Нову сходинку в філософському знанні започаткував видатний німецький філософ І.Кант. У його роботі виділяють два періоди: до критичний, в якому він більше позиціонувався як астроном, фізик та географ, та критичний, в якому філософ поставив за мету створити критику усіх раніше створених ним філософських вчень. Одним з них було трактування естетики через призму його знань, вчень і життєвого досвіду.
Своє поняття і тлумачення естетики Імануїл Кант виклав у своїх працях «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму» і «Критика здатності судження». Назва вже багато говорить про думки Канта з приводу естетики. А саме,він вважав,що прекрасне не можна сприймати, його можна критикувати.
Кант висловив думку про те, що поняття краси тісно пов’язане з поняттям доцільності, і розділяє доцільність на зовнішню і внутрішню. Зовнішня визначається у тому, щоб предмет був придатним для виконання певних задач, чи досягнення певних цілей. Тобто Кант розглядає його з точки зору практичного застосування. Що ж стосується внутрішньої доцільності,то саме вона, на його думку,складає витоки прекрасного.
Та все ж відчуття естетики не завжди виникає у людини при баченні чогось внутрішньо доцільного. Обов’язковою умовою його виникнення, на думку німецького філософа, є незацікавленість об’єктом з практичної сторони. Він стверджує,що насправді істинне задоволення людина зможе отримати лише тоді,коли не буде вбачати у предметі якогось практичного значення. Ще однією умовою є те,що предмет повинен викликати певні почуття і переживання.
Кант стверджує,що розум вбиває красу, тому що він руйнує цілісність предмета,розбиваючи його на окремі елементи, шукаючи між ними певний взаємозв’язок. І саме через це почуттю прекрасного не можна навчити. Проте, його можна виховати, якщо часто долучатись до гармонійно організованих форм, які,згідно з Кантом, і є тією самою доцільністю без мети, яка є необхідною умовою. Звісно ж, ми можемо бачити приклади таких гармонійних форм у первозданній природі, але існує спеціально створене для цього мистецтво. І сам воно є головним методом виховання естетичного смаку. Адже автор витвору мистецтва завжди вкладає у нього свої переживання та глибокий зміст,який можна порівняти з квіткою, адже він поступово розкривається з різних сторін, як пелюстки, складаючи в результаті єдину картину , яку і намагався донести автор.
Та крім цього Кант розрізняє також красу і в мистецтві на прекрасне та піднесене, яке зустрічається як у світі людей,так і просто в природі. Переживання піднесеного, на думку Канта, більш наближене до морального,аніж до естетичного переживання. Це переживання,як він відмічає, виникає тоді, коли людина бачить щось, що виходить за рамки звичайного. Прикладом може слугувати Стоунхендж, або статуї острова Пасхи. Кант каже про те, що прекрасне приваблює нас, а піднесене як приваблює, так і відштовхує одночасно. Думка про піднесене потребує більш розвинутої уваги і культури, ніж естетична оцінка. Це зацікавило Канта, і він почав шукати перехід людини між цими почуттями.
Таким чином, він дійшов до думки, що у почутті і розумі людини є одна спільна деталь – уява. Використавши це, Кант розміщує між світом природи і свободи проміжну ланку – мистецтво, в якому, завдяки вільній людській діяльності, відтворюються деякі форми природного середовища.
Також Кант розглядав комічну сторону мистецтва, але сміх він не додав як окремий вид мистецтва, бо вважає естетичну насолоду серйозною річчю, і вказує на недоцільність жартів у цьому питанні. Також він звертає увагу на те, що сміх на деякий час здатний ввести людей в оману, і вони перестають помічати деякі важливі речі. Що ж стосується трагічної сторони, то філософ навіть не згадував про неї у своїх роботах. Тож з цього можна судити про те, що Кант дійсно вважав естетику серйозною ланкою людського життя.
Але повного синтезу світу і людини в роботах Канта не можна знайти, адже він все одно розділяє світ мистецтва, природи і свободи, як окремі частини єдиного цілого.
Що стосується моєї думки з приводу діяльності І.Канта в естетиці, то можу сказати, що знайшла в його роботах дійсно слушні думки, які є достатньо обґрунтованими та змістовними. Насамперед, його розділ на прекрасне і піднесене є досить цікавою думкою. Аналізуючи свій естетичний смак я дійсно дійшла до висновку, що піднесене викликає в мене двояке відчуття. Звісно ж з однієї сторони я захоплено споглядаю на величні споруди, витвори природи та інше, але з іншого боку поряд із цим відчуваю якусь тривогу. У результаті поєднання цих почуттів виникають неймовірні емоції.
А що ж стосується прекрасного, то там все однозначно: якщо я вбачаю у витворі якийсь незвичайний для себе зміст, то він залишає після себе почуття духовної насолоди, яка викликає відчуття ейфорії по собі.
Також Кант пише у своїх роботах про те, що розум, ніби то, руйнує красу. В певній мірі я згодна з його думкою, адже часто люди починають розглядати предмет мистецтва, додаючи до нього безліч своїх якихось роздумів і здогадів щодо нього. І це дійсно «вбиває» в ньому атмосферу таємничості і чарівності. Але з іншого боку саме розум допомагає створити надзвичайні шедеври, якими потім захоплюється далеко не одне покоління. Взяти до уваги хоча б архітектуру. Вона змушує захоплюватися собою століттями, але за її створенням стоїть клопітливі розрахунки зодчих без яких вона була б неможливою. Тож щодо відкидання розуму від естетики не можу повністю підтримати німецького філософа.
Та його роботи здійснили переворот у світі філософії. Зараз існують як прихильники його поглядів, так і ті, що критично до них ставляться. Та ніхто, мабуть, не зможе заперечувати тому, що становлення естетики як науки не було б настільки розширене і вивчене в такій кількості аспектів, якщо б не існувало робіт І.Канта. Когось вони вразили і підштовхнули до того, щоб доповнити їх, а когось навпаки – підштовхнуло до того, щоб доказати що це не так, і вивести свою думку з цього питання. Все це посприяло розвитку естетики.
Підсумовуючи все це, можна не боячись називати Імануїла Канта реформатором естетичних засад та вживати його ім’я поряд з найвизначнішими персоналіями, що займалися дослідженням в областях, що стосуються мистецтва.
