А любов насправді є?
Тема кохання хвилювала людську цивілізацію протягом всієї історії. Любов була злом і благом, щастям і стражданням, горем і радістю. Ніколи, це почуття не залишало байдужим жодну живу істоту на планеті.
Ми народжуємось, зростаємо в різних містах , можливо, навіть в різних країнах, і навіть не замислюємося про існування один одного, але зненацька ми опиняємось саме там, куди нас веде доля. Знайомимось саме з тією людиною, без якої ми тепер не можемо існувати, тому, що вона заполонила наші думки, нашу душу, наше серце, вона стала частинкою нас самих.
Можливо, ця людина є не найкраща для оточуючих та у неї безліч недоліків, але, на мою думку, ідеальних людей взагалі в природі не існує, їх можуть створювати у романах письменники. Приходить закоханість, а закохана людина відчуває серцем тільки кохання , вона не помічає недоліків. Проходить певний час, і ти починаєш звертати увагу на те, що тобі багато чого не подобається, тоді починається прояв емоцій у вигляді з’ясовування стосунків між собою.
На цьому підґрунті, ти жалкуєш себе та марно потрачений час на людину, яку ти думаєш ,що любиш. Людина, яка аналізує та думає, все ж таки повертається до свого коханого, і вже назавжди розуміє, що потрібно йти на компроміси на протязі всього свого життя, тому що дійсно ідеалів немає.
Неможливо уявити собі ідеальну пару у якої все ідеально протягом життя. Елемент боротьби в коханні- це творчий початок. Чим глибше кохання, тим гостріші конфлікти, які шліфують це почуття, і з часом воно стає все міцнішим.
Любов — це велика сила, яка спонукає людину до проявів творчості: створюється найкраща романтична музика, малюються надзвичайно гарні картини, пишуться літературні шедеври, людина починає по – іншому бачити світ, небо, квіти… Вона домінує над всіма оточуючими та світиться з середини яскравими променями кохання. Закохану людину тизавжди виділиш із натовпу, вона сяє.
Найчастіше у закоханої людини емоції перемагають здоровий глузд, бо любов – це робота серця та душі. Прийнято вважати, що любов проходить три етапи.Романтика- закоханість, квіти, музика. Пізніше – пристрасть , а потім – довіру, прихильність , споріднення душ. Люди, з часом, стають рідніші, ніж брати і сестри по — крові. Пройшовши по життю разом пліч – о – пліч вони розуміють один одного мовою жестів.
Кожна людина, звичайно, мріє про щасливе кохання, єдине на все життя, романтичне та неповторне, але не всі розуміють,що це- велика, важка праця над собою протягом всього життя.
Кожного дня ми спостерігаємо пари й парочки закоханих. Дуже часто просякнуті сірістю і повсякденністю, типовістю. А от іноді, як сьогодні, я зустріла пару…
Чергова пара – подумала я, спостерігаючи за нею. Не дуже точно вмію визначати вік за зовнішністю, певне, років по тридцять — сорок з лишком. Я почала спостерігати за ними у кав’ярні. І визнаю, коли дивишся на таких людей, аж душа радіє. Так приємно бачити, як подружжя вміє зберігати почуття, якусь невидиму іскру — пронести її через роки, і відноситися одне до одного з такою ніжністю, уважністю, трепетом, ніби у них медовий місяць.
Хоч насправді, вони, певне, щоранку й щовечора бачать один одного вже років двадцять,- це ж як можна набриднути за стільки часу! Але ж зуміли залишитися цікавими один для одного, чуйними, веселими, й такими ж закоханими…, навіть пристрасними. Аура їхньої пари була настільки цілісною, яскравою, що не хотілося її порушувати будь-якими питаннями чи коментарями. Просто стояти й милуватися цим м’яким сяянням.
Хочеться закричати «ні, любов жива, вона є, вона існує!». То просто «відмазка» для людей, які не вміють кохати, цінувати, берегти, йти на компроміси; для тих, хто звик до одноразових сучасних відносин.
Сучасні «модні» стосунки, дуже часто переходять тільки у фізичні,у без відповідальність один перед одним. Сьогодні -ти, завтра -хтось інший займає твоє місце, і так до безкінечності. Коли людина доживає до певного віку, вона починає задумуватися, що вона робить щось не так. Але ,можливо,іноді вже буває запізно,щоб перевернути свою свідомість і почати все спочатку вже з любов’ю, з коханою людиною.
Часом спостерігаєш за стосунками знайомих тобі людей і дивуєшся, як вони взагалі можуть існувати під одним дахом? Вона постійно скаржиться на його образи, він постійно її ображає, з приводом і без приводу, просто він такий. Люди живуть в атмосфері постійних образ, нервів, з’ясування стосунків. І це є теж проявом кохання, якоюсь різновидністю його.
Є любов, коли пари живуть у шлюбі довго, але у кожного окремо існує своє особисте життя у нього інша жінка, в неї – чоловік. Живуть заради спільних дітей,такі люди думають, що їхнім дітям це потрібно – помиляються. На їхню думку, в шлюбі зраджувати комфортніше. Існують, тільки для того, щоб їм говорили, що у них є гарна сім’я, але це є ілюзія, яка з часом і їм стає непотрібна. Розлучаються…
Знаю, таких людей, які ставлять якісь нездійснені вимоги перед собою , до своїх партнерів. Шукають протягом свого життя щось таке, що й самі не можуть сформулювати. Внаслідок цих пошуків протягом життя, шлюби розпадаються один за одним, і далі ці люди шукають незрозуміло кого і що.
З цього приводу пригадую притчу про трьох старців. Виходить дружина з дому , та бачить на вулиці старих , немічних людей, вона пропонує зайти до будинку та відпочити, на що один із старців відповідає: «ми не можемо зайти , бо чоловіка твого немає у дома.» Приходить жінка ввечері додому, та й розповідає все чоловікові.
Чоловік каже: «піди запроси, когось одного» Старець відповів:» ми не можемо піти разом, тому, що один з нас це — Багатство, інший – Вдача, а я Любов» Жінка зраділа та розповіла чоловікові, почали вони обирати, кого ж саме запросити у дім. Спочатку хотіли запросити багатство,потім- вдачу, але послухали, що сказала донька. Вийшовши до старців, жінка взяла за руку Любов, а за ними прийшли в дім і Багатство, і Вдача.
Хочу зазначити, що любов буває різною, і в кожного вона формується по – різному. Але,все ж таки вона є. Любов — воно поза часом і простором. Поза нашим розумінням, адже її можливо відчути лише серцем! Воно є! Є разом з Багатством та Вдачею. Кохаймося, бо ми того варті.
