Для того щоб визначити основні підходи до визначення прекрасного, на мою думку необхідно перш за все прояснити: а що ж взагалі є «прекрасне»? Саме прекрасне стало однією з найвищих цінностей людства. Саме ця категорія естетики до цих пір викликає шквал спорів та дискусій. Історія становлення цього поняття є досить довгою та непередбачуваною у своєму розвитку. Ще з часів Платона та Арістотеля видатні мислителі світу задавалися цим питанням та шукали на нього відповідь. Проте чіткого визначення «прекрасного» досі так і не дано.
Якщо розглядати дане поняття в своєму історичному розвитку, то можна дійти висновку, що для кожної епохи та століття «воно» було своє. Спробуємо дати визначення «прекрасного» з боку визначення «ідеалу». Проте чи можна вважати ідеальне-прекрасним? Щоб дати відповідь на це питання та довести що це не так, необхідно підійти до нього з протилежного боку. Тобто, чи можна вважати, що якщо прекрасне-це ідеальне, то все що є неідеальним-потворне? Як всі знають «ідеального» в природі в чистому вигляді не існує, тому можна стверджувати, що все на цьому світі є потворним. Саме цим і спростовується дане припущення.
Цікаво те, що даним питання давним-давно зацікавився давньогрецький мислитель та філософ Платон. У своєму творі «Гіппій Більший» Платон описує діалог між Сократом та Гіппієм. Через цей діалог Платон показує, що прекрасне не можна визначати за допомогою окремих матеріальних предметів, адже вони не відображають всю сутність прекрасного. В цьому ж творі Платон спростовує й інші теорії та концепції для визначення прекрасного.
Сам же він писав:
«прекрасне за природою своєю щось, по-перше, вічне, тобто таке, що не знає ні народження, ні загибелі, ні зростання, ні зубожіння, а по-друге, не в чомусь прекрасне, а в чомусь потворне, не колись, десь, для когось і порівняно з чимось прекрасне, а в інший час, в іншому місці, для іншого і порівняно з іншим потворне… всі ж інші різновиди прекрасного причетні до нього таким чином, що вони виникають і гинуть, а його стає ні більше, ні менше і ніяких впливів воно не відчуває».
Також в ті часи почали зароджуватися ідейні погляди Арістотеля. Саме його ідея визначення прекрасного та краси зводилася до пошуку об’єктивних обґрунтувань даного поняття. Адже сам Арістотель був стихійним матеріалістом. Для нього краса та прекрасне визначались у «величині та порядку». Проте його ідея не знайшла свого підтвердження у подальшому.
У майбутньому багато мислителів та філософів визначали прекрасне у повній гармоній та симетрії, у правильних пропорціях та доцільності. Ще в Давній Греції математик Евклід запропонував так зване поняття «золотий перетин». Все зводилось до пошуку саме цього «золотого перетину» і в образотворчому мистецтві, і в скульптурі, і в архітектурі.
Одним із представником даної теорії виступив знаменитий геній доби Ренесансу Леонардо да Вінчі. Його «Вітрувіанська людина» та «Мона Ліза» найяскравіше відображає всі ідейні погляди до визначення прекрасного.
Проте в добу Ренесансу не все зводилось до того, що все симетричне, доцільне та пропорційне є прекрасним. Вводилось таке поняття як «гармонія». Дотримувались думки, що гармонія є «ключиком» до визначення краси. Саме цим вдалося відродити те, що було приховане раніше. Почали повертатися до думки, що все що було створене природою-прекрасне. Деякі почали стверджувати, що все протиприродне не можна вважати прекрасним.
Але визначення даного поняття не слід обмежувати лише матеріальним світом. Треба враховувати й те, що прекрасне може бути і у нас, всередині. Воно може бути в наших думках, поглядах та ідеях. Але, на мою думку, для того щоб правильно та раціонально визначити дане поняття необхідно не розділяти матеріальне та духовне. Лише в співпраці буде створюватись щось прекрасне.
Дуже популярною нині є думка, що прекрасне для кожного своє. Але я вважаю, що все таки в світі існує дві-три людини, для яких прекрасне буде однакове, після чого можна стверджувати, що не таке воно і індивідуальне.
Визначення прекрасного відбувається і досі, адже змінюється світ, змінюються погляди та ідеї. Проте не змінюється лише одне. За весь час існування світу, за весь його розвиток, ніколи не розділялись два поняття: прекрасне та потворне. Саме «потворне» завжди ходило пліч-о-пліч з «прекрасним». Саме через нього наш світ неможливо уявити прекрасним.
Філософи та мислителі в усі часи та епохи якщо не могли дати визначення прекрасному, то намагалися завжди визначити потворне. Проте і тут їх підстерігала підлість нашого складного та непередбачуваного світу.
Особливу увагу на визначення потворного приділяли романтики. Саме в їхньому мистецтві потворному приділялась особлива увага. Саме складність світу, розмаїтість життя підштовхували їх до роздумів над одвічними протиріччями. Тому багато митців того часу приділяли особливу увагу саме потворному. Вони вважали, що потворне є необхідним аспектом життя. Багато хто вважає, що, наприклад, смерть, руйнація, катастрофи є потворними, але ж є люди які вважають це прекрасним і наведуть вам тисячі аргументів в підтвердження цьому. Тому ми знову повертаємось до питання: а що ж таке прекрасне і що таке потворне? Де пролягає границя між цими поняттями? Як правильно самому для себе визначити, що є прекрасним і що є потворним? Відповіді на ці питання кожен повинен дати самостійно, зважаючи на всі свої погляди, світогляд, виховання, відчуття.
Підводячи підсумки, можна сказати, що визначення таких понять як «прекрасне» та «потворне» є досить таки складним завданням, і далеко не кожному воно під силу. Проте, на мою думку, кожен в цьому світі повинен все ж визначитися в цьому одвічному питанні, не дивлячись на всі життєві проблеми. Адже відчуття прекрасного є однією з найвищих цінностей людства. Воно не є вродженим, а набутим. Воно виховується на протязі всього людського життя. І в залежності від того, що людина відчуває при перегляді того чи іншого витвору мистецтва (для прикладу), вона і відзначає, що для неї є прекрасним, викликає захоплення, радість, бажання повторити ще раз і ще раз, а що є потворним, від якого відразу відвертає.
