Німецька класична естетика: естетичні концепції Г. Гегеля

Hegel_portrait45Одним із найважливіших етапів у розквіті естетичної думки світу є німецька класична естетика ХVIII-XIX ст. Найвідомішими її класиками були Фіхте, Кант та Гегель.

Вони розглядували естетику як вагому та необхідну частину філософії. Філософи з Німеччини вдало використовували метод діалектики для вивчення естетичних проблем та аналізу усього художнього процесу.

Концепції класиків німецької естетики спиралися на гуманістичні тенденції та сприймали художню культуру історично.

Г.Гегель (1770-1831)

Гегель об’єднав і систематизував найголовніші ідеї своїх попередників, та ввів на розгляд естетичних проблем діалектику та історизм. Гегель запровадив вчення про прекрасне та ідеали, а також запропонував теорії видів і форм мистецтва (архітектура, скульптура, музика, живопис). Філософ розкрив природу мистецтва його функціонування та специфіку.

Естетика Гегеля розглядає принцип історичного розгляду мистецтва і послідовно підкреслює його соціальне значення. Згідно з концепцією Гегеля мистецтво проходить три фази: символічну, класичну та романтичну, під час яких змінюється співвідношення та форма мистецтва.

Початковою фазою є символічна форма мистецтва (мистецтво Стародавнього й Середньовічного Сходу). Характерним для символічної форми мистецтва є те, що ідейне утримання ще не має своєрідну індивідуальність, що являється передумовою довершеності. Недоліком символічної форми мистецтва було те, що не простежувалася єдність між змістом та формою, більшою мірою відчувалася домінування форми над змістом. Архітектура з погляду Гегеля найбільшою мірою відповідала символічній формі мистецтва.

Цілісність форми та змісту поєднує у собі класична (традиційна) форма мистецтва. Дорога до цієї цілісності відображено у боротьбі олімпійських богів античної Греції. Отримавши риси індивідуальності в образах класичної форми мистецтва, ідея, постає як ідеал.

Найбільш гармонійну цілісність форми та змісту в класичному мистецтві Греції, отримала антична класична скульптура. Образ античних богів поступово піддавався олюдненню, що призвело до великої кількості однакових рис у реальних образах. Це в свою чергу, призвело до загибелі носіїв класичного ідеалу. Всі ці чинники посприяли переходу класичної форми мистецтва, до романтичної.

Пріоритетами романтичної форми мистецтва, було те що чуттєва форма поступалася духовному змісту. Натомість домінування духовного змісту приводить до саморуйнації мистецтва, тому що воно за структурою та природою не може обійтись без чуттєвої форми. Етапами розвитку духовного змісту у романтичній формі мистецтва притаманні: музика, образотворче мистецтво, поезія. Ця еволюція є реалізацією основної суспільної функції мистецтва – пізнавальної, оскільки формою пізнання абсолютної ідеї є ,саме, мистецтво, бо воно як говорив Гегель – сповіщає свідомості істину чуттєвого образу, що у трактуванні має глибше значення та зміст.

Основою усіх функцій у естетиці Гегеля була пізнавальна і тому всі інші функції не мали самостійного значення у мистецтві. Бажання Гегеля було передусім побачити загальнолюдський зміст художньої творчості, за допомогою звертання до ідеального духу, у якому наче б то повинна знайтись власна мета і осяяння глибоких людських уподобань, абсолютних істин духу.

На думку Гегеля найповнішою мірою пізнавальні функції мистецтва, проявляються тоді коли, класово — ідеологічне і загальнолюдське об’єднується у єдності раціонального та почуттєвого , предметного і образного в ідеальній формі. На думку філософа у мистецтві античності було це злиття. Але абсолютизація мистецтва Стародавньої Греції була ще далеко від ідей Гегеля.

Гегель дійшов до висновку, що міняється не тільки художній засіб втілення ідеалу, але змінюється і громадянський ідеал, він стає дедалі складнішим і глибшим зі сторони свого морального змісту.

Гегель розумів, що міняється як художній засіб втілення ідеалу, але змінюється і ідеал суспільства, стаючи дедалі структурнішим зі свого духовного змісту. Гегель побачив, що культурі давнини було б не під силу вирішити завдання ідеалів нової доби. Ці фактори поклали під сумнів пізнавальні можливості сучасного Гегелю мистецтва, і навіть мистецтва майбутніх часів. Через це Гегель починає приділяти увагу гедоністичній і дидактичній функції мистецтва, вони стають дедалі виразнішими у художньому житті соціуму.

Філософ ясно бачив початок кризи у суспільному функціонування сучасного Гегелю буржуазного середовища. На думку Гегеля мистецтво почало роздвоюватися і втрачати природне єднання між предметно – чуттєвим і духовно – пізнавальним. Мистецтво не могло виконувати ту роль яку відігравало у давнину. В раціональному вивчанні світу і себе, людство стало на зависоку ступінь. Оскільки духовний зміст став складним, і пішов у своєму розвитку далеко вперед, він уже не міг бути втіленим у повноцінну почуттєво – образну форму, таким чином навчальна функція мистецтва втратила своє колишнє значення.

Філософські і раціоналістичні структури починають відігравати усе більшу роль у мистецтві, як засіб навчання. Гегель вважав зупинку розвитку мистецтва у капіталістичну епоху історично неминучим явищем, виправдовуючи це, протиріччя капіталістичного розвитку. Філософ вважав умови індустріального життя єдиними умовами для нормального життя, і закликав всіх погодитися з цими умовами. Гегель наблизився до думки що навчальна функція мистецтва має відійти на задній план, тому що соціальні функції суспільства докорінно змінюються ідеалізуються та ускладнюються з кожним роком. Навчальна функція мистецтва може бути тільки специфічна мистецтву тільки у двох його перших щаблях.

Гегель намагався бачити мистецтво лише специфічним чуттєвим виразом якогось логічно- універсального ідеалу,і хоча діалектичність та історичність підводило його до пізнання функціонального багатства мистецтва. У цьому не було змоги розпізнати пряму залежність мистецтва та життя соціуму. Гегель вважав що гуманістичні та загально соціальні концепції змісту мистецтва виступають на переріз з ідеологічними нормами які існували в той історичний період суспільних відносин. У своїх працях Гегель глибоко аналізує скульптуру і архітектуру, трагедію Стародавньої Греції, візантійський живопис, середньовічний епос,мистецтво класицизму та ренесансу, цим філософ надає поєднання для розпізнання теорії художньої творчості.

Гегелівська естетика мала визначний вплив на багатьох сучасників великої філософії. Також естетика Гегеля спричинила появу великої кількості нових постатей у естетиці, естетичних тенденцій,і шкіл переважно позитивістського плану.

Висновок
У розвиток естетичної думки світу німець класична естетика ХVIII- на початку XIX століття внесла дуже великий внесок. Пізнання проблем естетики, культури і мистецтва, із погляду історії, активності і діалектичної свідомості, безперечно є головним її досягненням.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>