Естетика почала зароджуватися ще багато років тому, як самостійна наука, але саме в Німеччині вона почала розвиватися у 18-19 століттях. З самого початку багато визначних вчених намагалися зрозуміти її, та відкрити щось нове, незбагненне до цього часу. Серед них можна вказати імена Гегеля, Канта та Шіллера, чиї роботи були досить важливими для подальшого розвитку цієї науки.

Як відомо, ще здавна вважалося, що естетика посідає чільне місце в німецькій філософії. Зокрема у ній виділяють декілька основних етапів у дослідженні важливих естетичних проблем. Один з них – це спрямування на вивчення матеріалів художньої практики, а інший, не менш важливий, — це виведення різних думок та ідей в естетиці із загальних філософських проблем.

В естетичній літературі був також великий вплив і в працях різних учених, серед яких можна виділити й Лейбніца, що досліджував певні питання у добу німецького Просвітництва. Дуже важливе значення мали його дослідження на види пізнання. Загалом у своїй роботі Лейбніц виділяв розуміння символів, що були характерні для німецької філософії та німецької літератури.

Також у своїй роботі німецький дослідник подає класифікацію пізнання, у якій виділяє підсвідоме і зрозуміле.

Саме ідеї цього вченого мали досить значний вплив на розвиток думок інших відомих учених, серед яких можна згадати Канта та Баумгартена. Ідеї Лейбніца були тим фундаментом, якого потребувала тогочасна німецька наука для її подальшого розвитку. Отже зрозуміло, що вклад цього визначного вченого був досить важливим для подальшого розвитку науки.

Але й для робіт Лейбніца була притаманна різна критика. Відомі дослідники, серед яких був К. Браун, критикували роботу вченого, оскільки вважали, що він уподібнює мистецтво з почуттями.

У подальшому розвитку німецькі філософи вбачали між мистецтвом та естетикою великий зв’язок. Вони також погоджувалися з думкою про споріднення та взаємодію між людиною та суспільством загалом.

Подальші дослідження німецькі вчені та філософи вбачали у розвитку методу про об’єктивний ідеалізм. При її дослідженні, вчені виявили і дослідили матеріальне та ідеальне начало і встановили, що між ними є тісна взаємодія.

Яскравим представником німецької класичної естетики був видатний філософ І. Кант (1724-1804). Його головний принцип — категоричний імператив. Поняття «естетичне» використовується у значенні «чуттєве». Але ці значення не є тотожними. Тому що, по-перше, Кант розрізняє емпіричні відчуття та естетичні почуття. По-друге, термін «естетичне» має, зашкоджувати всезагальності та необхідності. Але в цих поняттях є й спільний момент – вони є деякими модифікаціями стану суб’єкта.

Головною працею Канта з естетики стала «Критика здатності судження». Ще відомі праці є «Критика чистого розуму» і «Критикою практичного розуму».
Просвітницька естетика аналізувала об’єкти естетики. Головна проблема досліджень — це проблема прекрасного. Кант не підтримував цю думку. Головну увагу своїх інтересів він зосередив на аналізі суб’єктивних умов сприйняття прекрасного. Він не раз давав пояснення, що немає науки про прекрасне, а є тільки критика прекрасного.

Згідно Канту, то естетичне почуття безкорисливе і зводиться до чистого милуванню предметом. Предмет милування є форма. Виходячи з цього можна сказати, що прекрасне є предмет незацікавленого милування. Така перша ознака прекрасного.

Другою особливістю прекрасного є те, що воно без допомоги поняття представляється нам як предмет загального милуванні. Задоволення від прекрасного, носить загальний характер, хоча воно і не ґрунтується ні на якому понятті і логічному міркуванні. Естетичне судження ніколи не може бути обґрунтовано логічно.

Третьою особливістю є доцільність. Краса є формою доцільності предмет.
Прекрасне це те, що подобається і є предметом милування.

Кант почав класифікувати мистецтва. Він розділив на: словесні, образотворчі і мистецтва «витонченої гри відчуттів».
А найголовнішим видом мистецтва вважає поезію. Тому що вона викликає «душевне хвилювання». А у образотворчих мистецтвах Кант надав перевагу живопису.

Отже, І. Кант відіграв важливу роль у зародженні естетики як самостійної науки. Висунув чотири моменти суб’єктивного сприйняття прекрасного.
Займався проблемами систематизації і класифікації видів мистецтва. Заснував поняття «вільної краси» і «привхідної краси».