Поговоримо про іронію та сатиру. Але для початку ознайомимося з тлумаченням цих слів.
Отже: Іронія — це критичне,глумливе ставлення людини до об’єкта,предмета зображення. Сатира — це гостре, критичне засудження людини чи людей,їхніх дій, вчинків, поведінки. Наприклад у літературному жанрі сатиру використовують у поезії, прозі, і. В образотворчому мистецтві використовують – малюнок — карикатуру.
Ще за часів античності звертаються до осмислення іронії. Це виражається в філософії Сократа. Він говорив,» що він знає тільки те, що нічого не знає.»
Не можна, не відмітити в осмисленні іронії, велика заслуга належить Тарасу Григоровичу Шевченку. В його творах іронія спрямована не до суб’єкта, а саме до об’єкта. Але насмішка не заповнює остаточний зміст твору.В його віршах можна побачити тонку лінію іронії, яка перетворюється на засіб звинувачення не гуманних суспільних явищ, не гуманної політики царської Росії.
Сатира проглядається в українській народній творчості. Сатиричними за змістом були байки і приказки. У літературі 16- 17 столітті проглядається у творчості І. Вишенського. У розвитку української сатири особливе місце займає Остап Вишня.( «Усмішки» 1928 рік). Гостра сатира творчості Миколи Хвильового в публіцистиці була спрямована проти неуцтва, культурного занепаду, неосвіченості .(у збірці «Камо грядеш» та «Думки про ти течії»
Іронія та сатира являють собою частину нашого повсякденного життя,та чи є це добре для нас? іронія та сатира існувала тільки як літературній жанр. Але вони вже давно пролізли в життя і твердо зміцнилися в звичайних розмовах,увійшовши як характерна поведінка спілкування.
Виходить,що іронія зародилася дуже давно і залишається в житті сучасного людства. Ми звертаємось до іронії,вважаючи,що саме таким чином зможемо підкреслити свій “тонкий розум” чи неповторне почуття гумору. Та чи дійсно це так? В усьому дуже важливо дотримуватися певних меж,та чи кожному вдається контролювати себе,коли справа стосується “підколювання” та глуму?..
Іронія дуже часто переростає в сарказм,стає злою і дошкульною,з’являється відвертий вияв ненависті і презирства до явищ та осіб. На мою думку глузування з людей (будь воно приховане чи відкрите) не є показником вихованої людини,скоріше навпаки. Тоді чому іронія так закріпилась у нашому житті?
Я вважаю, що іронія може залишатися тільки у вигляді самоіронії. Коли вона стосується тільки тебе і ніяким чином не зачіпає почуття інших людей. Бо хто ми такі,та чи маємо ми право висміювати когось?..
Примиряючи на себе сатирично-саркастичне відношення інших людей,усвідомлюєш всю повноту неприємних відчуттів та можливої образи. Бо використовуючи ці “прийоми” в спілкуванні,майже ніколи не ставиш себе на місце одержувача. І тільки зробивши це,чи опинившись на іншому місці починаєш дещо розуміти.
З сатирою справи приблизно такі ж самі,як і з іронією. Можна сказати,що вони йдуть нога в ногу,як сестри.
Виходячи з усього вищесказаного і спираючись на історичні факти можна прийти до висновку,що ці літературні художні засоби є наслідком життя,яким живе більшість людей. Виходить,що ми самі обираємо сатирично-іронічний спосіб існування. Але давайте подивимося на це ніби зі сторони,і будучи чесним з самим собою дамо відповідь на просте,на перший погляд,запитання:”Чи дійсно ми прагнемо такого життя?”
Та якщо ні,то давайте кожен із нас замислиться,як часто ми прибігаємо до використання іронії та сатири. І невже вони являють собою саме ті засоби,якими би ми хотіли описати своє дорогоцінне та неповторне життя?
Тож спробуємо уявити,чи втратило би щось людство,якщо б іронії та сатири не було взагалі?
Для того мало б бути трохи інше життя. Але маємо те,що маємо. Та все ж таки,головне пам’ятати,що світ починається з нас самих. І якщо ми прагнемо змін,то вони мають починатися з нас самих. Тоді наше життя перестане бути просоченим іронією та сарказмом. Давайте краще будемо добавляти в повсякденне життя доброту та любов. А іронія та сатира нехай залишаються тільки в давній художній літературі.
