Естетика і психологія має особливості взаємозв’язку, як у мистецтвознавстві та естетиці. Розвиток естетики і психології на теперішній час є досить важливим. Психологи шукають гармонію, розглядають проблеми краси та ідеалу, тобто те що є пріоритетами естетики.
В свою чергу естетики досліджують творчі проблеми. Та насправді творчі проблеми стають проблемою психології та естетики. Щоб це зрозуміти потрібно звернутися до запропонованої науково-дослідницької творчості. Традиційна творчість, як культурна та історична суть і є психологічним аспектом особової процесуальності. Останні десять років дослідники намагалися спростовувати традицію: філософію і психологію розглядали у двох аспектах.
Процес творчості у психології досліджує «механізм»- здійснення актової творчості. В свою чергу філософія розтлумачує поняття творчості і сутності історичної епохи. Наголошую визначене ставлення досить не стійке і не має твердої особливості творчості на відмінну від визначення по граничності, тобто психологічної єдності етичного, естетичного, філософського, мистецтвознавчих педагогічних, підходів. Творчий характер особистості є вивчення перехресних ситуацій (морально-педагогічних, морально-естетичних та естетико-психологічних).
Ідею «граничності» трансформують у понятійний апарат у якому досліджують художню обдарованість, творчі етапи, тощо. «Граничність» передбачує теоретичні роботи виявлення понять, які не піддаються модернізації в науковій суміжності. Хоча у загальнотеоретичній дії існує певне освітлення.
Поняття які використовують для вивчення художньої творчості, в них є узагальнене значення «калокагатія», «катарсис» і «емпатія». Динаміка змін теоретичного обґрунтування сутності естетичної реакції людини відображає загальну динаміку історичного розвитку психології від домінування сенсуалістичної психології Джона Локка і Ет»єна Кондил»яка, до панування психології перцептивних теорій структуралізму Фехнера і функціоналізму Вундта, біхейвіорісткої психології Ватсона, до когнітивної психології і аналітичної та гуманітарної науки.
У свою чергу цей шлях розвитку відображає еволюцію індивідуальної психіки, що проходить від стадії елементарної сенсорної психіки, до психіки перцептивної та інтелектуальної. Важливим аспектом в дослідженні естетичної реакції стало питання про те, чому ж головною зобов’язаністю виникає реакція самого твору мистецтва чи людської психофізіології?
Перцептивні теорії естетики, що виникли першими, відносили все вплив винятковою властивостями мотивуючого матеріалу: тобто самого художнього твору. Реакції людини на стандартні стимули малися на увазі інваріантними тобто характерними (і стандартними) для кожного конкретного виду стимулів. Що стосується естетичної реакції людини на художній стимул, Фехнер вважав, що естетичне задоволення залежить від гармонії, як складних оптимальних співвідношень між елементами конфігурації стимулу.
Причому основою гармонії є прагнення всієї системи до рівноваги, досягнення стабільного положення. Цікаво, що майже через сто років після Фехнера — в 1972 році когнітивну теорію в естетиці рівноваги висунули і Суламіф Ганс Крейтлери. Їх теорія передбачала гомеостаз мотиваційних устремлінь глядача. Вплив предмета мистецтва викликає підйом психологічної напруги, а задоволення — компонент спаду, суперечності системі до вихідного рівноважного стану.
Німецький психолог і філософ Вільгельм Вундт (1832-1920), засновник першої в світі експериментально-психологічної лабораторії в Лейпцігу (1875 г.), серед учнів якого були В.М. Бехтерєв і І.П. Павлов, став розглядати зовнішні стимули в єдності з особливостями їх сприйняття — тобто в єдності сукупності комплексу стимулів зовнішнього об’єкта сприйняття і досвіду сприйняття суб’єкта. Він же, вперше, задовго до Шмідта, висловив думку, що об’єкт завжди виступає в свідомості не в своєму реальному вигляді, а як перероблений в нове уявлення суб’єктивним досвідом сприйняття людини.
У психології мистецтва Вундт приділяв велике значення фантазії, яка здатна була додавати уявні якості дійсності або змінювати уявлення про дійсність шляхом «приєднання вільних елементів уявлення». Нове уявлення по його розумінню може бути зведене до безлічі комбінацій елементів колишніх вражень або складових елементів відчуттів або почуттів, які утворюють разом єдине ціле (Структуралізм).
Однак, він вважав, як і пізніше представники Гештальт-психології, що єдине ціле являє собою більше, ніж просто суму складових частин. Сприйняття стимулів Вундт поділяв на два етапи: обробку за допомогою великого обсягу задіяної оперативної пам’яті — пасивне поле свідомості (Blickfeld) і активне селективне увагу — фокус свідомості (Blickpunkt). У стадійності естетичної відповіді Вундт вважав, що емоційна реакція передує відповідь реакцій організму на стимул.
У той же час, американський психолог Вільям Джеймс і датський психолог Карл Ланг вважали, що відповідь організму первинний. В їх теорії вторинна «груба» емоційна реакція (наприклад, печаль) слідувала за безпосередньої первинної «тонкої» реакцією організму на сприйняття стимулу (рухова реакція, збудження, задоволення).
Психічна сфера представлялася Вундту як безперервна низка явищ на основі пасивних асоціативних або активних апперцептивного зв’язків, створив в своєму творчому взаємодії нові якості, які лежать в основі уяви і мислення.
Однак, пізній американський філософ Маркс Вартофскій (р. 1928), говорячи про конкуренцію перцептивних і когнітивних моделей естетичної реакції зауважив, що будь-який процес сприйняття не може бути повністю вільний від внутрішнього опису і осмислення, і тому бути представлений в свідомості в чистому первинному фізичному вигляді.
У зв’язку з цією точкою зору, в даний час дослідники розглядають не виняткову роль перцептивної або когнітивної моделі в формуванні естетичної реакції, а домінування однієї або іншої складової. Зокрема, примату перцептуальних процесів у формуванні естетичної реакції дотримуються французький психолог-естетист і художник угорського походження Францис Молнар.
За Молнару, хоча афективний відповідь не виключає і когнітивного елемента, вже перша стадія психофізіологічної реакції на естетічесскій стимул, звана нейральной, викликає початок естетичної реакції. Сукупність інформації одержуваної з сітківки ока про освітленість, формах, лініях, контурах, кутах, кольорі і т.п. обробляється в плані розпізнання конкретних рис сприймаються візуальних образів за участю підкіркових структур.
Естетична реакція по Молнару починається вже на рівні сенсорної реакції, коли когнітивна система ще не встигла присвоїти певні значення сприйманого зображення. В якості підтвердження своєї теорії Молнар призводить експериментальні дані про те, що у випробовуваних фіксація погляду на об’єкті відбувається ще до усвідомлення змісту зображення. Канадський професор психології Джеральд Купчик, погоджуючись з приматом перцептивної естетичної реакції, робить акцент на багатошаровості сприйманого зображення, де один і той же візуальний простір може сприйматися з різним ступенем глибини розкриття змісту.
Естетична реакція при сприйнятті багатошарового значення картини буде залежати від знань глядача про мистецтво, його життєвого досвіду і особистісних особливостей. Він підкреслює, що приховані шари зображення можуть адресуватися до несвідомого глядача. Дане спостереження є дуже цінним, і ми повернемося до нього в наступному розділі, коли будемо говорити про метод візуалізації прихованих шарів живопису.
