поштовх настанню процесу.

Привід може викликати лише таке явище, яке вже підготовлене головними факторами. (Згадаймо причини і приводи до першої та другої світових воєн).
Кожна причина вимагає необхідних умов для своєї реалізації, і якщо не знаходить таких умов, вона не реалізується. Під умовами ми розуміємо такий комплекс явищ, який не породжує певні наслідки, але виступає необхідною передумовою їх становлення і розвитку.

Необхідно звернути увагу також на поняттях цілі і засобів. Реальність цілі перш за все у її відповідності об’єктивним процесам у природі і суспільному житті. В свою чергу засоби повинні відповідати поставленій цілі.

Цілі і засоби взаємопов’язані, взаємообумовлені як у матеріальному, так і в моральному відношеннях, ціль, не забезпечена засобами – недосяжна.
Доцільно згадати сумно відомий «принцип маккіавелізму» – «ціль оправдовує засоби» (в житті, особливо в політиці). До чого це призводить? Проаналізуйте самі. Як не згадати і відомий афоризм, який особливо полюбляв С.Корольов: «Хто хоче зробити справу – шукає засоби, хто не хоче – шукає причини».

Від причинності треба відрізняти телеологію (телеос – ціль, логос – вчення), згідно якої у світі все доцільне і автором її є Бог як творець світу і людини. Висміюючи телеологією, Гегель писав, що, згідно цьому уявленню, виноградні лози існують для того, щоб давати людям вино, а пробкові дерева – щоб робити з них пробки й закорковувати пляшки з вином. Їдко висміював телеологію й Г.Гейне: дерева «…зелені тому, що зелений колір корисний для очей… бог також створив рогату худобу тому, що м’ясні супи підкріплюють людину, віслюків створив для того, щоб вони слугували людям для порівняння, а саму людину – щоб вона їла м’ясні супи й не була віслюком».

Необхідність і випадковість

Необхідність – це те, що закономірно випливає з внутрішніх, суттєвих зв’язків даної речі, явища чи процесу (і що за наявності певних умов відбувається неминуче).

Випадковість – те, що не випливає з внутрішніх закономірностей даного процесу, що зумовлене зовнішніми відносного нього явищами і що може бути, а може й не бути.

Абсолютизація необхідності призводить до фаталізму: «Від долі не втечеш», «Проти долі не підеш», «Чому бути, того не минути», «Жодна волосина не впаде з голови без Божого веління» тощо.

Випадкові явища характеризуються:
1. нестійким, тимчасовим характером зв’язків;
2. необов’язковістю їх виникнення;
3. байдужістю до форми, в якій вони виникають;
4. повною невизначеністю їх виникнення у часі і просторі. Але випадковість є відносною, вона з’являється у точці перетину необхідних процесів.
5. зверніть увагу на тезу «його величність випадок», а особливо на те, що «наука – ворог випадковостей». Це пояснюється тим, що наука
6. не задовільняється випадковими відкриттями і не зупиняється на випадковостях, а на основі вивчення явищ природи й суспільного життя знаходить необхідність, закономірності світу;
7. наука покликана знаходити і знаходить засоби для боротьби з руйнівними наслідками стихійних випадковостей природи. В цьому розумінні наука веде з випадковостями справжню війну.

Разом з тим, історія мала б дуже містичний характер, якщо б «випадковості» не відігравали ніякої ролі». Але «ці випадковості входять… й самі складовою в загальний хід розвитку». (К.Маркс).

Подальший розгляд цих категорій в аспекті соціальної філософії буде здійснений при аналізі закономірного і стихійного, необхідного і випадкового в житті і розвитку суспільства і людини. Слушною є думка, що майбутнє не фатальне, у ньому немов би заключний набір можливих подій.

Можливість і дійсність

Можливість відображає об’єктивно існуючий і внутрішньо зумовлений стан речі, явища у його незавершеному, потенційному розвитку. Систему можливостей можна класифікувати таким чином:

 реальні і формальні можливості: реальними є такі, які зумовлені необхідними сторонами і зв’язками, законами функціонування і розвитку речей, подій; формальними – можливості, які обумовленні випадковими зв’язками і відношеннями.

Формальною є така можливість, яка не має під собою реальної основи, вона ілюзорна, безпідставна, за нею практично видається неможливе. (Але що є справді «неможливим»? Те, що суперечить законам – звичайно, не юридичним, а науковим).

Породжувальні необхідними сторонами й відношеннями дійсності, реальні можливості розрізняються зв’язками з умовами, необхідними для їх здійснення. І в залежності від того, як вони пов’язані з цими умовами, вони поділяються на –
 конкретні й
 абстрактні.

Конкретною можливістю є така можливість, для здійснення якої можуть бути умови в даний час; абстрактні – для реалізації яких у даний час немає необхідних умов.
Прогресивними є можливості, здійснення яких викликає зміни явища чи процесу від нижчого до вищого. Регресивними є можливості, які зумовлюють зміни від вищого до нижчого. Варіантні – можливості переходу однієї конкретної реальності в іншу в межах однієї й тієї стадії.

Підкреслимо, що знання особливостей прогресивних, регресивних та варіантних можливостей дозволяє людям краще орієнтуватися у визначенні шляхів вирішення тих чи інших практичних завдань, вірно оцінювати політику, яка проводиться тими чи іншими державами, партіями.

Проблема перетворення можливості у дійсність в суспільній практиці безпосередньо пов’язана з питаннями співвідношення між
 цілями, які виражають потреби, інтереси людей,
 засобами – силами, ресурсами, необхідними для втілення їх у життя.

Ціль стає реальною тільки тоді, коли матеріальні умови її досягнення вже існують або знаходяться в процесі становлення і можуть бути створеними.
Дійсність характеризує реалізоване, актуалізоване існування речей, явищ. Вона є здійсненою, реалізованою можливістю.
Дайте оцінку в цьому плані тезі: політика, як і економіка, як і право, мають «опиратися на дійсне, а не на «можливе».

Система – елемент. Частина – ціле.

Система – це цілісне утворення, яке має нові якісні характеристики, відсутні в утворюючих її компонентах. Її можна визначити як упорядковану множину взаємопов’язаних елементів з певною структурою і організацією.

Елемент – це компонента, одиниця аналізу складових процесів, речей і явищ, яку не можна поділити на більш елементарні частинки: це відносно неподільні частини цілого.

Структура – закономірний стійкий зв’язок між елементами системи. Системно-структурний підхід дослідження включає певні вимоги, в тому числі: самоорганізації, ієрархічності та ін.

Частина – те, що в сукупності з іншими складовими створює ціле.
Ціле є те, що зв’язує окремі частини. Але ціле є щось інше, ніж проста сума складових частин. Воно пов’язане з принципом цілісності, що об’єднує різні типи зв’язків: будови, структури, функціонування, розвитку.

У підсумку, виявляючи характер філософських категорій, варто виділити наступні основні моменти:

об’єктивний зміст категорій – категорії є формою відображення всезагальних форм буття;
категорії як результат пізнавальної і практичної діяльності людей;
категорії як опорні пункти подальшого дослідження і практичної перебудови дійсності;
філософські категорії як форми мислення – категорії логіки;
категорії як метод – методологічний аспект;
діалектична сутність категорій – рухливість, змінливість, зв’язок і переходи одна в одну.

Філософський практикум

1. Як ви розумієте висловлювання, що категорії не є вічними, як і ті відносини, виразом яких вони є. Це продукти історичні і перехідливі?

2. Яка думка, на ваш погляд, вірна?
 Система всезагальних категорій відображає розвиток реальних об’єктів.
 Будь-яка спроба побудови системи категорій є довільним системотворенням.
 Система категорій відображає послідовність сучасного пізнання світу й загальну структуру об’єкта на тому рівні, який відомий сучасному пізнанню.
 Систему категорій побудувати не можна, оскільки пізнання весь час розвивається.

3. Ч.Дарвін розповідав, що мешканці острова Фіджі дивувалися при вигляді маленьких човнів, оскільки мали свої човни, але іншої форми, і немов би зовсім не помічали великих кораблів, які були для них не просто диковинні, а тому, що вони не мали з ними справи і не знали, для чого вони.
Проаналізуйте цей приклад з точки зору діалектики старого і нового.

4. Всі люди схожі один на одного як тілом, так і душею: у кожного з них є мозок, серце, легені однаково влаштовані; і так звані моральні якості одні й ті ж у всіх; невеликі видозміни нічого не означають. Достатньо одного людського «примірника», щоб робити висновок про всіх інших. Люди, як дерева у лісі, жодний ботанік не буде займатися кожною окремою берізкою (И.Тургенев. «Отцы и дети»).
Чи згодні ви з Базаровим?

5. Яке з наступних положень є вірним?
 Загальне існує лише в думці, самі ж речі лише одиничні.
 Загального немає ні в речах, ні в думках, те, що вважається загальним, є тільки назвою.
 Загальне існує в світі як ідеальна сутність речей; загальне не може бути одиничним, і навпаки.
 Будь-яка ознака речі є загальним і одиничним відносно різних речей.

6. «Люди як ріки: вода у всіх однакова, але кожна річка буває то вузькою, то швидкою, то широкою, то тихою, то чистою, то холодною, то каламутною, то теплою. Так і люди. Кожна людина носить у собі зародок всіх властивостей людських і інколи проявляються одні, інколи – інші і буває часто зовсім несхожою на себе, залишаючись між тим одною і самою собою» (Л.Толстой).
З точки зору яких категорій дається тут оцінка людини?

7. Від наведених нижче понять утворіть особливе і одиничне:
 виробництво –
 капіталізм –
 техніка –
 держава –
 література –
 спорт –
 народ –
 кооперація.

8. На шкаралупу і на ядро безцільно
Ділить природу: все в ній нероздільне… (Й.В.Гете).
Дайте оцінку цього висловлювання з точки зору
філософських категорій.

9. На семінарі один із студентів поділився такою інформацією:
«У місті Н зібралися вчені різного фаху для обговорення питання про сутність людини».
Виникає питання: чи можуть вони прийти до однієї думки?
Чи можливо взагалі дати відповідь на поставлене питання?

10. Чи згодні ви з наступним поглядом:
Природы внутреннюю суть
Познать бессилен ум людской.
Он счастлив, если видит путь
К знакомству с внешней скорлупой.
(И.В.Гете)
Аргументуйте свою відповідь.

11. «Чим є містер Сміт? – запитував англійський філософ Рассел з приводу того, чи має людина сутність чи ні. – І відповідав: «Коли ми дивимося на нього, ми бачимо ряд фарб, коли ми слухаємо його, ми чуємо серію звуків і передбачаємо, що, подібно до нас, він має думки і почуття. Але що таке містер Сміт поза цими явищами? Просто уявний гачок, на який, як передбачається, навішані явища. Фактично явище не потребує цього гачка.
Як ви оцінюєте це висловлювання Расела?

12. Змішування яких категоріальних характеристик можна побачити в уявленнях робітників ХVІІІ – початку ХІХ ст., які знищували машини, бо бачили в них джерело злиднів і безробіття?

13. Доктор Пехуель-Леше розповідав: «Після висадження католицьких місіонерів припинилися дощі, і посаджене туземцями почало страждати від засухи. Населення вбило в свою голову, що в засусі винні місіонери і особливо їх довгі ряси (сутани). Туземці ніколи не бачили подібної одежі…»
У Новій Гвінеї «в той час, коли я поселився зі своєю дружиною у моту-моту, — писав Едельфельд, — по всьому побережжі лютувала епідемія плевриту… Спочатку звинуватили мого нещасного барана: довелось його вбити, щоб заспокоїти туземців. Епідемія не переставала «косити людей», і туземці взялись за двох моїх кіз… Накінець, прокляття й звинувачення туземців були спрямовані на великий портрет королеви Вікторії, який був прибитий до стіни нашої їдальні…»
Яку помилку робили туземці?

14. Знайдіть різницю між двома проханнями:
 «розкажи мені зміст цього кінофільму» і
 «розкажи мені суть (сутність) фільму».

15. «Я задумав виступ на якусь тему. Я його чудово опрацював і він абсолютно ясний для моєї голови. Але раптом стає відомим, що я повинен його зробити не російською, а англійською мовою, яку я припустимо, знаю погано. Зрозуміло, що, не дивлячись на повну ясність змісту, англійська мова не буде йому відповідати».
(А.Луначарський).
Який смисл тут має термін «форма»?

16. – «Один і той же зміст може існувати в різних формах», — сказав студент на семінарі.
- «Якби це було так, то ми повинні були б визнати, що форма не залежить від змісту: адже форма є різною, а зміст один», — заперечив йому інший студент.
Як ви вирішите суперечку?

17. Між представниками різних професій розгорілася суперечка про те, чи має книга один зміст, чи багато. Як конкретний предмет обговорення взяли роман П.Загребельного «Диво».
І-й. Зміст книги, здається мені, заключається у сукупності всіх відносин, які складаються між її героями.
2-й. Чому люди бачать у книгах лише літературну сторону справи? Я, як економіст, вважаю змістом книги її вартість і цінність в грошах.
3-й. А я працюю на паперовому комбінаті і вважаю змістом книги всю сукупність елементів, що входять у склад паперу.
4-й. Вислухавши вас, я прийшов до висновку, що змісту книги взагалі немає, а є лише думки людей, і кожний розуміє по-своєму.
Яка ваша думка з питання, що обговорювалося?

18. Дайте оцінку форми і змісту наступних поетичних рядків:
О, пусть будет то, чего не бывает,
Никогда не бывает!
Мне бледное небо чудес обещает,
Оно обещает.
Не плачу без слов о неверном обете,
О неверном обете…
Мне нужно то, чего нет на свете,
Чего нет на свете.
З.Гіппіус

19. «Природа є причиною самої себе» (Кауза суі). (Б.Спіноза).
Як ви розумієте це висловлювання видатного голландського філософа – матеріаліста?

20. Чи можна ототожнювати причину і привід історичних подій?
Наведіть приклад.

21. Чи згодні ви з наступним поглядом на причинність?
Все в мире связано вокруг,
Примеры мы не будем множить,
Цветка ты не заденешь вдруг,
Чтобы звезды не потревожить.
(невідомий англ. поет ХVІІІ ст.)

22. Цукор, як відомо, швидко згорає в організмі. Але в повітрі він не горить. Піднесемо запалений сірник до куска цукру – він плавиться, але не горить. Як каталізатор (згадайте хімію!) можна використати попіл цигарки. Достатньо легенько доторкнутися до куска цукру запаленою цигаркою так, щоб залишився попіл на цукрі і після цього піднести до цукру сірника, цукор почине горіти яскравим полум’ям».
Дайте категоріальну характеристику каталізатора.

23. Герой «Театральної історії». А.Франса лікар Трюбле говорить, що «вже в ту пору, коли сонячна система була ще лише блідою туманністю…вже тоді наше існування було давним-давно зумовлене, безповоротно передвизначене, встановлене раз і назавжди».
Дайте оцінку поглядам Трюбле.

24. Пруський король Фрідріх Вільгельм І одного разу мав намір суворо покарати філософа Вольфа, який стверджував, що коли солдати дезертирують з армії короля, значить, для цього є достатня причина, боротися з якою безнадійно.
Але сам Вольф, зрозумівши, що король збирається його покарати, хоч і розумів, що у короля для цього є причина, не став чекати, коли король приведе свій намір у виконання, а поспіхом втік з Йєни.
Дайте філософський аналіз.

25. В оповіданні Джека Лондона «Малюк бачить сни» Смок, спостерігаючи гру в рулетку, помітив одну обставину, врахування якої дозволило йому брати одну за одною ставки. Це всіх збентежило. Але справа була в тому, що гральний стіл стояв близько до розжареної пічки, і колесо рулетки розсохлося, скривилося. Це привело до появи певної закономірності у грі, яку й помітив хитрий Смок.
Зробіть аналіз з точки зору співвідношення необхідності і випадковості.

26. Як ви розумієте вислів «Наука – ворог випадковостей»?

27. К.-А. Гельвецій, французький філософ, у свій час писав: «Скільки було розпочато чи призупинено христових походів, здійснено чи попереджено переворотів, почато чи припинено воєн завдяки інтригам якогось священика, якоїсь жінки чи якогось міністра».
Чи згодні ви з причинами історичних подій, висловлених Гельвецієм?

28. Чи згодні ви з наступними поглядами на випадковість?
 «Люди придумали випадок, щоб користуватися ним для прикриття свого незнання».
 Випадковість – безпричинне начало, в яке вірять ті, хто відкриває провидіння.
 Явища, коли вони відбуваються по співпадінню, ми називаємо випадковими.

29. Дайте філософську оцінку наступним рядкам віршу:
Мы часто действуем случайно,
Хандрим и любим невзначай;
Все в нас от нас твориться тайно,
Как за собой не примечай.
(П.Вяземский, русский поэт ХІХ в.)

30. «Мета оправдовує засоби», — вважав Н.Маккіавелі.
До якого висновку політичного, правового та морального характеру закликає Маккіавелі?

31. Якщо велику кількість мавп посадити за друкарські машинки (або комп’ютери) і дати їм стукати по клавішам необмежено довгий час, то вони можуть «вистукати» й осмислений текст, в тому числі і такий, який вже був створений людьми.
Якою категорією можна охарактеризувати це передбачення? А якби воно все ж здійснилося, то якою категорією можна пояснити появу осмисленого тексту?

32. Політика, як і економіка, як і право, мають «опиратися» на дійсне, а не на «можливе».
Як ви розумієте цю тезу?
Чи згодні ви з нею?

33. Візьміть будь-яку книжку і, розглядаючи її як творіння людської думки, дайте відповідь на наступні питання:
 Що є змістом цієї книги?
 Її якістю?
 Сутністю?
 Формою?
 Причиною її появи?
 Причиною її існування у даній якості?
 Що робить її цілим і що є її частиною?
 Що може бути в ній загальним (в межах даної книги) і що – одиничним?
Перелік питань ви можете збільшити самі, адже будь-яка категорія може бути підставою для питання.
Замість книги можете взяти іншу річ.

34. Перекладіть на мову філософських категорій наступні судження:
Всім людям жити до 200 років.
Полетіти в космос.
Виростити «на вербі груші».
Вилетіти за межі Сонячної системи.
Скласти на «відмінно» (А) іспит з філософії без будь-якої підготовки.
Чекати неприємностей після чорної кішки, яка перебігла вашу дорогу.
Виростити ялинку з насіння тополі.

35. В яких категоріях можна відображати співвідношення наведеної нижче приказки і наступних питань?
 Один козла доїть, а інший тримає над ним решето.
 Які матеріали можна використати для побудови вічного двигуна?
 Чи може Бог підняти камінь, який він не може підняти?
 Яка вага людини в космосі?
 Яку міру морального осудження варто обрати для істоти, позбавленої свідомості і здійснюючої аморальний вчинок? І які правові заходи треба використати для такої істоти?

shema3

До роздумів

«Мудрість – це знання причини і наслідків».
Аристотель
Про справу суди по її наслідках.
Овідій
Особистість характеризується не лише тим, що вона робить, але й тим, як вона це робить.
Ф.Енгельс
Жодна мета не є високою настільки, щоб виправдовувати негідні засоби її досягнення.
А.Енштейн
Необхідність – кращий радник.
Й.Гете
Не міркуй про себе, дивлячись на справи на початку їх, але уважніше розглянь наслідки.
Мета наукового мислення – бачити загальне в окремому і вічне в швидкоплинному.
Уайтхед
Щасливий, кому вдалося пізнати причини явищ.
Вергілій
Той, хто знає загальне, знає більше від того, хто знає окреме.
Аристотель
Жодна річ не виникає безпричинно, все виникає на якій-небудь основі і в силу необхідності.
Демокріт
Рух розуміння постійно переходить від цілого до частини, і від частини до цілого. Взаємозв’язок частини і цілого – критерій правильного розуміння.
Г.Гадамер
Наука – ворог випадковостей.
Майбутнє не фатальне. У ньому заключний немов би якийсь набір можливих подій. Від вибору, від рішення самої людини залежить, які з них стануть реальністю.
О.Горбовський
Політика, як і економіка, як і право мають «опиратися» на дійсне, а не на можливе.
Таємниця витонченого, вишукованого – у високій співрозмірності форми і змісту (у мистецтві).
О.Герцен
Хто хоче зробити справу, — шукає засоби, хто не хоче – шукає причину.
С.Корольов
Фаталізм:
- Від долі не втечеш.
- Проти долі не підеш.
- Чому бути, того не минути.
- Жодна волосина не впаде з голови без божого веління.

Історія мала б дуже містичний характер, якщо б «випадковості» не відігравали ніякої ролі. Ці випадковості входять, звичайно, й самі в загальний хід розвитку, урівноважуючись іншими випадковостями.
К.Маркс
В нещастях треба бачити випадковості, а випадковості не приймати як нещастя.
Г.Ніколсон
Випадковість є щось відносне. Вона з’являється у точці перетину необхідних процесів.
Г.Плеханов
Пошук сутності людини:
- «жива істота, але без пір’я» — Платон;
- політична (полісна) істота – Аристотель;
- людина – віруюча, тобто «раба божа» – середньовіччя (і сьогодення);
- «сукупність суспільних відносин» – К.Маркс;

Но в мире следствий и причин,
Спускаясь в тайны глубины,
Не мог добраться ни один
До истины, до сердцевины.
Расул Гамзатов
«Що є загальне? Окремий випадок!»
Г.Гегель
Ланцюг випадковостей – це вже закономірність.
Природа є причиною самої себе (кауза суі).
Б.Спіноза
Наука припиняється там, де втрачає силу необхідний зв’язок.
Ф.Енгельс
В історії немає нічого, крім безладної послідовності однієї випадковості за іншою.
О.Клаус
Системи соціального порядку є системами вищого ступеня складності.
В.Афанас’єв
Насіння бажаного майбутнього заключне в дійсності сучасного.
І.Кириєвський
Тип є тотожністю органічного злиття двох крайнощів – загального і особливого.
В.Белінський

Жодна річ не виникає безпричинною, але все виникає на будь-якій основі і в силу необхідності.
Демокріт

Відносно вічності немає відмінності між тим, що можливе, і тим, що є, бо в аспекті вічності все можливе в кінцевому результаті повинне перейти у дійсність.
Аверроес (Ібн Рошу)

«Парність філософських категорій є відображення а абстрактній теоретичній формі об’єктивної суперечливості явищ і процесів світу.

Зміст

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>