Філософія історії

Viscount_Bolingbroke_(1678-1751)Історія – це філософія, яка
вчить нас за допомогою
прикладів.
Лорд Болінброк

Філософія історії розглядає і оцінює історію з точки зору виявлення закономірностей історичного процесу, вивчення специфіки історичного знання, сенсу і спрямованості людської історії.

У сучасній соціальній філософії існують два підходи до розуміння історичного процесу –
- формаційний та
- цивілізаційний.

Основною проблемою, яку вирішують ці підходи, є спрямованість історичного процесу, тобто питання про те, чи є суспільний розвиток прогресом, чи історією локальних, замкнених цивілізацій, не пов’язаних в єдиний загальнолюдський історичний процес.

Суспільно-економічна формація – тип суспільства, що характеризується своїм способом виробництва і відповідними йому виробничими відносинами.
shema10
Поняття «цивілізація» є багатогранним, воно не має однозначного визначення, іноді ототожнюється з поняттям «культура» (про це – мова далі); часто під цим поняттям розуміють більш високий стосовно варварства рівень розвитку суспільства, пов’язаний з рівнем розвитку техніки і технології. Але у всіх розуміннях це поняття відображає цілісність матеріальної і духовної життєдіяльності людей.
shema10.1
Отже, на відміну від формаційного підходу, який базується на економічних структурах, певних виробничих відносинах, цивілізаційний підхід фіксує увагу не лише на економічній стороні, а на сукупності всіх форм життєдіяльності суспільства: матеріально-економічній, культурній, політичній, моральній. Таким чином, кожному типу цивілізації притаманні свої визначальні чинники розвитку.

Цивілізаційний підхід заперечує й водночас доповнює формаційний підхід до аналізу суспільства.

Джерела, рушійні сили та суб’єкти суспільного розвитку

Джерела суспільного розвитку можна віднайти у взаємодії, суперечностях трьох сфер життєдіяльності суспільства:
1. Світ природи, речей і явищ, які існують незалежно від свідомості людей, тобто об’єктивно, і підпорядковані законам. Адже природа є основою існування і розвитку суспільства, з нею постійно взаємодіє людина.
2. Розвиток техніки та технологій, процес розподілу праці, тобто те, що в літературі має назву «технологічний детермінізм» як наслідок раціоналістичного європейського мислення.
3. Джерело саморозвитку суспільства міститься також у духовній сфері, тобто в процесі реалізації того чи іншого світського чи релігійного ідеалу.
В реальному саморозвитку суспільства необхідно враховувати всі ці джерела.

Рушійними силами розвитку суспільства вважають різні суспільні явища:
 об’єктивні суспільні суперечності;
 розвиток продуктивних сил, способу виробництва та обміну, розподіл праці;
 дії великих мас людей, народів;
 соціальні революції;
 потреби та інтереси;
 ідеальні мотиви тощо.
Але рушійні сили розвитку суспільства пов’язані насамперед із діяльністю людей.

Рушійною силою дій людини, груп, спільнот, суспільства є інтерес, зміст якого визначається умовами життя людей і їхніх спільнот, місцем у системі суспільних відносин.

Серед чисельних як матеріальних, так і духовних інтересів особливе місце належить матеріальним, особливо інтересам власності. На основі спільності інтересів відбувається об’єднання людей у соціальні групи, інтереси ж людей надзвичайно суперечливі.
shema10.2
Поняття «суб’єкт» відоме ще з перших лекцій з філософії. Нагадаємо лише, що це – носій предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямованої на об’єкт.

Суб’єктом суспільного розвитку є особистості. Активна роль особистості виражається у тому, що у сфері виробництва людина постійно вдосконалює знаряддя праці і набутий досвід; у сфері соціальній людина, відчуваючи вплив інших людей, сама постійно впливає на них, на всі існуючі відносини; у сфері політичній особистість поводиться як і в сфері соціальній, але можливості виявлення активності більш багатоманітні; у сфері духовного життя активність людини у засвоєнні, створенні та вдосконаленні духовних цінностей цілком очевидна.

Отже, від особистості, від її дій, конкретних вчинків залежить неповторний колорит суспільного життя, його унікальність. Тому історичний процес є процесом зростання ролі особистості у суспільстві.

 Особливе місце у соціальній філософії займає проблема видатних та історичних особистостей, хоча їх роль або ж перебільшується, абсолютизується (як у Б.Рассела та ін.) – як прояв волюнтаризму, до думки, що самі соціальні умови впливають на роль цих особистостей (як у французького історика Моно).

Від чого ж реально залежить роль видатних особистостей – загляньте в посібник, підручник. Це питання в філософській теорії розглядається досить ґрунтовно.
Суб’єктом історичного розвитку є також народ. В широкому розумінні народ – це все населення тієї чи іншої країни (демографічне розуміння народу). В етнонаціональному розумінні – це етнічні чи етносоціальні спільноти. Зрештою, це і соціальна спільність, яка включає на різних етапах історії ті групи і верстви, які за своїм становищем здатні вирішувати завдання розвитку суспільства.

У соціальній філософії досить поширеним є розуміння народу як справжнього суб’єкта історії:
 народ є головною продуктивною силою суспільства, що не вимагає коментарів;
 це вирішальна сила всіх соціально-політичних діянь, що здійснює всі глибокі соціальні перетворення (як коментар – а хто використовує ці завоювання, для кого «каштани з вогню»? Згадаймо приклади як зі світової, так і української історії…);
 народ – творець усіх духовних цінностей. Але це треба розуміти не буквально, адже переважна маса духовних цінностей створюється професіоналами, народ же в кінцевому результаті відіграє роль своєрідного «фільтра», сприймаючи чи не сприймаючи певні твори літератури, мистецтва тощо.

Практично всі, хто замислюється над історією, визнають, що в її живому русі беруть участь
 широкі народні маси;
 видатні історичні особистості, які суттєво впливають на долю країн та народів;
 і еліта – економічна, політична, інтелектуальна та ін. (тобто групи «вибраних», впливових осіб – роль еліти, її види будуть детально розглянуті у курсах політології та соціології).

До суб’єктів суспільного розвитку належать також покоління:
 реальні покоління (або когорти) – сукупність ровесників;
 генеалогічне покоління або генерація – сукупність походження від одного предка;
 хронологічне покоління – період часу, протягом якого живе або активно діє певне покоління;
 умовне, або гіпотетичне покоління – спільність учасників важливих історичних подій.

Отже, як висновок: особистості, соціальні групи, народні маси, покоління є суб’єктами розвитку суспільства. Такими суб’єктами є етнонаціональні спільності людей, про що йшла мова раніше.

Феномен маси і натовпу. Натовп і народ

Обмежимося лише визначенням цих понять. Детальніше вони розглядаються у соціології, соціальній психології тощо.

Маси – соціологічне поняття зводиться до того, що це групи людей, всередині яких індивіди певною мірою втрачають свою індивідуальність і завдяки взаємному впливу набувають подібних почуттів, інстинктів, збуджень тощо. Маси створюються під впливом економічної чи духовної необхідності, так званого процесу «омасовлення індивіда».

Характеристику «масових суспільств» та «концепції маси» розглянуті у посібниках.
Натовп є випадковим чи майже випадковим зборищем людей, об’єднаних у певному просторі тимчасовим і перехідливим інтересом; він є множинністю розрізнених людей, позбавлених органічного зв’язку і єдності; це, таким чином, хаотичне ціле, або позбавлене чіткої внутрішньої організації, або ж ця організація має розмито-сумбурний характер.

З психологічної точки зору натовп характеризується послабленням або навіть відсутністю розумового контролю за своєю поведінкою, внаслідок чого у натовпі проявляється здебільшого емоційно-вольова боротьба пристрастей, невиразних і нестійких інтересів.

Різні етапи розвитку натовпу: апатичність, рутинність тощо належить до не пробуджених мас – «сплячих», зашкарублих; пробуджуючись, маси не відразу перестають біти натовпом. Ось тоді і виникають «малі натовпи» – стихійні бунтівники і заколотники. Подумаємо, чи не є це гумильовські пасіонарії?

Щодо поняття «народ» обмежимось лише загальним визначенням: народ – це спільність, якій притаманна історична доля, історична пам’ять, спільна віра і єдина ідея, а також спільна історична перспектива.

Типи соціальної динаміки

Поняття «соціальна динаміка» вбирає в себе і концентрує увагу на проблемі спрямованості суспільних змін. У зв’язку з цим доцільно виділяти (для наочності див. схему):
 циклічні,
 лінійні,
 спіралеподібні та ін. типи соціальної динаміки
shema10.3
Відображенням циклічного типу динаміки суспільства є теорії історичного коловороту (Д.Віко і М.Данилевський). основна ідея – все повторюється через певний період часу. Але чи можна відкинути ці теорії? Ми знаємо приклади повторення!

В історії значне місце належить лінійним процесам, але їх не можна ототожнювати з прогресом.

В інших істориків можна віднайти визначення й таких форм, як
 маякоподібний рух,
 хвильовий чи
 синусоїдний.
Коротко про прогрес і регрес.

З давніх часів одні мислителі вважали, що людство підіймається сходинками вверх, інші – спускається вниз, як деякі античні автори: спочатку був золотий вік, потім – срібний, за ним – залізний.

Ідеологія прогресу почала народжуватися з ХVІ ст., склалася вже в ХVІІ ст., в епоху Просвітництва. ХХ ст. підтвердило, що прогрес і регрес злиті воєдино, що кожен крок людства складається з гігантського півкроку вверх і такого ж півкроку вниз.

Прогрес < ————> Регрес
«Прорегрес»< ————> «Репрогрес»

Перелічені типи соціальної динаміки є взаємопов’язаними, взаємопроникливими і взаємопроникаючими.

Характер і форми суспільних змін

Якщо розглянуте питання «тип соціальної динаміки» відображає напрямок суспільного розвитку, то в поняттях «еволюція» і «революція» відбивається характер цих змін.

У широкому розумінні поняття еволюція є синонімом поняття «розвиток». У цьому розумінні ми говоримо про еволюцію Сонячної системи, флори та фауни, про розвиток суспільства.

У соціально-філософському значенні еволюція є поступливим розвитком без змін його соціальних якостей, тобто соціально-економічного стану.
Революція являє собою стрибкоподібну якісну зміну суспільства, його сутності, є етапом розв’язання історичних суперечностей, конфліктів. Отже, на відміну від еволюції поняття революції має більш вузьке, спеціальне застосування, воно пов’язане із суспільним життям, означає докорінні якісні зміни як суспільства в цілому (маємо на увазі соціальні революції), так і окремих його сторін – науки (наукові революції), техніки – технічні революції, культури – культурні революції тощо.

Будь-яка революція є стрибком, але не кожний стрибок є революцією (згадаймо, напр., закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, зокрема, види стрибків).

Революція співставляється лише з прогресивним розвитком, тобто з переходом від нижчого до вищого стану, для визначення ж регресивного стрибка вживається поняттям «контрреволюція».

Часто для позначення дій, протилежних революції, вживається поняття реформістських дій, що не має нічого спільного з реформізмом як політичною течією, адже у ході революції завжди використовувалися реформістські методи боротьби.

Таким чином, і революція, і еволюція є засобом вирішення соціальних конфліктів.

Необхідне і випадкове, свідоме і стихійне у суспільному розвитку

Відома теза, що історія суспільства відрізняється від історії природи тим, що першу творять люди, друга відбувається сама. Вже акцентувалася увага на тому, що історія є діяльністю людей, їх спільнот, які переслідують свої цілі. Але закони суспільства мають і свою специфіку (повернемося до розділу «Діалектика», де розглядалась специфіка законів природи і законів суспільства). Отже, в історичному процесі діє необхідність як прояв законів.

Але в ньому більшою мірою, ніж у природі, діє також «його величність випадок» – коли випадковість є не проявом необхідності, а чимось стороннім для суспільного розвитку, у нього немов би «збоку» вносять у цей процес серйозні та часом фатальні корективи, адже навіть найнезначніші випадковості можуть мати наслідки, до того ж значущі.

Таке розуміння співвідношення необхідності і випадковості нічого спільного не має ні з фаталізмом, ні з волюнтаризмом.
Фаталізм має різні відтінки, між якими існують навіть суттєві відмінності: напр., релігійний фаталізм, географічний детермінізм, технократичні концепції, філософія історії Г.Гегеля тощо. Але він завжди акцентує увагу на повній визначеності або передвизначеності історичних подій. Фаталісти стверджують, що оскільки в саморозвитку суспільства діють об’єктивні закони, тобто – необхідність, то ні про яку людську активність, свободу, не може бути й мови, суспільство має пасивно очікувати, коли закони автоматично втіляться у життя.

Волюнтаризм є протилежністю фаталізму, заперечення будь-яких закономірностей в історії. Абсолютизуючи волю суб’єкта історичної дії, свободу цього суб’єкта й відкидаючи роль і значення закономірностей розвитку суспільства, залежність людської діяльності та її результатів від об’єктивних умов, Ф.Ніцше, М.Вебер, А.Тойнбі та інші мислителі були на позиціях волюнтаризму.

Своєрідною спробою сучасного подолання крайнощів як фаталізму, так і волюнтаризму є концепції соціальної філософії марксизму, неофройдизму, франкфуртської школи, в яких історичний розвиток розглядається як імовірнісний процес, в якому немає абсолютів, суспільство є результатом взаємодії багатьох протидіючих та різномасштабних сил, тенденцій, суб’єктів тощо.

Підкреслимо й те, що розвиток суспільства постає як єдність двох тенденцій –
 свідомого і
 стихійного.
Тобто мається на увазі відносно свідоме використання законів розвитку суспільства та їх стихійна реалізація.

Свідомою діяльністю в історії можна вважати таку, яка базується на відповідності особистих цілей людей, які беруть у ній участь, загальним цілям всіх членів соціальної групи чи спільноти. Така діяльність можлива лише на основі пізнання соціальних законів, узгодженості цілей діяльності та їх засобів цим законам, передбачення наслідку дій.

Але чи можна завжди стверджувати, що в масштабах суспільства сукупна діяльність людей, які беруть у ній участь, призводить до усвідомлення ними результатів? Історія свідчить, що далеко не завжди, що результати можуть бути такими, про які ніхто навіть не сподівався. Результати діяльності, особливо віддалені, не збігаються з передбачуваними. У такому випадку мова йде про стихійність суспільного процесу.

Зауважимо також, що в історії стихійне проявляється нерідко у боротьбі не «за», а «проти»: у вигляді протесту, відчаю, ненависті, втрати віри в пануючий лад і бунт проти нього, виражаючи немов би обурення ірраціональних глибин духу (згадується з цього приводу пушкінське «немає нічого страшнішого і безглуздішого за народний бунт»).

Історичний процес

shema10.4
Залежність цивілізацій, формацій і етносоціальних сторін історичного розвитку можна схематично відобразити й таким чином:
shema10.5

До роздумів

Майбутнє не фатальне, в ньому міститься деякий набір можливих подій. Від вибору, від вирішення самої людини залежить, які з них можуть стати реальністю.
О.Горбовський

Вивчаючи предків, ми пізнаємо самі себе. Без знання історії ми повинні визнати себе випадковостями, які не знають, як і для чого ми прийшли в цей світ, як і для чого ми в ньому живемо, як і до чого повинні прагнути.
В.Ключевський

Людська нездібність, некомпетентність, або ж просто невігластво часто є джерелами соціальних збурень і людських страждань.
В.Дісовський

Критикувати варто те, що ще можна виправити, а минуле виправити вже ніяк не можна. Його треба не критикувати, а розуміти в його справжній сутності і смислі.
В.Кожинов

Існує дві історії: брехлива офіційна історія… і таємна історія, у якій є видимими справжні причини подій.
О.Бальзак

Історія – це «політика, звернена в минуле».
М.Покровський

«Іронія історії»
Гегель
Історична об’єктивність, викинута через двері, обов’язково повертається через вікно.
І.Смирнов

Історія пишеться не тільки по книгах і рукописах, але й по чутках і переказах…

«Лишь историкам дано
Лгать документально».
О.Пушкин

Потяг історії несеться у невідомому напрямку, про який не знають не тільки пасажири, але й сам машиніст.
Д.Белл

Історія, подібно до поезії, подібно до моральної свідомості, подібно до думки, не має законів.
Кроче

Люди, які похваляються тим, що зробили революцію, завжди переконувалися на другий день, що вони не знали, що робили, — що здійснена революція зовсім не схожа на ту, яку б вони хотіли зробити.
Ф.Енгельс

Зміст

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>