Культура міжнаціональних відносин

kulttura

Культура міжнаціональних відносин.

Спецкурс. – Київський славістичний університет. – К., 2010. 144c.

Автор – СКРИПКА Петро Іванович, Заслужений працівник вищої школи, професор кафедри філософії КСУ.

Рецензенти :
В.І. НАУЛКО – член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Київського славістичного університету.
І.В. ОГОРОДНИК – доктор філософських наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Враховуючи надзвичайну строкатість етнічної та етносоціальної картини сучасного світу, національного відродження і водночас процеси глобалізації, що відбуваються в ньому, всебічне розширення і поглиблення міжнаціональних відносин між народами на всіх рівнях – від міждержавних до міжособистісних – спецкурс спрямований на формування у студентів, аспірантів культури міжнаціональних відносин, міжнаціонального спілкування.
Спецкурс протягом багатьох років читався на філософському факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка та в Інституті славістики та міжнародних відносин Київського славістичного університету.
Розрахований на студентів спеціальності «міжнародні відносини» та «країнознавство» Київського славістичного університету.

ЗМІСТ

ВСТУП. «Етнічний ренесанс» у сучасному світі і проблеми міжнаціональних відносин.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА КУРСУ

§ 1. Спадковість у розвитку етнічних спільнот.
§ 2. Національне і загальнолюдське в сучасному світі.
§ 3. Сучасний зміст понять патріотизму та космополітизму. Феномен націоналізму та ксенофобії.

РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ
§ 1. Геопростір, його вплив на формування особистості і спільноти.
§ 2. Мовна проблема міжнаціональних відносин.
§ 3. Культура, традиції, звичаї і проблеми міжкультурної комунікації.

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ КУЛЬТУРИ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН
§ 1. Національна психологія і проблеми спілкування її носіїв.
§ 2. Національна самосвідомість і культура міжнаціональних відносин.
§ 3. Національний менталітет, його вплив на міжнаціональні відносини.

ПІСЛЯМОВА. Актуальність проблеми формування та розвитку культури міжнаціональних відносин.

ВСТУП.

«ЕТНІЧНИЙ РЕНЕСАНС» У СУЧАСНОМУ СВІТІ І ПРОБЛЕМИ КУЛЬТУРИ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН

Людство в етнічному відношенні настільки розмаїте, що навіть не знає точної кількості націй, народностей, племен, з яких воно складається. Нeймовірна строкaтість сучaсної етнічної кaртини світу. За дaними ЮНЕСКО, на нашій плaнеті проживає пoнад 2 тисячі народів (oстаннім часом все чaстіше вживaється пoняття «етнос», або «етнічні спільності» — від грец. етнос – плем’я ). З них:

- в ЄВРОПІ – біля 50,
- в АЗІЇ – понад 800,
- у ПІВНІЧНІЙ та ПІВДЕННІЙ АМЕРИЦІ – понад 300,
- в АВСТРАЛІЇ та ОКЕАНІЇ – більш як 200.

В Україні, за офіційними даними, проживають представники понад 130 націй та народностей, переважають, звичайно, УКРАЇНЦІ – біля 70% населення, значна частина РОСІЯН – приблизно 20%, багато ЄВРЕЇВ, БІЛОРУСІВ, МОЛДАВАН, БОЛГАР, ПОЛЯКІВ, УГОРЦІВ, РУМУН. За роки незалежності до цих великих етнічних груп додалися КРИМСЬКІ ТАТАРИ, понад 350 тисяч яких повернулися на свою історичну батьківщину. Значна частина в населенні країни належить також іншим етнічним групам – грекам, вірменам, циганам (рома) та ін.

В окремих районах України представники національних меншин становлять більшість: наприклад, РУМУНИ в більшості серед населення Герцаївського району Чернівецької області, БОЛГАРИ – у Болградському районі Одеської області, УГОРЦІ – у Берегівському районі Закарпаття.
Із понад 200 існуючих нині держав майже 9/10 є бaгатонаціональними. Ця oбставина породжує надзвичайну склaдність міжнаціональних та міжeтнічних відносин у всьoму світі. Отже, проблема цих відносин сьогодні має, очевидно, найважливіше значення, оскільки сучасний світ переживaє так званий «етнічний ренесанс», тобто національне відродження.

Причинами цього процесу можна вважати такі, що нація для її членів є цілісним неповторним світом, завжди унікальним і «своїм». Тому стає зрозумілим, чому саме в наш час все гучніше залунали фрази про настання епохи націй і націоналізму, про «національне відродження», адже в наш стрімкий і непевний час, коли суспільний розвиток у всіх сферах життєдіяльності набрав небачених досі темпів, коли відбувається процес глобалізації, загострюється конкуренція між людьми і народами, коли людина, покалічена бездушним раціоналізмом і атеїстичним нігілізмом, залишається «сам на сам» з життям, досить суворою і часто жорстокою реальністю, — потреба в нації як спільноті стала найбільш вагомою, явною, навіть необхідною.

Але кожна спільнота знаходиться не у вакуумі, ізоляції, а серед інших в розмаїтому і водночас єдиному світі. Тому – саме зараз виникла необхідність визначити не тільки своє колективне «Я» (національність), але й «МИ», ЛЮДСТВО. Звідси гостра проблема сутності і характеру міжнаціональних відносин, формування культури цих відносин.

Вияснимо для початку зміст ключових понять – «суспільні відносини», «міжнаціональні відносини», «міжнаціональне спілкування».
Найширшим за обсягом, як відомо з інших курсів, особливо з філософії, соціології, політології та ін., є поняття «суспільні відносини», яке включає в себе всі існуючі у суспільстві відносини – від економічних та політичних до сімейно-побутових, духовних тощо. Їх різновидом є «міжнаціональні відносини» (інколи їх ототожнюють із поняттям «національні відносини», але це потребує вияснення їх спільності та відмінностей. На думку автора, коли мова йде про відносини всередині нації, тоді йдеться про відносини національні, коли ж говоримо про відносини між — націями, тоді будемо вживати поняття «міжнаціональні відносини»).

Під цими відносинами ми розуміємо багатоманітні зв’язки, які виникають між спільнотами в процесі їх економічного, політичного, культурного життя і діяльності. Окремі ж люди вступають у ці відносини як члени, представники тих чи інших спільнот.

Таким чином, поняття «міжнаціональні відносини» відображає процес взаємозв’язку і взаємoдії суспільних суб’єктів – у даному випадку націй, в якому відбувається oбмін діяльністю, інформацією, дoсвідом, здібностями, вміннями і навичками, а також результатами діяльності; це одна з необхідних і всезагальних умов фoрмування і розвитку суспільствa і особистoсті, процесу соціалізації особистості.

«Міжнаціональне спілкування» є таким типом відносин, що характеризує ставлення людей, представників різних спільнот одне до одного. Але не всі людські відносини можна визначити як спілкування.

Отже, міжнаціональні відносини і міжнаціональне спілкування – взаємопов’язані, але не тотожні поняття – спілкування є безпосереднім переживанням реалій життя, конкретизацією відносин, їх персоніфікацією, особистісною формою.

Міжнаціональні відносини, таким чином, є відносинами між національними спільнотами, між людьми різних націoнальностей, які переживаються суб’єктивно і включають два рівні:

- особистісний і
- груповий.

Такі віднoсини складаються у різних сфeрах життя – у сфері політики, трудoвої діяльнoсті, побуту, сім’ї, дружньoго, неформaльного чи ділового спілкування.
Характер цих відносин може бути дружнім, нейтральним, конфліктним. Він складається в залежності від історичного минyлого, соціально-політичної oбстановки в тій чи іншій крaїні, від еконoмічних та культурнo-побутoвих умов життя, від тієї конкретної ситуації, яка складається, а також від зацікавленості у спілкуванні.

На ОСОБИСТІСНОМУ РIВНІ міжнаціональні відносини знаходять прояв в установках та орієнтаціях, про що мова буде далі, в національних стереoтипах, у настроях і повeдінці, у вчинках людей і спільнот.
Ці відносини включають:

- раціональні,
- когнітивні елементи (тобто, пізнавальні),
- емоційно-оціночні і
- регулятивні компоненти.

У розвитку цих відносин важливе, якщо не найважливіше, значення мають НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ, усвідомлені народом і людиною потреби в національному розвитку (згадаймо великого британця В.Черчілля, автора глибокої думки про те, щo в політиці немає пoстійних друзів і постійних ворогів, в ній є лише постійні національні інтереси).

За свідченням сучасної соціальної психології, існує три типи взаємовідносин між людьми і, відповідно, народами.

По-перше, це ЕГОЇЗМ або, стосовно спільнот, ЕТНОЦЕНТРИЗМ, тобто намагання окремого «Я» чи НАЦІЇ підпорядковувати своїм потребам, інтересам всіх інших людей чи спільноти, перетворити їх, як і все оточуюче середовище в цілому, виключно на засіб власного самоствердження. Базується цей тип відносин на хибному уявленні, що чим більшою мірою і більшу кількість людей, речей, спільнот нація підпорядкує власній волі, нівелює їх самостійність, самоцінність, тим повніше буде її власне життя. Це певною мірою націоналістичний тип відносин.

По-друге, КОНФОРМІЗМ як зворотний бік етноцентризму, тобто намагання пристосуватися до оточення, відмовитися від власного «Я» і «МИ», розчинити себе в людстві. Етнічний конформізм – вид поведінки етнічної групи чи її еліти, сутністю якої є пасивне прагнення – зберегти себе як підпорядковану частину якогось цілого. За цих умов спільнота, як і людина, втрачає свою самобутність, свободу, право вибору у своїх діях, перетворюється на безлику одиницю, яка живе і діє за вказаними їй правилами. Відбувається денаціоналізація спільноти, деперсоналізація особистості, втрата самобутності, внаслідок чого вона перетворюється на «щось», яке стає предметом маніпуляції деконструктивних сил.

Конформізм, як і егоїзм, неспроможний забезпечити повноту і цілісність національного і людського буття, деформує, зрештою знищує національну унікальність. До цього сьогодні може призвести космополітизм як наслідок сучасних процесів, перш за все – глобалізації.

Накінець, по-третє, це КОЛЕКТИВІЗМ, або ВЗАЄМОДОПОМОГА. Як не може бути щасливою людина, замкнувшись на самій собі, прoтиставляючи себе всім іншим, так і народ не може існувати, розвиватися в ізоляції від інших спільнот, адже «у цьому взаємопов’язаному і взаємозалежному світі найстрашніше – національна самотність», — говорив Олесь Гончар. Історичним свідченням цього може бути доля народів-ізолянтів, що стало причиною їх відсталості у порівнянні з високорозвиненими цивілізованими народами.

Звідси виникає необхідність знайти такий спосiб зв’язку зі свoїми близькими, сусідами, який «знімав» би відчуженість, протистояння, ворoжість чи просто байдужість, не обмежуючи нічиєї свободи, збагачуючи себе і всіх. Це і є принцип взаємодопомоги: допомагаємо вам, щоб ви потім допомогли нам, і – ми всі збагатимося. Такий зв’язок між людьми і народами, коли кожен відчуває себе повноцінним суб’єктом, лише збагачуючи інших, сприяючи їх досконалості, і є колективізмом (або ж – інтернаціоналізмом в кращому розумінні цього терміну).

Міжнаціональні відносини можуть набувати і, як свідчить історія і події сьогодення, набувають форми етнічних КОНФЛІКТІВ, коли ті чи інші спільноти з суперечливими інтересами поляризуються за етнічною (етносоціальною) ознакою. Ми є свідками кривавих міжетнічних чи міжнаціональних конфліктів, в яких щоденно гинуть сотні чи навіть тисячі людей – не так далекі від нас події, пов’язані з розпадом Югославії, конфлікт у Північній Ірландії, курдська проблема, палестино-ізраїльські відносини, чеченські події, таміли в Шрі-Ланці, сикхи в Індії, тібетці в Китаї, баскська проблема в Іспанії; Афганістан, Судан, інші африканські країни… Південна Осетія, Абхазія і Грузія…

Трагічний список «гарячих точок» конфліктів. Якщо ж враховувати й так звані «приховані міжнаціональні конфлікти», які ще не переросли у відкрите протиборство, то до зони ризику відносяться США – «республіка Техас», Каліфорнія, Флорида – за 50% так званих «латиносів»; Канада – проблема Квебеку, загроза територіальної цілісності, суверенітету країни; Франція – Корсіка, Бретань; Бельгія – проблема валлійців і каталонців – від розпаду країни її поки що «спас її король» — чи надовго?.. Іспанія – крім басків – проблема каталонців та галісійців… Перелік цих етнічних зон можна, на жаль, значно подовжити.

Все це свідчить, що міжнаціональні відносини, чи національне питання, є складною, майже не регульованою сферою суспільного життя. Пояснити це можна тим, що в умовах багатонаціональних країн фактично будь-яке питання суспільного життя може розглядатися з точки зору національних потреб і інтересів, тобто набувати національного характеру, що призводить до підміни соціального національним:

- ці відносини перш за все охоплюють ЕМОЦІЙНУ СФЕРУ життєдіяльності людей,
тобто значну роль відіграють психологічні моменти. Тому ці відносини і процеси важко керовані, вимагають надзвичайно делікатного підходу, чуйності, такту;
- національне питання має історичний характер, є історичною данністю, яка зберігається в історичній ПАМ’ЯТІ народів і визначає певну спрямованість відносин (наприклад, дружності чи ворожості);
- не можна забувати й про те, що національні процеси, відносини завжди піддавалися активному впливу релігії, що національні почуття, як правило, переплетені з РЕЛІГІЙНИМИ. Їх важко відділити одне від одного. Звідси можна зробити висновок, що багатоконфесійність (властива, як відомо, й Україні) створює додаткові труднощі у вирішенні національних проблем.

Як свідчить світовий досвід, міжнаціональні відносини завжди мають конкретно-історичний зміст, породжуються різними як загальними, так і специфічними причинами. Отже, немає і не може бути придатних для всіх конкретних проявів цих відносин «рецептів», однакових для всіх етапів розвитку і для всіх регіонів світу. Історія останніх десятиріч свідчить, що демократія не рятує від тяжких національних драм, звільняючи сили зла не менше – а то й більше – ніж сили добра (згадаймо хоча б долю ірландців у демократичній Великій Британії).

Таким чином, у галузі міжнаціональних відносин на передній план висуваються такі головні проблеми:

- міжнаціональних ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН (суперечність сучасного світового розвитку: з одного боку, інтеграційні економічні, політичні процеси, формування світового ринку, глобалізаційні процеси як загроза національним спільнотам, а, з другого, — наявність національних інтересів, проблеми економічного розвитку окремих країн і регіонів, «багата Північ» і «бідний Південь» тощо);
- МОВНА ПРОБЛЕМА – проблема державної мови, двомовності, функції мов у суспільному житті і функціонуванні держави; політизація даної проблеми, в тому числі і в Україні;
- проблема національних ТЕРИТОРІЙ як наслідок історичного минулого;
- насамкінець, проблема НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН, їх статусу у державі.

В цьому курсі всі названі, як і деякі неназвані проблеми будуть розглядатися окремо.

Отже, узагальнюючи, зробимо деякі попередні висновки.

Міжнаціональні відносини є одним з видів суспільних відносин, їх особливою складовою, вони мають відносно самостійний статус. Зазнаючи впливу економічних, політичних, побутових відносин, вони, в свою чергу, роблять зворотний вплив на всі сфери суспільного життя.

Ці відносини існують у таких формах:
- взаємозв’язки між націями,
- особистісні стосунки представників різних націй,
- стосунки між людьми – представниками однієї і тієї ж нації.

У специфіці відносин відбиваються суттєві ознаки нації, про які мова йтиме протягом нашого курсу:
- територіальні,
- етнічні,
- економічні,
- загальнокультурні та
- психологічні.

ЕТНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ формуються, як правило, в стосунках представників різних націй, ЕКОНОМІЧНІ – на рівні державних відносин, ЗАГАЛЬНОКУЛЬТУРНІ та ПСИХОЛОГІЧНІ – на всіх рівнях, у всіх сферах суспільного життя. Саме вони посідають особливе місце, відіграють особливу роль. А етика ділового спілкування – це цілий світ умовностей, які треба знати досконально, щоб не попадати у скрутне становище в процесі спілкування.

Розглянуті відносини мають різні форми буття, існують як органічно вплетені в систему матеріальних та ідеологічних відносин, як їх специфічна сторона, тобто відносно самостійно. Центр уваги в них найчастіше зміщується в сферу надбудови: свідомість, культура, мова, психологія. Надзвичайно важливу роль в бутті народів відіграє НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР, специфіці формуванню якого буде присвячено окремий розділ.

Ці відносини мають надзвичайно вразливий характер – адже, згадаймо, емоційний характер! В них існує можливість «роздвоєння» сприйняття: коли людина бачить щось негативне – або навіть тільки негативне – у представника іншої нації, вона говорить «всі вони такі». Коли ж, навпаки, негативне виявляється серед представників своєї нації, каже: «в сім’ї не без виродка».

Міжнаціональні відносини мають яскраво виражений історичний характер, адже історична пам’ять народу зумовлює дружність зв’язків, толерантність і навпаки – може викликати ненависть, спонукати до агресивний актів.

Складність та суперечливість цих відносин вимагають делікатного, зваженого та толерантного ставлення однієї нації до інших. Зневага національного глибоко ранить душу людини й надовго закарбовується в її пам’яті. Найефективніший шлях розуміння національного пролягає через культуру і національний характер. Знання національної культури, традицій, звичаїв, звичок, обрядів виховує шанобливе ставлення до народу, дає змогу зрозуміти національне як самобутнє й разом з тим загальне надбання людської цивілізації. Оволодіння національною і світовою культурою дозволяє подолати національну бундючність, націоналізм та шовінізм, ксенофобію, що отруюють стосунки людей, виступають чинниками дестабілізації суспільного життя.

В літературі часто зустрічається поняття «гармонізація національних відносин», але це, на думку автора, досить ідеалізований підхід. Точніше говорити про ОПТИМІЗАЦІЮ міжнаціональних відносин, тобто про пошуки і реалізацію найбільш сприятливих умов взаємодії суб’єктів міжнаціональних відносин. А цей процес вимагає наступних умов:

- наявність демократичної і правової ДЕРЖАВИ;
- відмови національних меншин від СЕПАРАТИЗМУ, визнання за верховною владою всіх повноважень в обороні, у веденні іноземних справ, у боротьбі з організованою злочинністю чи тероризмом;
- надання МЕНШИНАМ, які компактно розселені, самої широкої АВТОНОМІЇ та САМОУПРАВЛІННЯ;
- визнання КУЛЬТУРНОЇ АВТОНОМІЇ територіально розпорошених меншин;
- накінець, максимальне переміщення центру тяжіння прийняття владних рішень на локальний, МІСЦЕВИЙ РІВЕНЬ.

Для встановлення дружніх, взаємовигідних зв’язків між країнами і народами необхідне ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН, культури міжнаціонального СПІЛКУВАННЯ.

Поняття це порівняно нове в теорії націй і міжнаціональних відносин. За своєю сутністю та змістом ця культура є як внутрішньою, так і зовнішньою якістю нації, набутою в процесі взаємодії спільнот. І кожна нація не може вступити у такі відносини, не усвідомивши своє внутрішнє «Я», не визначивши свого ставлення до інших народів, які її оточують.

До змісту культури міжнаціональних відносин відносяться:

- НОРМАТИВНІ ВИМОГИ, зведені в ранг ЗАКОНУ, які регулюють взаємовідносини представників різних національностей і обов’язкові для всіх членів суспільства;
- ТРАДИЦІЙНІ НОРМИ взаємовідносин між представниками різних національностей, які склалися в процесі повсякденного спілкування і в яких відображені загальнолюдські ідеали братерства, дружби і поваги до інших народів;
- соціально орієнтовані на основі принципів демократизму ПОВЕДІНКОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ особистості в умовах міжнаціонального спілкування, а також ХАРАКТЕР і СТИЛЬ, що відповідають цим вимогам;
- необхідність врахування ВІДМІННОСТЕЙ, які існують між спільнотами.
Отже, СПЕЦИФІЧНІСТЬ ФУНКЦІЙ культури міжнаціональних відносин полягає у тому, щоб
- зберегти ІСТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ, критично переосмислити досвід попередніх поколінь і на цій основі виробити вірні критерії і соціальні орієнтири національних взаємовідносин;
- виробити НОРМИ і ВИМОГИ, які забезпечують соціальний тип поведінки у взаємовідносинах представників різних спільнот, які б відповідали вимогам сучасного етапу розвитку суспільства;
- формувати ВМІННЯ і ГОТОВНІСТЬ йти на КОНТАКТИ з людьми інших національностей, повніше використовувати можливості відносин, спілкування для розвитку і вдосконалення особистості;
- сприяти утвердженню національних і патріотичних соціально-психологічних СТЕРЕОТИПІВ мислення і поведінки.

Культура міжнаціонального спілкування не може не враховувати процесів ЕТНІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ, тобто етнічної чи етносоціальної соціалізації, набуття та засвоєння людиною необхідних якостей, що відображають суспільно-історичний досвід, традиції тієї нації, до якої вона належить. Ця етнізація відбувається інтенсивніше в перші роки життя людини через засвоєння традицій, звичаїв, свят, які значною мірою відповідають укладу життя, побуту, психології та культури певної спільноти. Тому у суспільстві мають бути створені відповідні відповідні механізми, через які сім’я кожної нації відтворює себе, свою самобутню духовну культуру, характер та психологію в ряді поколінь.
Вивчення міжнаціональних відносин набуває особливої актуальності в умовах багатонаціональної країни, якою є Україна. Адже сьогодні для нас не так важливо, на думку автора, ввійти в європейську і світову цивілізацію, як створити ВЛАСНУ ЦИВІЛІЗАЦІЮ, не втративши самобутності й суттєвих національних особливостей, національної ідеї й нації як такої.
На формування культури міжнаціональних відносин має бути спрямована й державна етнонаціональна ПОЛІТИКА.

Основними напрямками ДЕРЖАВНОЇ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ України є:

- забезпечення рівних конституційних прав і свобод та рівності перед законом усіх громадян незалежно від їхнього походження;
- гарантування повної та рівноправної участі громадян – представників різних етнічних (етнонаціональних) спільнот, у всіх сферах життя українського суспільства;
- забезпечення розвитку культури української нації;
- визнання багатоетнічного характеру українського суспільства і підтвердження права всіх його членів на збереження та популяризацію своєї культурної спадщини;
- оцінка внеску спільнот у розвиток українського суспільства;
- підтримання атмосфери взаєморозуміння та взаємодії між українською нацією, корінними народами та національними меншинами;
- стимулювання визнання і поваги всього українського суспільства до культур, релігій, традицій і звичаїв усіх національностей, які мешкають в Україні;
- забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови як державної в усіх сферах життя на всій території країни;
- гарантування вільного розвитку, використання й захисту російської мови, мов інших національних меншин України;
- сприяння українській діаспорі у збереженні та розвиткові національної культури, мови, традицій і звичаїв на основі міжнародного права та національного законодавства країн їх проживання;
- визнання прав осіб, депортованих за національною ознакою, на добровільне повернення в Україну, сприяння їх інтеграції в українське суспільство.

Сутність цієї політики сформульована коректно і за сучасними світовими стандартами, але на практиці вона проводиться сьогодні в режимі нагнітання конфронтації, не враховує того фактора, що Україна цивілізаційно, історично і ментально різна. Це проявляється в насильницькому нав’язуванні культурно-духовних цінностей одного українського етносу – західноукраїнського – всій останній країні. І якщо сьогодні про це відверто не говорити, не запобігати цьому, не показувати негативних наслідків такого тиску, то з’явиться цілком обґрунтована тривога за єдність країни.

Метою цього курсу є розгляд основних аспектів міжнаціональних відносин, їх стислий аналіз, пошук шляхів формування культури цих відносин, — адже ЗНАННЯ ВЕДЕ ДО РОЗУМІННЯ, а РОЗУМІННЯ – ДО ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ, ТЕРПИМОСТІ у стосунках людей і спільнот, носіїв різних поглядів, ідей, переконань, тобто – до ТОЛЕРАНТНОСТІ.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА КУРСУ

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>