Естетичні уявлення за доби Відродження

vidrodginnyaДоба Відродження це період хронологічні межі якого охоплюють XIV-XVI ст.

В добу Відродження вироблялося зовсім нове ставлення ніж було раніше до релігії, природи, художньої спадщини античного світу. Під час цієї доби відбувався перелом способів життя і розвитку середньовіччя – ця доба відклала відбитки і до нашого часу. В добу Відродження сформувалося твердження про людину як «Бога Земного», що саме людина створює своє життя сама своїми руками , ніхто інший за тебе цього не зробить.

Саме ця ідея найбільш чітко втілюється в образі митця, який у своїй творчості людське ( тобто свої навички та вміння виконання) і божественне ( талант, ідея). Саме така людина стає унікальною, та сильно розвиненою особистістю. Саме митець, поєднуючи в своїй діяльності практику і теорію, створюючи предмети з ідей, та задумів уподібнюється чомусь неземному, надприродному (Богу). Мистецтво прославляє честь і гідність особистості, здібності людини в пізнанні світу.

Віра в людину, гармонічного розвитку особистості це характерна риса мистецтва, естетики цього асу і завдяки цьому робить її настільки широкою, багатогранною і цікавою що актуальна й досі.

В добу Ренесансу формувалося уявлення про мистецтво – це естетика. В центрі цього мистецтва знаходиться природа і людина. В той час художники і скульптори шукали різноманітні прийоми щоб відтворити життя в усьому його багатстві та багатогранності. Особлива естетика доби Відродження була тим , що вона сильно пов’язувалась з художньою практикою. Сутністю мистецтва було «наслідування природі». Живопис в той час , як вид мистецтва розвивався найбільш інтенсивно , тому що він максимально точно відтворює дійсність .

Мені близький цей час, естетика цього часу пов’язана з величезним переворотом у багатьох галузях життя. Також до епохи Відродження вносять розквіт культури , великі географічні відкриття, широко розширився кругозір людини. Саме в цей період відбувалося .

Естетика відродження, величезну увагу приділяє саме зовнішній подібності. Світ який оточує людину, гармонійний і прекрасний , а тому він заслуговує на повне відтворення у всій красі. Тому велику увагу приділяють технічним проблемам мистецтва таким як наприклад пропорціям, світло відбиванню, відтінкам, пропорціям і так далі.

Хоча митці і намагалися як найточніше втілити в життя реальний світ, все ж вони не робили натуралістичних копій природи. Як на мене, наслідування природі не повинно перетворюватись в сліпе підкорення їй. Сам твір мистецтва повинен ввібрати в себе всю красу, зібрану воєдино. Тому центрі уваги митців естетики доби Відродження знаходились проблеми краси героїчного і величного. Гуманісти шукають основи краси об’єктивні наслідуючи античність. Краса не може бути чимось ідеальним , тому що це не ніякий не прояв божества, а речі які сприймаються людськими почуттями, тому краса для кожного різна і вона проявляється в людській уяві про різному.

У добу Відродження відбувався процес переоцінення поглядів, поширювався світом новий процес формування гуманістичної ідеології.
Ця гуманістична думка у центр всесвіту ставить людину , говорить про те що саме вона має унікальні можливості розвитку людини як особистості. Естетична свідомість Ренесансу розвивається завдяки ідеї гідності людської особистості, які були глибоко розроблені великими мислителями доби Відродження.

Необхідно також сказати, про те що самі ідеї естетики доби Ренесансу і естетичні концепції у багатьох країнах Європи, найбільше у Іспанії, Англії, Німеччині та Франції також розвивалися. Це все вказує на те , що естетика часів Ренесансу була явищем загальноєвропейським, хоча звичайно , різноманітні умови розвитку у кожних з цих країн давали свої специфічні умови в розвитку естетичної теорії.

На мій погляд, саме пізнє Відродження, це новий етап у розвитку естетики доби Ренесансу, де відбувається найбільша зрілість мистецтва Високого Відродження.

Отже, Кампанелла зробив великий внесок у італійську натурфілософську думку. Саме йому належать такі важливі філософські твори як: «Реальна філософія», «Метафізика», «Філософія доведена відчуттями». Також Кампанеллі належить невеличкий твір «Поетика», присвячений поетичній творчості. Звичайно, величезне місце у цих його творах займають питання саме з естетики.

Естетичні погляди Кампанелли вирізняються з поміж інших своє неповторністю та оригінальністю. Він критикував різні авторитети у сфері філософії, відкидаючи навіть «Міфи Платона» і «вигадки» Арістотеля. Також, Кампанелла в галузі естетики та філософії різко виступав проти схоластичних традицій. А у сфері естетики йому властивий критицизм, проявлявся у спростуванні традиційних вчень про гармонії сфер.

Естетичне вчення Кампанелли – це вчення про одухотвореність природи. Кожне відчуття закладене у самій матерії. Людина міцно пов’язана з насолодою. Кампанелла говорив, що кожна насолода – це почуття самозбереження, тоді як страждання – це відчуття руйнувань та зла. Кожне відчуття краси пов’язане з відчуттями цілісного життя і здоров’я , а також з почуттями самозбереження.

Мені здається, що це цілком правильні думки, тому що коли ми бачимо здорових, міцних , вільних, людей, ми звісно радіємо, оскільки відчуваємо почуття таке як щастя .

Мені у творчості Кампанелли хочеться продовжувати його думки, тому що він розвивав оригінальну концепцію краси, ні в якому разі не схожу на своїх попередників.
Кампанелла відмовився від погляду що прекрасне це гармонія. Він відродив уявлення Сократа у тому, що краса це є – своєрідною доцільністю. На думку Кампанелли, прекрасне виникає як відповідність предмета та його функції.

На мою думку, прикладом цих слів може бути дзеркало, бо воно прекрасне як його відображає істинний образ, і зовсім не важливо з чого воно буде зроблене з золота чи з металу.

Отже, краса у Кампанелли має характер функціональний. Вона красива тоді, коли її зовнішність є доцільною з внутрішньою красою. Ось чому краса відносна. Те, що для одного прекрасно може бути потворним для іншого.

Прекрасне і потворне – поняття відносні. Кампанелла виражає свій погляд типовий погляд ренесансу, вважаючи, що потворне у собі немає буття .
Наприклад, одна і таж річ може бути і потворною і прекрасною. Це залежить від кожної її особистісних відчуттів також від емоцій та переживань.

Проте знаючи принципи вчення Джордано Бруно, в яких вчили, що краса тіла знаходиться на найнижчій сходинці, що заперечує вченню Кампанелли про функціональність, як критерій краси, він наголошував саме на тілесній красі.

Я бачу прояв цих критеріїв в тому що краса тілесна — є проявом краси духовної. У Бруно тілесна краса і мистецька невіддільні. Як вважав Бруно, духовна краса, пізнається лише через красу тіла, і навпаки краса тіла виникає у того хто пізнав певну її духовність. Ця концепція матеріальної та ідеальної краси становить найчудовішу особливість вчення Дж. Бруно.

Важливий момент естетичний знаходиться в концепціях «героїчного ентузіазму», який обґрунтував Бруно як засіб філософського пізнання. Ентузіазм в визначенні Бруно – це кохання хорошого і прекрасного. Як неоплатонічна любов, яка розкриває тілесну красу і духовну.

Отже, естетика доби Відродження нескладне, являє собою абсолютно однорідне явище. Під час цієї доби були різні течії, які досить часто зіштовхувались одна з одним. Звичайно змінювались естетичні уявлення, теорії, концепції.

Однією з видатних діячів епохи відродження був теоретик мистецтва,– Леон Батіета Альберті. Він розробив своє власне вчення, в якому він вирішував проблеми краси. Він заперечував божественну природу краси, тому що вважав її самою ознакою предмета. Альберті вважав що гармонія, яка впорядковує частини, і є прекрасним явищем. Ця гармонія повинна панувати в усьому світі.

Теоретики та митці епохи Відродження приділяли велику увагу симетрії, пропорціям. Вони прагнули знайти ідеальну геометричну основу мистецтва.

Також естетика пов’язана з художньою практикою Леонардо до Вінчі. Його естетична концепція будувалася на ідеї величності . Він вважав що найвищим і найкращим основою усіх наук та мистецтв з людських відчуттів є зір. Звісно він як художник в першу чергу красу він бачив у співвідношенні частин, кольорі та формі.
Мистецтво Відродження перейняло ідеали гуманізму, воно створило образ гармонійно розвиненої людини, а отже і образ прекрасного. Італійські гуманісти прагнули свободи в людини, але ця свобода мала вигляд в окремій особистості.

Я повністю погоджуюсь з цими принципами, тому що вони прославляють красу , прекрасне, волю самої людини. Свобода почуттів, думок людини та емоцій, на мій погляд ніхто не має права на них зазіхати. Тому що всі ми особистості, неповторні у своїх думках та почуттях.

Найпоширенішими поглядами цього періоду було визнання живопису як найвигідніший і найзрозуміліший вид мистецтва, а інші види мистецтва як наприклад музика, архітектура, повинні підкорятися саме вимогам цього живопису. Така оцінка живопису базувалася на переконаннях представників Відродження, що мистецтво має опиратися на принципи реалізму, а саме живопис найбільш чітко втілювався в уявленнях про реалізм.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>