Олександр Баумгартен Готліб — це німецький філософ, що наслідував Лейбніца і Вольфа. О. Баумгартен народився в Берліні в 1714 році. З дитинства дуже цікавився філософією та богослов’ям, чого і навчався згодом у Вольфа. В 1735 році здобув ступень магістра, а згодом став професором у Франфуркті-на-Одері, де і працював вже до самої смерті.

Олександра Баумгартена вважають одним із засновників естетики, адже він один із перших дав визначенні цієї науки. Це був 1735 рік, коли О. Баумгартен визначив естетику як частину філософської науки про чуттєве пізнання світу, яке виражається в мистецтві.

Говорячи про чуттєвість філософ включав не тільки відчуття, а й додавав до них також і емоції, і пам’ять, і інтуїцію. Спираючись на це, О. Баумгартен визначив 3 складові частини естетики. Першою була «евристика» — це було вчення про «речі і предмети мислення». Другою він визначав «методологію», де трактувалося вчення про організацію художнього творіння. І останньою, та не менш важливою частиною, була «семіотика», яка давала пізнання про естетичні знаки.

Визначний філософ називав естетику «наукою про красу», де включалася також чуттєвість пізнання та досконалість. Саме через досконалість він і визначав предмет естетики. О. Баумгартен писав, що «Естетика – це наука про досконале у світі, про досконалу чуттєвість пізнання, цього досконалого, а також про удосконалення смаку…».

Згодом, виявилося, що саме поняття «досконале» вже колись досліджувалося Арістотелем в «Метафізиці» і викликало не аби який інтерес в естетиці минулого. Але з часом цей інтерес згас і саме О. Баумгартен знову породив його. При чому він вважав, що поняття «досконале», «чуттєве» і «прекрасне» не можуть існувати по одинці і тому ототожнював їх.

Також, філософ розділив естетику на два рівні. Це були теоретична естетика і практична естетика.

Теоретична естетика осмислювала проблему краси і пояснювала специфіку чуттєвості і чуттєвого сприйняття дійсності. Практична ж естетика досліджувала проблеми розвитку мистецтва. Так і відбувся поділ предмета науки. Його було розділено на дві частини: одна з яких спиралася на філософію, а інша – на мистецтвознавство. Така концепція дуже закріпилася і існує і донині, що й змушує нас замислювати про «двопредметність» (як визначав сам філософ) естетичної науки. І саме це визначає теоретичну і структурну складність естетичної науки.

Також цікаве те, що О. Баумгартен виділяв компоненти естетичної досконалості. До цих компонентів відносилися – порядок, розумовий зміст і вираз. Причому ні один з цих компонентів не міг існувати самостійно. Якщо ж хоч одного компоненту не вистачало, то на думку філософа наступав естетичний хаос.

Серед проблем в мистецтвознавстві Баумгартен виділяв проблему змісту і структури твору мистецтва. На його думку зміст твору мистецтва повинен складатися з «багатства», «величі», «істинності», «ясності» та «достовірності». При чому «велич» в свою чергу ще поділялася на природню і моральну. Також не можна пропустити той факт, що філософ розглядав мистецтво у взаємозв’язку з художньою творчістю. Саме так визначалася роль митця і його творчої діяльності, без якої не може існувати мистецький твір.

О. Баумгартен визнавав природні здібності людини, але він був упевнений, що їх можна реалізувати лише, якщо постійно працювати над собою і розширювати свої знання у плані творчості.

Згодом, аналізуючи художню творчість, філософ ввів поняття «чуттєва інтуїція». Вона визначалася, як знання, що виникає без усвідомлення умов і шляхів його появи. Тому людина сприймає таке знання, як щось несподіване і для неї не зрозуміло звідки воно береться. Поєднання ж наслідків чуттєвої інтуїції з діяльністю розуму призводить до появи «естетичного мистецтва». І також це дає змогу забезпечити високий рівень мистецького твору, що і є визначенням його цінності.

Не меншу увагу філософ приділяв здатності до відтворення і перетворення отриманих вражень. Він розробив широке коло проблем, що пов’язані з творчою уявою і намагався розробити концепцію їх вирішення. І до сьогодні сучасні дослідники теоретичної спадщини філософа вважають це найвизначнішим його досягненням.
Не менш цікавим було те, що Баумгартен намагався визначити зв’язок уяви і смаку. Він вважав, що від цих компонентів залежить діяльність розуму: «Уява залежить від смаку, а смак породжує уяву».

Саме таке трактування зв’язку уяви і смаку привело до того, що мистецтво вже почало розумітися як наслідування природи. Саме це наслідування дуже широко тлумачилося у визначному трактаті Баумгартена «Естетика».

Автор зазначав, що наслідування – це не лише відтворення реального буття речей, тому що митець має відображати дивовижне і незвичайне. Твори мистецтва повинні наслідувати природу в плані того, що вони як і вона є результатом творчості. І навіть не просто творчості, а творчої діяльності, яка ґрунтується на таких же законах, що і побудований Всесвіт.

На жаль, Баумгартен не встиг закінчити всі розділи свого геніального трактату «Естетика». Після того, як філософ помер над естетичними проблемами продовжив роботу його учень – Фрідріх Мейєр. І досі деякі виклади поглядів підписують, як «Баумгартен-Мейер». Це пояснюється тим, що підкреслюється зв’язок поглядів вчителя і учня, та цінність внеску учня в подальший розвиток естетичної науки та думки над якою Баумгартен працював усе своє життя.