Антична естетика,взагалі це думка,яка починає свій розвиток в Стародавній Греції та Римі. Естетичне знання,як наукова теорія сформувалися в Античній Греції приблизно від 5 ст. до 7ст. н.е. Естетичне уявлення греків формувалось на основі міфологічних поглядів,та вчень про космос. Античні мислителі вважали, що космос це абсолютна гармонія,зі своєю структурою та величчю. Вони уподібнювали космос до найвищої краси,а все інше це було тільки носієм краси,речі які створювали люди – це було тільки імітація Космосу. Отже, вчення про Космос та його організацію були притаманні ранньому періоду античної думки.
Розквіт античної естетичної думки припадає на 7ст. до н.е, він характеризувався тим,що на зміну вченням про Космос,приходить вчення про людину, людину яка пізнає. Одразу постають питання, які потім стають головним полем естетики. Наприклад: суть творчого процесу,теорія естетичного виховання,та головне на мою думку місце мистецтва в житті людини та суспільства. Також великим досягненням є те що,античні мислителі збагнули прекрасне та гармонію,іронію.
Розглядаючи, ранню грецьку літературу,зокрема це Гомер «Іліада» та «Одіссей» переважають думки про мистецтво,які доповнюють себе з міфологічними поглядами.
Найбільш ранньою школою,що займалась розробками естетичних теорій та понять, була заснована Піфагором. Піфагорці вважали,що речі та їх сутність це число, і тому світ пізнається за допомогою чисел. Вони представляли гармонію як згоду незгодних,робили акцент на гармонії протилежностей,розглядали питання про основи прекрасного. Піфагорівці беруть за основу вчення про красу, погляди Геракліта. На думку Геракліта,що все прекрасне має об’єктивну основу. Це означає,що краса є основою Космосу,яка обов’язково присутня у витворах мистецтва та людських стосунках .
Значний внесок у розвиток естетичних поглядів зробив Демокрит. На його думку,мистецтво повинно трактуватися за наслідуванням природі. Це означало,що від природи ми беремо різні вміння. Наприклад: ткати тканину або будувати житло. Талант людини творити та створювати різні мистецьки твори,теж вважалося великим подарунком природи. Демокрит вивів ідею переживання та сприймання творів мистецтва. Вважалося, що Демокріт основоположник естетики, тому що саме він займався дослідженням зв’язків,природи та мистецтва, та вплив мистецтва на людей,естетична міра та логічне пізнавання.
Величезний вплив на розвиток античної естетики зробив Сократ. Сократ вважав,що людська діяльність це абсолютне благо. Діяльність естетична теж доречна,але це доречно оцінюватися з відповідністю до мети. На думку, Сократа прекрасного не існувало,він зробив зв’язок між естетичним та етичним ,прекрасним та моральним. Ідеалом для Сократа це була красива тілом та духом людина. Сократ розглядав мистецтво, а на прикладі скульптури він показує не тільки тіло,але й душу. Так він показав концепцію краси. На відмінну від концепції Піфагора про красу,яка мала тільки формальний характер,вбачала в собі пропорцію,та вираження душі, Сократ з’єднав прекрасне та людське тісніше,ніж Піфагорівці. Вони бачили перш за все красу в Космосі,а потім у людях.
Ідеї естетичної Античності,також розглядає Платон. Питання естетики він порушує у творах «Федон», «Софіст», «Закони» та ін. Платон вважав, що краса осягається не почуттями,а розумом. Це розуміння краси,стало базою аналізу мистецтва. Попередники Платона – Сократ і Геракліт вважали,що мистецтво це відтворення дійсності імітацією. Платон у своїх творах теж говорить про імітацію речей,є лише копією ідей. Але митець,що відтворює речі,відповідно до поглядів Платона ,не досягає прекрасного та існуючого. Коли він створює свій витвір мистецтва, він лише робить копії чуттєві ідеї та речі.
Платон вважав,що мистецтво позбавлене цінності. Також Платон розглядає творчий процес,характеризуючи цей процес він користується такими поняттями як натхнення. Таким чином, набуває розвитку його теорія поетичної творчості. За цією теорією художник творить у стані натхнення. Платон загально не розглядав категорію прекрасного та сутністю художньої творчості,його також цікавило і соціальна сторона мистецтва. У творі «держава» , Платон показує ,що в ідеальний державі немає місця мистецтву,але він не відкидає можливості виконання гімнів богам,оскільки вони породжують почуття хоробрості.
Питаннями естетика також займався Аристотель. Це ми можемо проглянути у таких творах «Політика», «Риторика». На відмінно від Платона,що схилявся до абстрактного розгляду естетичних категорій, Аристотель ґрунтує все на практиці мистецтва. Він ставить у центр своїх міркувань естетичних,проблему прекрасного. Проявами прекрасного Аристотель вважав певність,домірність та злагодженість. Аристотель вважав,що завдання в мистецтві є імітації. Види мистецтва Аристотель розподіляв за способами імітації. Наприклад: ритмічні рухи – для танців, фарби – для живопису,форми – для скульптури, звук – засіб для музики.
Також мистецтво розподілялось на мистецтво руху та мистецтво спокою. Мистецтво спокою це – скульптура та живопис,до мистецтвам руху відносилось танок,музика та поезія. Докладно цікавить філософа розподіл словесного мистецтва на види та роди. Він розрізняє особливості об’єктів, імітації та форм. Описує епос,драму та лірику. Драма поділялась на трагедію та комедію. Аристотель вважає,що очищення є основною метою трагедії,тому що трагедія збуджує страх та співчуття. Взагалі Аристотель естетичне мистецтво розглядав, як зображення світової гармонії. Він був першим,хто зробив повну структуру естетичних категорій,запропонувавши власне розуміння трагічного,комічного та прекрасного.
Висновок
Минуло багато років з становленням Античної естетики, але вона мала величезний вплив на подальший розвиток естетичний думки. Стародавня Греція була першим етапом до виникнення естетичної свідомості та естетики. Взагалі естетика є важливою формою свідомості,це начебто особливе духовне поле, тут людина знаходить вищу форму сутності,та відчуття причетності до буття.
