Гносеологія (теорія пізнання)

gnosisЩо могутніше розуму?
Йому – влада, сила і пану-
вання над всім космосом.
К.Ціолковський

Це розділ філософії, у якому вивчаються такі проблеми, як
 природа пізнання,
 його можливості і межі,
 відношення знання і реальності,
 суб’єктивне і об’єктивне в пізнанні;

досліджуються
 загальні передумови пізнавального процесу,
 умови достовірності знання,
 критерії його істинності,
 форми та рівні пізнання та низка інших проблем.

Гносеологія вивчає особливий тип відносин між суб’єктом і об’єктом, тобто пізнавальний. Пізнання є сукупністю процесів, завдяки яким людина отримує, переробляє і використовує інформацію про світ і про саму себе. У цьому визначенні наявні два ключові поняття: «інформація» і «людина».

У свій час Ф.Достоєвський поставив питання: для чого пізнавати, коли це скільки коштує? Відповіді можуть бути різними, але в будь-якому розумінні вирішення проблеми пізнавальності світу дозволяє:
 вірно визначити місце і роль людини в світі;
 силу людського розуму;
 здібності пізнавати і перетворювати оточуючу природу і суспільне життя.

Існували і існують три підходи до розуміння пізнанності світу (згадаймо другу сторону основного питання філософії):
Оптимістичний – світ пізнаванний, але в ньому було, є і буде пізнане і непізнане з переважанням завжди непізнаного;
Песимістичний – повна або часткова непізнанність світу – агностицизм у його різновидах: «від не знаю і знати не можу» Д.Юма до «речі в собі» І.Канта.

Скептичний – принцип сумніву, до чого закликав ще Р.Декарт. (Для прикладу – гумористично, але слушно:
Оптиміст – «все ще попереду»,
Песиміст – «не все ще втрачене».
Пізнання є процесом взаємодії суб’єкта і об’єкта пізнання:

Активна роль у цьому процесі належить суб’єкту, який обирає об’єкти пізнання, взаємодіє з ними; але об’єкт пізнання робить зворотний вплив на суб’єкта, відображаючись в його органах чуття та мисленні. Отже прямий і зворотний зв’язок, тому «без суб’єкта немає об’єкта, без об’єкта немає суб’єкта».

Розглянемо принципи пізнання:
1. Принцип об’єктивності: об’єкт пізнання існує поза і незалежно від суб’єкта і самого пізнання. Тому речі і явища треба пізнавати об’єктивно, такими, якими вони є.

2. Принцип пізнанності, про що йшла мова при розгляді ОПФ.

3. Принцип відображення – пізнання є процесом відображення об’єкта в людській голові (згадаймо аналіз форм відображення при розгляді теми «свідомість»).

4. Принцип творчої активності суб’єкта – не тільки відображення, а й різноманітні форми творчості по створенню «світу культури».

5. Принцип конкретно-історичного підходу – вимога розгляду об’єкта в його історичному виникненні і становленні, через призму перспектив розвитку, генетичний зв’язок з іншими речовинами та явищами.

В деяких посібниках (підручниках) можна віднайти й такі принципи, як визначальної ролі практики, конкретності істини тощо.
Далі розглянемо схему діалектики процесу пізнання:
shema8.5

Процес пізнання

Як взаємодія суб’єкта пізнання і об’єкта пізнання
Розглянемо основні форми наукового пізнання.

Відчуття – це відображення окремих властивостей речей, явищ об’єктивного світу безпосередньо в органах чуття людини. Їх основними видами є: зорові – світлові та кольорові, слухові, смакові, нюхові та дотикові. Виникають також і під впливом процесів, що відбуваються всередині організму.

Як елементарна форма пізнання відчуття виникають під впливом процесів зовнішнього середовища і діють як подразники. При цьому 90% інформації про світ людина отримує за допомогою зору (звідси і термін «світобачення»). За характером вони суб’єктивні, залежать від стану органів чуття, професії людини тощо.

Сприйняття – це цілісний образ речі, сукупність відчуттів (їх синтез), пов’язання одне з одним у відповідності з тим, як пов’язані між собою властивості тієї чи іншої речі, яка викликає сприйняття.

Якщо відчуття дають людині знання тільки окремих властивостей речей і явищ, то сприйняття відображає особливості цілісних матеріальних об’єктів, їх подібність і відмінності від інших.

Як відчуття, так і сприйняття об’єктивні за змістом і суб’єктивні за формою (це визначення відноситься й до всіх наступних форм пізнання).
Уявлення виникають на основі пам’яті людини, розповіді про речі чи явища інших людей, опису речей, явищ, фотокарток, наочних зображень (картин) тощо. В них – момент опосередкованості.

Різновидами уявлення є уява як процес поєднання і перетворення уявлень в цілісну картину нових образів. Цей різновид чуттєвого пізнання відіграє значну роль у розвитку науки, техніки, мистецтва тощо: «Уява! Без цієї якості не можна бути ні поетом, ні філософом, ні розумною людиною, ні мислячою істотою, ні просто людиною» – Д.Дідро. (До цього можна додати – «ні істориком, ні філологом, ні міжнародником).

Фантазія – це уява, яка характеризується особливою силою, яскравістю і незвичністю уявлень і образів, що створюються.
Фантазія є «найяскравішим виразом специфічної активності нашої психіки. Вона перш за все є творчою діяльністю», вона – мати всіляких можливостей і в ній внутрішньо злиті внутрішній світ зі світом зовнішнім» (К.Юнг).

Узагальнюючи, констатуємо, що для чуттєвого пізнання характерні:
 Прямий (безпосередній) зв’язок з конкретними об’єктами дійсності.
 Відтворення зовнішніх сторін, властивостей цих об’єктивів, тобто – відтворення явищ, а не сутності.
 Наочність, предметність образів, що виникають.

Розглянемо далі наступний рівень пізнання – абстрактне мислення (логічне пізнання). Його формами є:

Поняття – думка, яка відображає речі та явища в їх загальних і суттєвих ознаках і існує в граматичній формі слова.
В утворенні понять знаходить прояв творчий характер мислення. Будь-яке поняття є абстракцією, що створює видимість відходу у понятті від дійсності. Насправді ж за допомогою понять відбувається більш глибоке пізнання дійсності шляхом виділення і дослідження суттєвих її моментів.

Поняття – початкова форма мислення і водночас – її результат. (Дослідники відмічають, що у так званих «відсталих» народів у мові немає (або ж майже немає) абстрактних понять: у папуасів Нової Гвінеї – понять числа, у зулусів – загальної родової назви корови, у північноамериканських індіанців – відсутнє слово для вираження такої дії, як «мити» взагалі, у ескімосів немає назви для «лову» взагалі тощо).

Судження є думкою, що знаходить свій вираз у формі розповідного речення, в якому щось стверджується про суб’єкт і яка об’єктивно є істиною, або хибою.

Судження – це взаємозв’язок понять. Вони поділяються на прості і складні. Вивченням суджень, як і понять, займається логіка – як вам відомо, наука про закони логічного (абстрактного) мислення.

Умовивід – це процес мислення, в результаті якого з двох або декількох суджень виводиться нове судження. Це поняття вживається у 2-х значеннях: 1) як процес виведення нового знання із суджень; 2) як саме нове судження, як результат операції мислення.

Підсумовуємо: абстрактне мислення (логічне, чи раціональне) відбувається на основі чуттєвого пізнання через вищі форми мислення. Його характеризують:
 відтворення внутрішніх, суттєвих сторін, закономірних зв’язків дійсності (тобто пізнання сутності);
 узагальненість та опосередкованість відображення речей, їх властивостей і відношень.

Це – функціонування існуючих у мові знань, пов’язаних з реальністю через чуттєві образи, знань, що відображають те, що недоступне для органів чуття.
Розглянута схема та її складові відображають діалектику процесу пізнання: від живого споглядання (чуттєвого пізнання) до абстрактного мислення і – через практику – до істини.

Для метафізичного мислення характерний відрив чуттєвого пізнання від мислення і абсолютизація того чи іншого рівня пізнання, що призводить до:
 сенсуалізму: «немає нічого в розумі, чого не було раніше у відчуттях» – принцип сенсуалізму. Це вчення в гносеології, яке визнає відчуття єдиним джерелом пізнання;
 емпіризму – вчення в теорії пізнання, яке вважає чуттєвий досвід єдиним джерелом знань, стверджує, начебто всі знання ґрунтуються на досвіді і існують через досвід (емпіризм, як і сенсуалізм, є матеріалістичний та ідеалістичний);
 раціоналізму – вчення в теорії пізнання, згідно якого достовірні знання можуть бути почерпнуті лише з самого розуму: або з понять, що вроджені розуму, або ж тих, що існують у вигляді задатків, нахилів розуму. Обмеженість раціоналізму – в запереченні досвідного походження загальності й необхідності в знаннях.

У відповідності до рівнів пізнання формуються і рівні знань:
 Емпіричний та
 Теоретичний.
 На емпіричному рівні ставиться завдання отримати необхідні дані про окремі властивості і відношення об’єкту, систематизувати та описати їх.
 Для теоретичного рівня характерні поглиблений аналіз емпіричних даних, проникнення в сутність явищ, які вивчаються, пізнання причинно-наслідкових зв’язків, внутрішніх тенденцій розвитку, відкриття законів.

Отже, своєрідним девізом діалектика є гасло Венеціанського бієнале – 2007: «Думай почуттями. Почувай розумом».

Практика, її структура і функції

Під практикою розуміється свідома, цілеспрямована діяльність людей, соціальних груп, спільнот, суспільства по перетворенню природи, суспільства і самої людини.
До основних форм практики відносяться:

 матеріально-виробнича діяльність;
 науково-експериментальна діяльність;
 суспільно-перетворююча діяльність;
 організаторська і управлінська діяльність.

Для наукового пізнання найважливішою формою практики є науковий експеримент.

Основні функції практики зводяться до наступних:
 Джерело пізнання – всі знання покликані головним чином потребами (математика, астрономія, напр., потребами землеробства, мореплавства тощо).
 Основа пізнання, його рушійна сила – пізнання в кінцевому результаті обумовлене завданнями і потребами практики; вона також забезпечує людину технічними засобами, приладами, устаткуваннями тощо.
 Опосередковано це мета пізнання – всі наші знання повертаються у практику і активно впливають на її розвиток.
 Вирішальний критерій (мірило) істини – дозволяє відділити істинні знання від заблудження. Але цей критерій і абсолютний (іншого – немає), і відносний (адже сама практика – процес).

Поглиблений розгляд практики відтворює така схема:
shema8.4

Проблема істини у філософії і науці

Класичне визначення істини, яке потім стало традиційним у філософії, належить Аристотелю: істина є відповідність наших знань дійсності. Але воно настільки широке і абстрактне, що його дотримувалися всі філософи, як матеріалісти, так і ідеалісти. Специфіка ж сучасного розуміння істини полягає в тому, що
 дійсність, відображена в істині, трактується як об’єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості людини і сутність якої виявляється через явище;
 істина нерозривно пов’язана з предметно-чуттєвою діяльністю людини, достовірне знання сутності та її проявів відтворюється в практиці.

Отже, істина – це адекватне відображення об’єкта суб’єктом, яке відтворює об’єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб’єкта пізнання.

Характеристика істинності відноситься лише до думки, до знання про речі, а не до самих речей чи засобів їх мовного виразу.
Істина є процес. Цей процес Дені Дідро саркастично, в дусі французького менталітету, висловив у такій формі: природа подібна жінці, яка любить гарно вбиратися (чи чепуритися) і яка, показуючи з-під свого вбрання то одну частину тіла, то іншу, подає своїм настирливим залицяльникам деяку надію пізнати її колись всю.

shema8.3

Особливу увагу варто звернути на питання співвідношення абсолютного і відносного в істину.

В широкому розумінні абсолютна істина – це система повних, всеохоплюючих знань про природу, суспільство і людину. Це мета, ідеал, до якого прагнуть вчені всіх часів і народів, але вона недосяжна – світ безкінечний, пізнання – кінечне, обмежене на кожній сходинці розвитку людства. Існує й такий різновид абсолютної істини, як «вічні істини» (інколи – «істини факту»: дати подій, географічні дані тощо; для пізнання вони мало інформативні).

В більш вузькому значенні абсолютна істина – це такі знання, які залишаються незмінними з розвитком науки (напр., закони збереження та ін). Її можна розуміти як безкінечну суму відносних істин.

Метафізичне розуміння абсолютності істини призводить до догматизму – способу мислення у філософії і науці, що оперує незмінними поняттями, без врахування нових даних практики та науки, конкретних умов місця і часу, тобто ігноруючи принцип конкретності істини та її відносності. Виникнення догматизму пов’язане з розвитком релігії, яка вимагає віри в догмати релігії, як істині, що не підлягають критиці і є обов’язковими для всіх віруючих. Прикладом догматизму може бути й марксизм у його сталінській редакції.

Догматизм – головний ворог науки.

Протилежністю догматизму є релятивізм – вчення про відносність, умовність та суб’єктивність людського пізнання. Визнаючи лише відносність знань, істини, релятивізм заперечує об’єктивність пізнання. В релятивізмі відбувається підміна вірної тези «знання містить момент відносності» на тезу: «знання завжди тільки відносне».

Але, як вам пам’ятається з розділу «Діалектика», все у світі має свої протилежності. Тому найважливішою гносеологічною догмою, яка не до кінця подолана, є теза про випадковість заблудження.

Заблудження (хиба, похибка, омана) – знання, невідповідне речі, не співпадаюче з нею, тобто – неадекватна форма знань як результат обмеженості, нерозвинутості, ущербності практики і самого пізнання. Це – перекручене відображення, хоч і неминуче.

Заблудження існує в багатоманітних формах: наукові і ненаукові, емпіричні і теоретичні, релігійні й філософські. Серед філософських – емпіризм, раціоналізм, софістика, еклектика, догматизм, релятивізм та ін. Подолання заблуджень набуває такого характеру:
 одні «сходять зі сцени» – напр., вчення про «вічний двигун», про неподільність атома та ін.,
 інші – перетворюються в істини (алхімія – в хімію, напр.).

Істину не можна ототожнювати з правдою, а заблудження – з неправдою, «лжею» («брехнею»).
Правда – відповідність висловлювань суб’єкта його думкам, основа взаємної довіри в межах діалогу. Вона далеко не завжди відображає всієї істини, може виступати лише окремим випадком істини.

Правда – головним чином не гносеологічний, а соціально-психологічний феномен. Якось мудрий Соломон, вислухавши сторони, які брали участь у суперечці, заявив, що кожен з них правий. Правий як носій своєї правди.

Неправда, на відміну від заблудження, є свідомим створенням образу об’єкта (чи пізнавальної ситуації) на догоду чиїмось (чи своїм) інтересам. Неправдою можуть бути як розуміння того, чого не було, так і приховування того, що мало чи має місце.

Неправда, на відміну від заблудження, є морально-правовим феноменом. (Якось один із видатних політиків зауважив, що існують три види неправди: бахвальство, брехня і статистика… Чи не в нас?)
Неправду не варто сплутувати з помилкою, адже остання – результат неправильних дій людини у будь-якій сфері діяльності: помилки у підрахунках, в життєвих справах тощо. Виділяють помилки:
 логічні – порушення принципів і правил логіки;
 фактичні – зумовлені незнанням речі, реального стану речей тощо.

«Тисячі шляхів ведуть до помилкових думок, до істини – лише одна» (Ж.-Ж. Руссо). «Ні в чому не помилятися – це властивість богів» (Демосфен).
Питання про співвідношення знання і реальності, образу і речі – одне з центральних у гносеології. Чи є людські відчуття і сприйняття схожістю, приблизними копіями речей, чи вони лише якісь символи, ієрогліфи? Яка реальність знаходиться за науковими абстракціями, поняттями, ідеалізаціями (як «точка» в геометрії, «температура» в фізиці, «електронна орбіта» в квантовій механіці)?

Отже, відношення «образ – річ» є основним пізнавальним відношенням.
У широкому розумінні образом можна назвати той стан свідомості, який у процесі пізнання так чи інакше зв’язаний з об’єктом. За різних розумінь образу можна виділити наступні види образів:
 чуттєві – відчуття, сприйняття, уявлення;
 раціональні – поняття, теорії тощо.

Відносно об’єктів виділяється три типи образів:
1. Образи – знання, що відображають об’єктивну реальність;
2. Образи – проекти, які є мисленними конструкціями і можуть або не можуть бути втіленими у практику;
3. Образи – цінності, які виражають потреби та ідеали суб’єкта.

Відмітимо, що на відміну від психології, в якій під образом звичайно розуміють чуттєво-наочне відображення дійсності, поняття образу у гносеології означає не лише наочні, а й абстрактні образи – поняття, формули тощо.

Образ є ідеальним. Він –
 належить самому суб’єкту, тобто суб’єктивний за способом свого буття, але за змістом він об’єктивний;
 не має фізичних чи хімічних характеристик: невідчутний, незримий, нематеріальний, отже, не має просторових координат.

Знак створюється людьми і сам по собі не має об’єктивного, необхідного внутрішнього зв’язку з речами, які він означає, їх властивостями та відношеннями. Власний зміст знаку відносно до озвучуваної речі не відіграє ніякої ролі і суттєвий лише для сприйняття, впізнавання, відрізнення одних знаків від інших. Знак, як правило, не має ніякої подібності з означуваною річчю.

Закінчуючи стислий виклад складної і найактуальнішої філософської теми пізнання, зупинимося ще на двох поняттях, які важливі для процесу пізнання.
Пояснення – це розкриття сутності речей та явищ шляхом з’ясування причин їхнього виникнення та існування, наявності законів їх функціонування та розвитку.
Найрозвинутішою формою пояснення є наукове пояснення, яке ґрунтується на основі осмислення теоретичних законів виникнення, функціонування та розвитку об’єктів. Основною наукового пояснення є загальні категоріальні схеми, які відображають різноманітні взаємозв’язки та взаємозалежності дійсності.

Пояснення є важливим стимулом розвитку пізнання, його понятійного апарату, а також основа розробки критеріїв та оцінок адекватності знання.
Будь-яке пояснення базується на основі того чи іншого розуміння дійсності, яке характеризує цілісність знання, його осмисленість і певну оцінку.

Розуміння – процес і результат духовно-практичного та пізнавального освоєння дійсності; це форма освоєння дійсності, яка розкриває і відтворює смисловий зміст об’єкта. При цьому реальність, яка оточує людину, виступає як носій смислу та значення, які необхідно освоїти, осягнути, інтерпретувати. А для цього необхідна діяльність усіх людських здібностей, у їх єдності, як усвідомлених, так і таких, що функціонують, не усвідомлюючись суб’єктом, в тому числі й в інтуїції.

Отже, знання, пояснення та розуміння – це необхідні моменти взаємодії людини з навколишнім світом, за допомогою яких вона накопичує інформацію про об’єкти, що включені в суспільну практику. Але таке накопичення та розвиток знань передбачає також їхнє періодичне упорядкування та переосмислення, що веде до поглиблення розуміння світу та способів діяльності в ньому. Це процес отримання нових знань, їх генерування, осмислення та оцінка, пояснення та розуміння.

Звернемося до такого явища, добре знайому кожному, як нерозуміння. Його причини філософи знали давно:
 за К.-А. Гельвецієм, джерелом всіх заблуджень є або пристрасті, або незнання деяких фактів, або істинного значення деяких слів;
І. Кант будь-яке невідання розглядав як незнання речей, або незнання призначення і меж нашого пізнання.

Звідси виникає необхідність терпеливого ставлення до мислячих по-іншому з боку культурної людини, а плюралізм ідей і думок складає обов’язкову основу пізнання і спілкування.

Форми наукового знання

Проблема є формою і засобом наукового пізнання, як єдності двох змістовних елементів:
 Знання про незнання і
 Передбачення можливості наукового відкриття.

Проблема є відображенням проблемної ситуації, яка виникає в процесі розвитку світу як суперечності між знаннями про потреби людей і незнанням шляхів, засобів, знарядь їх реалізації.

Ідея – це форма наукового пізнання, яка відображає зв’язки, закономірності дійсності та спрямована на її перетворення. В науковому пізнанні ідея виконує такі основні функції:
 підсумовування досвіду попереднього розвитку знання;
 синтезування знання в цілісну систему;
 виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ;
 спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем.

Концепція – система понять про ті чи інші явища, процеси, спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, подій; основна ідея будь-якої теорії. Цей термін вживається також для позначення головного задуму в науковій, політичній, художній та інших видах діяльності людини.

Гіпотеза є формою та засобом наукового пізнання, за допомогою якої формується один із можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена.

Теорія – найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об’єкта.
Теорією стає гіпотеза, експериментально підтверджена.

Методи наукового пізнання

Метод (шлях до чогось) є способом досягнення цілі. Свідоме застосування науково обґрунтованих методів є найсуттєвішою умовою успішного розвитку пізнання.

Всі існуючі методи наукового пізнання умовно можна поділити на три групи:
1. Філософські методи – діалектика і метафізика;
2. Загальнонаукові – аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування, єдність історичного і логічного, аналогії, формалізації, ідеалізації, моделювання та ін.;
Вони поділяються на експериментально-досліджувальні: спостереження, вимірювання, опис, експеримент тощо, і загальнотеоретичні – перелічені раніше;
3. Специфічні методи кожної науки: метод селекції – рослинництво, тваринництво, спроба євгеніки – людство; конкретні соціологічні дослідження тощо.

Розглянемо коротко загальнонаукові методи пізнання, адже про філософські методи мова йшла раніше, в розділі «Діалектика та її альтернативи».
Спостереження – вихідний і найпростіший емпіричний метод наукового пізнання. Воно заключається у цілеспрямованому сприйнятті речей і явищ матеріального світу. Характер спостереження визначається об’єктивними властивостями речі, яка вивчається, умовами спостереження, приладами, засобами, за допомогою яких воно ведеться, будовою органів чуття людини. Результати спостереження фіксуються у вигляді числових значень (вимірювання), схем, графіків, фотографій, кінофільмів тощо.

Спостереження буває: а)на основі безпосереднього сприйняття суб’єктом об’єкту; б)з приладом, який суттєво не впливає на об’єкт (напр., радіотелескоп); в)прилад (чи комплекс їх), що суттєво впливає на суб’єкт (явища мікросвіту не сприймаються органами чуття).
Результати спостереження фіксуються у вимірюванні та описах.

Експеримент – це такий метод дослідження, коли шляхом зміни умов, напрямків або характеру даного процесу створюються можливості вивчення його у відносно «чистому» вигляді.

Експеримент включає в себе спостереження і неможливий без нього. Він пов’язаний з ефективним використанням приладів. В ньому можна виділити такі складові, як експериментатор і його діяльність, об’єкт дослідження, засоби дослідження – інструменти, прилади, експериментальні установки та інше.

До теоретичних методів пізнання належать:
Аналіз – мисленне чи фактичне розкладання цілого на складові частини. За його допомогою виділяються і досліджуються окремі ознаки речі чи явища, що дає можливість вивчити його структуру, відділити основні ознаки від несуттєвих.

Синтез – мисленне чи фактичне возз’єднання цілого з частин, виділених за допомогою аналізу. (Цікавим прикладом є гегелівське висловлювання про дитину і іграшку).

Індукція означає рух пізнання від часткового до загального, від фактів до теоретичних висновків.

Дедукція – логічне виведення із декількох посилань нового вірогідного знання, тобто це рух думки від загального до одиничного, від закону до його проявів.

Абстрагування, або метод сходження від конкретного до абстрактного, — характерне для початкових ступенів розвитку науки, коли наука виробляє свої основні поняття та категорії. Сходження від абстрактного до конкретного – коли наука переходить від абстрактних визначень до все більш багатого і різноманітного знання.

Абстрактне є результатом процесу абстрагування, який заключається у виділенні тих властивостей і відношень, які потрібні для дослідження об’єкта на даному етапі.

Конкретне – об’єкт у всіх його складних, багатоманітних зв’язках і відношеннях. Абстрактне знання – знання однобічне. (Елементарним прикладом абстрагування може бути наступний: «троянда – квітка – рослина – жива природа – матерія»).

Логічний метод дає можливість знайти загальне в одиничному, сутність і явище, розкрити закони розвитку речі, причинно-наслідкові зв’язки.
Історичне – розгляд речі в процесі її виникнення, існування, розвитку і тенденції розвитку. Тобто, це конкретно-історичний підхід.

Аналогія – встановлення подібності в деяких сторонах, якостях, відношеннях між нетотожними речами; умовивід по аналогії – висновки, які зроблені на основі такої подібності.

У сучасній науці розвинутою галуззю застосування аналогії є так звана теорія подібності, що використовується при моделюванні. (Але французи вважають, що «подібність не доказ».)

Порівняння є основою будь-якого розуміння і будь-якого мислення. Про все у світі ми взнаємо не інакше, як через порівняння. Відома народна мудрість: «Все пізнається в порівнянні», хоча французи (говірка) вважають, що «будь-яке порівняння кульгає».

Моделювання є методом пізнання на моделях. Пізнати річ – це значить уміти, для початку, відтворити, змоделювати, а потім і змінити її, виходячи із завдань пізнання. Воно з необхідністю переростає у технологію й проектування, в інженерну творчість. У вигляді моделей найчастіше є такі фізичні та знакові системи елементів, які відтворюють об’єкт дослідження з боку його властивостей, структури, функцій, характеру розвитку і зв’язку з іншими об’єктами.
Моделювання може бути речовим та математичним (комп’ютерним).

Формалізацією називається такий метод пізнання, за яким виявлення й уточнення змісту в пізнанні реалізується через виявлення і фіксацію його форми – форма стає єдиним предметом дослідження.

Формалізація не лише метод, але і внутрішньо притаманна пізнанню закономірність, без якої воно неможливе.

Ідеалізація – це один із фундаментальних методів пізнання, суть якого – в мисленному конструювання неіснуючих об’єктів, але таких, прообрази яких вже є в реальному світі.

Ідеалізований об’єкт є:
 можливим випадком, формою буття тощо певного матеріального об’єкта, напр., «пряма лінія», «коло». Нічого більш прямого за «пряму лінію» або круглішого за коло, образно кажучи, бути не може;
 «очищеним» від усіх несуттєвих зв’язків, властивостей тощо. Це – об’єкт у чистому вигляді.
shema8.2
shema8
shema8.1

Філософський практикум

1. Як ви зрозуміли ланцюжок таких понять: «свідомість» – «пізнання» – «знання»?

2. «Знайоме ще не є пізнане», — вважав Гегель.
А як вважаєте ви?

3. Пізнання починається зі здивування. — Аристотель.
Яка ваша думка з цього приводу?

4. Філософське розуміння пізнання передбачає:
- продукування інформації;
- прагнення за допомогою знань оволодіти певною дійсністю;
- можливість для людини досягти найважливішого та найзаповітнішого в своєму житті;
- все вище перераховане?

5. Найпершим та найважливішим для людини видом пізнання постає:
a. наукове пізнання;
b. життєво-досвідне пізнання;
c. художньо-мистецьке;
d. релігійно-містичне;
e. жодний із видів пізнання, оскільки вони лише разом охоплюють всі пізнавальні здібності та можливості людини.

6. «Для чого пізнавати, коли це стільки коштує?» – запитував видатний російський письменник і філософ Ф.Достоєвський.
Чому «дорого»? В прямому і переносному значенні?

7. «Пізнавати, щоб більше могти. Більше могти, щоб більше діяти. Більше діяти, щоб повніше існувати», — вважає видатний французький учений і філософ П.Теяр де Шарден.
Чому ці слова часто розглядають як імператив повноти
людського смислу, як закон повноти і цілісності ставлення
до світу? Що примушує, вимагає пошуку нових форм буття у
світі?

8. Оскільки людина як суб’єкт пізнання є частиною світу, частиною установленої гармонії, то через неї світ «дивиться на себе, дивиться в себе, як у дзеркало, і бачить тільки себе», — вважає німецький філософ Г.Лейбніц.
А як вважаєте ви?

9. Сучасне знання нагадує архіпелаг невеликих острівців у морі незнання, — така одна з точок зору на сучасну науку.
Яка ваша точка зору?

10. Чи погоджуєтесь ви з точкою зору англійського філософа Ф.Бекона, згідно якої «людина тим більше сумнівається, чим більше вона знає»?

11. Під час лекції викладач одержав записку такого змісту: «світ безкінечний, тому ми ніколи не зможемо пізнати його до кінця». Хіба звідси не стає ясним, що світ непізнанний?
Як думаєте ви?

12. «Двоє дивляться вниз. Один бачить зорі, другий – калюжу», — говорив О.Довженко.
Про яку властивість свідомості тут йде мова?

13. В чому сутність
- Агностицизму (порівняйте «річ у собі» І.Канта і твердження «Не знаю і знати не можу» Д.Юма;
- Скептицизму («У всьому сумнівайся!» – за Р.Декартом);
- Оптимізму при розкритті складної і суперечливої проблеми пізнання світу?

14. Дайте характеристику основних принципів наукового пізнання.

15. Що таке суб’єкт і об’єкт пізнання? Чим об’єкт пізнання відрізняється від об’єктивної реальності?
Яким чином взаємодіють один з одним суб’єкт
пізнання?

16. Об’єкт пізнання:
- передує суб’єкту та визначає його;
- є похідним від суб’єкта;
- невід’ємний від суб’єкта, оскільки вони постають сторонами єдиного процесу пізнання;
- постає частиною суб’єкта пізнання?
Який варіант обираєте ви?
Аргументуйте свій вибір.

17. З’ясуйте сутність емпіричного та теоретичного рівнів наукового пізнання та їх взаємозв’язок.

18. Чуттєве пізнання як рівень пізнання характеризується:
- найбільшою достовірністю, оскільки прямо засвідчує реальність;
- тим, що воно є найпершим джерелом пізнання;
- тим, що воно є єдине реальне джерело пізнання;
- чітким відокремленням суттєвого від несуттєвого;
- найбільшим ступенем повноти?

19. Венец, краса всего живого – разум.
Признай, что бытия основа – разум.
От разума – печаль и наслажденье,
От разума – величье и паденье.
Фірдоусі
Дайте філософську оцінку цих віршованих рядків.

20. Р.Турнвальд відмічав, що коли мешканці південних островів хотіли повідомити, що прийшло п’ятеро людей, то вони не говорили ніколи «Прийшло п’ятеро». Вони повідомляли про це так: «прийшов один чоловік з великим носом, старий, дитина, світлий чоловік та жінка».
Про який характер мислення свідчить цей приклад?

21. В чому полягає абсолютний і відносний характер практики як критерія істини?

22. Оберіть найбільш виправдані та зважені відповіді на питання.
Серед сучасних підходів до визначення та розуміння істини можна виділити наступні:
- істина – це відповідність знань та уявлень дійсному стану речей;
- істина – це внутрішня узгодженість знань та їх складових;
- істина – це характеристика лише наукових знань;
- істина – це поняття, що у власному розумінні притаманне лише божественному віданню;
- істина постає в якості еталонного поняття, що дозволяє оцінити міру точності та виправданості знань.

23. Чи існує розбіжність між поняттями «істина» і «правда», «заблудження» і «неправда»?

24. «Лише зі смертю догми починається наука», — говорив у свій час Г.Галлілей.
А як вважаєте ви?

25. Найважливішою гносеологічною догмою, яка до кінця не подолана, є теза про випадковість заблудження.
А як думаєте ви?

26. Результатом пізнання є гносеологічний образ, або суб’єктивний образ дійсності.
Чому пізнавальний образ є не копією, а ідеальним
образом?
Чому він завжди є обмеженим, суб’єктивним?

27. Красиві теорії, як і красиві жінки, часто бувають невірними.
Про що йде мова?

28. Чи є частково справедливим твердженням: «Наука бездушно змальовує світ?

29. Чему бы жизнь нас не учила,
А серце верит в чудеса.
Ф.Тютчев
Яка причина такого потягу людини до чудес?

30. Що, на вашу є складнішим – пізнання себе, свого Я (самопізнання), чи пізнання світу?
Чому?

31. Мудрець не може обмежитися вивченням природи істини; він повинен наважитися висловити істину в інтересах невеликого кола людей, які хочуть і вміють мислити.
Адже іншим, доброю волею рабам забобонів, такою ж мірою неможливо осягнути істину, як жабам навчитись літати, — заявляв французький філософ Ж.Ламетрі.
А що напишете з цього приводу ви?

32. Як ви розумієте зміст судження: «сучасна людина прагне взнавати, а не пізнавати»?

33. «Ні в чому не помилятися – це властивість богів», — підкреслював мудрий грек Демосфен.
Як ви розумієте це висловлювання?
Дайте йому філософську оцінку.

34. «Знання – це сила», — вважав англійський філософ Ф.Бекон.
Як ви це розумієте?

35. Якщо правильно, що знання людини – це відображення об’єктивної дійсності, то звідки виникають помилкові судження?

36. О люди! Все похожи вы
на прародительницу Еву:
Что вам дано, то не влечет;
Вас непрестанно змей зовет
К себе, к таинственному древу:
Запретный плод вам подавай,
А без него вам рай не рай», -
писав О.Пушкін в «Евгении Онегине».
Який момент пізнання підкреслив поет?

37. Відомі «кола Зенона». Але ця думка висловлювалася багатьма мислителями. «Чим більше знають, тим більше мають ще для вивчення. Разом зі знаннями зростає рівномірно і наше пізнання, або, вірніше, наше пізнання розміру ще не пізнаного» – Ф.Шлегель.
«Чим менше у людини пізнань, тим менше вона здатна знати їх недосяжність», — шотландська приказка.
Чи згодні ви з таким розумінням?

38. Видатний британець В.Черчілль акцентував увагу на тому, що хто володіє інформацією, той володіє світом».
Обґрунтуйте своє розуміння цього висловлювання.

39. Будут дни великого смятенья:
Утомясь бесцельностью пути,
Человек поймет, что нет спасенья
И что дальше некуда идти;
Все вокруг открыто для познанья,
Гордый ум не ведает оков;
Больше нет преград и расстоянья,
Больше нет мгновений и веков.
Что ж ты стал, печально размышляя?…
С.Надсон
Дайте філософську оцінку цього вірша.

40. В ХІV ст. англійський філософ Роджер Бекон ввів «принцип бережливості»: «Сутності не можуть бути збільшеними понад необхідне». Звідси випливає правило: «максимум смислу через мінімум ланок».
Але сьогодні ставлення до нового в науці, очевидно, повинне виходити з такого принципу: «потрібно множити нові сутності, але не можна цього робити без потреби».
А з якою точкою зору згодні ви?
Аргументуйте.

До роздумів

Знайоме ще не є пізнане.
Гегель

Вчений – не той, хто дає потрібні відповіді, а той, хто ставить потрібні запитання.
Леві-Стросс

Знати – добре, а вміти – краще.
Гейбель

Наука – це організоване знання.
Спенсер

Об’єкт лише існує. Суб’єкт живе.

Якщо чудеса й існують, то лише тому, що ми недостатньо знаємо природу, а не тому, що їй це властиве.
Монтень

Думай почуттями. Почувай розумом.
Лозунг Венеціанського бієнале-2007.

Оскільки людина як суб’єкт пізнання є частиною світу, частиною установленої гармонії, то через неї світ «дивиться на себе, дивиться в себе, як у дзеркало, і бачить тільки себе».
Г.Лейбніц

Страшний не той, хто за все життя не прочитав жодної книги, а той, хто прочитав лише одну.
О.Твардовський

«Якщо я бачив далі інших, то це тому, що стояв на плечах велетнів» – І.Ньютон.

«Пробач мені, Ньютоне, але я стояв і на твоїх плечах». – А.Енштейн.

Неуч, невіглас або стверджує, або заперечує; вчений – сумнівається.

Сила уяви важлива від знань.
А.Енштейн

Хто шукає – змушений блукати.
Й.Гете

Усі наші пізнання беруть початок у почуттях.
Леонардо да Вінчі

Хто більше знає, більше сумнівається.
Пікколоміні

Істина відкривається поступово і не відразу: «Хто має очі, той побаче»
(З Біблії).

Будь-яка істина народжується як єресь, а помирає як забобон.
Т.Гексклі

Не варто забувати, що навіть у майбутніх наших уявленнях завжди буде значна частка забобонів і заблуджень незнання, яке сприйматиметься як знання.
Г.Наан

Знання – скарбниця, та ключ до неї – практика.
Т.Фуллер

Не варто ображатися на людей, які приховують від нас правду: ми ж і самі постійно приховуємо її від себе.
Ф.Ларошфуко

Правда вимагає стійкості: за правду треба стояти або ж висіти на хресті; до істини людина рухається. Правди треба триматися – істину треба шукати.
М.Пришвін

Ні в чому не помилятися – це властивість богів.
Демосфен

Хто мало думає, багато помиляється.
Леонардо да Вінчі

Вирішенням будь-якої проблеми є нова проблема.
Й.Гете

Наука будується з фактів, як дім із цеглини; одначе нагромадження фактів не є наукою, так само як купа цегли не є дім.
Пуанкаре

Очі не бачать факту, доки голова не має ідеї.
І.Павлов

Гіпотеза – це риштування, яке зводиться перед будинком і зноситься, коли приміщення готове.
Г.Гейне

Від методу, від способу дій залежить вся серйозність дослідження. Вся справа в хорошому методі… Метод тримає в руках долю дослідження.
І.Павлов

Наука випереджує час, коли її крила розковані фантазією.
М.Фарадей

Будь-яка наукова проблема – це не просто незнання, а конкретне знання про конкретне незнання.
О.Кудрін

Не розмежовуйте красу й істину!
О.Роден

Пізнання безкінечного не має кінця. Нам доведеться невтомно йти вперед.
Г.Наан

У серця є резони, невідомі розуму.
Б.Паскаль

Те, що ми знаємо, — обмежене, а те, чого не знаємо, — безкінечно.
Лаплас

Людина повинна вірити, що незрозуміле можна зрозуміти, інакше вона не стала б думати про це.
Й.Гете

Будь-яке прагнення до пізнання є гріхом, якщо воно не спрямоване на пізнання Бога.
Ф.Аквінський

Людина почала дивитися в небо із землі, тепер же настав час дивитися з неба на землю.
Л.Наполітано

Немає нічого небезпечнішого для нової істини, як старе заблудження.
Й.Гете

Очі більш точні свідки, ніж вуха.
Геракліт

Найпрекрасніше, що ми можемо відчути, — це відчуття таємниці. Воно джерело будь-якого справжнього мистецтва і науки. Той, хто ніколи не відчував цього почуття, хто не вміє зупинитися й задуматися…, той подібний до мерця, і очі його закриті.
А.Енштейн

Це велике коло – мої знання, те мале – ваші. Все, що за межами кіл, — сфера невідомого. Погодьтесь, що межа зіткнення мого знання з невідомим більша, ніж межа вашого знання з невідомим. Ось чому я сумніваюсь більше, ніж ви.
Зенон

І нехай ні велич авторитетів давнини, ні величезні фоліанти сучасних вчених не заважають нікому гострим розумом проникнути в незвідане.
Ф.Бекон

Но в мире следствий и причин,
Спускаясь в тайные глубины,
Не мог добраться ни один
До истины, до сердцевины.
Расул Гамзатов

Обратись лицом к седому небу,
По луне гадая о судьбе,
Успокойся, смертный, и не требуй
Правды той, что не нужна тебе.
Сергей Есенин

Щасливий той, хто має ту відраду –
Надію вирватись із непроглядної пітьми.
Що знаємо ми – того вже нам не треба.
Що треба нам – того не знаємо ми.
Й.В.Гете. Фауст.

Будут дни великого смятенья:
Утомясь бесцельностью пути,
Человек поймет, что нет спасенья
И что дальше некуда идти;
Все вокруг открыто для познанья,
Гордый ум не ведает оков;
Больше нет преград и расстоянья,
Больше нет мгновений и веков.
ЧТО Ж ТЫ СТАЛ, ПЕЧАЛЬНО РАЗМЫШЛЯЯ?
С.Надсон

Так як істина вічно втікає від рук,
Не старайся пізнати невідоме, мій друг.
Келих в руки бери, залишайся невченим,
Нема сенсу, мабуть, у володінні наук.
Омар Хайям

Зміст

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>