Всі ми інтуїтивно розуміємо, що в нашому світі дуже багато краси, як у природі, так і не тільки. Ми здатні на любов, однак, покажіть мені хоча-б одну людину, яка любила б замість красивого — потворне. Так чи інакше, подібного наївного розуміння світу краси недостатньо, особливо, якщо ми хочемо в ньому орієнтуватися.
Тут, в силу специфіки питання, виникає потреба у філософії, з усіма її роздумами. Що цікаво, так це те, що до кінця вісімнадцятого століття, естетика не рахувалася самостійною наукою, на відміну від тієї ж етики, логіки, філософії.
Це пояснюється тим, що довгий час почуття, відчуття, яким фактично є сприйняття краси, вважалося тільки моментом діяльності, незалежно від того, пізнавальна вона чи практична. Лише тоді, коли було визначено що світ чуттєвого, емоційного має самостійне значення, естетика знайшла свої права як наука, в межах якої осмислюються такі поняття як краса і досконалість.
Красу можна охарактеризувати по різному, наприклад, як досконалість чуттєвого, або як спосіб сприйняття досконалості. У загальному значенні, краса може бути характеристикою об’єкта (місця, людини, ідеї, предмета), коли спостереження за об’єктом дає спостерігачеві відчуття задоволення. Її вивчають за допомогою естетики, соціальної психології, культури, соціології.
В якості продукту сучасної культури краса потихеньку перетворюється на об’єкт комерції, особливо завдяки нинішній гламуризації культури.
Найбільш близьким до поняття краси можна назвати досконалість, як найвищу, абсолютну ступінь краси. У великій кількості літератури ці поняття є синонімічні.
У період античності, краса була одним з найважливіших понять філософії сприйняття буття. Філософами вона сприймалася як явище об’єктивістського характеру, онтологічне по своїй суті, пов’язане з розумінням світового порядку, корисності, прикраси.
За часів Сократа красу починають розглядати як категорію розуму, частку свідомості, а не виключно в онтологічному розумінні. Поняття краси було втіленням блага, досконалості, і належало виключно до моральної, не мислячої категорії.
У філософії Платона, краса, її сприйняття, було вищою ідеєю, і основним мотивом його творів, так як тоді вважалося, що перед своїм народженням, людина перебувала в сфері чистої нескаламученої думки і краси.
В цілому, сприйняття краси в античній філософії характеризувався тим, що крім усього іншого вона отримувала функцію піднесення, підносячи людину до божественного і прекрасного.
Якщо розглядати більш пізню філософію, то в даному випадку ми можемо легко звернутися до Канту, так як він свого часу розглядав те, як утворюється судження про красу. У своїй роботі, він зазначає, що судження про красу обґрунтовується на відчутті задоволення, яке отримує спостерігач, однак у цього відчуття є деяка відмінність — воно не зацікавлене, не пов’язане з тим, щоб володіти спостережуваним предметом, який оцінюється красивим.
У той же час, судження про красу, красивості, цілком можна назвати універсальним, оскільки передбачає, що інша людина обов’язково теж вважатиме об’єкт красивим. З іншого боку, така універсальність не може бути доведена за допомогою експерименту. На відміну від судження про добро, судження про красу автором не ґрунтується ні на який мети, і охоплює дихотомію двох, на перший погляд, несумісних рис — його основою є суб’єктивне сприйняття, і одночасно з цим воно претендує на об’єктивність, за допомогою підтвердження суб’єктивного сприйняття іншим людиною.
Проявами краси може буди форма, звук, колір, світло, матерія, рухи, ритм, людське тіло, думка, відчуття, слово. Видів мистецтва також можна перерахувати доволі багато – живопис, архітектура, скульптура, кіно, фотографія, хореографія, література, театр, музика, тощо. Але кожного разу носієм краси є дещо, наприклад у музиці – звуки, що створюються інструментами. Красивими можна назвати і почуття, у тому випадку, якщо вони дають нам нові, цінні переживання, і прикладів тому не перерахувати.
Сприйняття краси ми розглянули в достатній мірі. Що стосується досконалості, тут виникає проблема, так як воно безпосередньо пов’язане і є суміжним поняттям з красою.
Досконалість можна назвати вищим ступенем прояву тих чи інших якостей об’єкта, тим межею позитивних властивостей, коли вони ще не стають гіперболізованою карикатурою, бездоганність. Це поняття можна застосувати до предметів і явищ, реального світу, включаючи продукти людської праці і творіння мистецтва. Має величезне естетичне значення, найповніше проявляється в прекрасному, зберігаючи при цьому зв’язок з іншими естетичними категоріями. Найчастіше є синонімом прекрасного. Не будучи тотожним поняттям для краси, досконалість найчастіше є об’єктивним аспектом прекрасного.
Кант вважав, що досконалість є доведеною до єдності узгодженістю різноманітного, що означає той факт, що воно є ознакою гармонії та доцільності об’єкта чи явища.
По суті, поняття досконалості не містить в собі ціннісної характеристики явища, а лише підкреслює той момент, що описується явище в деякому роді якісно вищий. Наприклад, вирази «скоєний злочин», «досконалий маячня», «досконалий дурень», і подібне. Не визначає естетичну специфіку, оскільки може бути як моральним, так і економічним, математичним, естетичним.
