Філософія І. Канта (1724-1804), розпочинає німецьку класичну філософію. Філософські ідеї Канта у ранній праці: «Спостереження над почуттям прекрасного та піднесеного» (1764); » Критика чистого розуму» (1781). Набувши певний характер у праці » Критика здатності судження» (1790). Саме у філософії І. Канта, вперше заснована сутність та єдність філософської та естетичної концепції. Дивлячись із теорії І. Канта, маємо здатність до впізнання для доведення естетики в складі філософського знання, не є об’єктом з його властивостями, а є суб’єктом та духовні структури.
Філософ розрізняє два типи, здатності судження: теологічну та естетичну. Теологічна здатність судження не пов’язані, зі здатністю вияву певних цілей. Стосовно ідей І. Канта апріорних форм пізнання, має важливе значення для створення духовного досвіду. Допомагаючи вирішити суперечливість між одиничним, а також всезагальним у досвіді. Споглядаючи на філософію І. Канта, саме людина здатна визначити певні цілі та діяти разом за ними.
Якщо дивлячись на чесність людства, І. Кант наголосивши, що це, саме тей образ, який, саме природа встановила для своїх досягнутих цілей. Це, і є, ідеєю краси, а не повний її образ. Споглядаючи на судження, яке може виступати єдністю переконання та певного пізнання. Передбачення спільних почуттів, можна визначити, що всезагальною умовою пізнання, на певній підставі, філософ уводить почуття, цілісно-логічну систему принципів пізнання.
Естетика-це, наука, яка вивчає чутт’єві сприйняття мистецтва краси, вишуканості. засновником естетики е німецький філософ, Олександр Баумгарден. Він визначив естетику як науку, яка досліджує красу у мистецтві. Предметом естетики виступає-мистецтво.
В естетиці філософ виділив два види »здатності судження»: »Здатність судження про прекрасне» та »Здатність судженння про піднесене». Піднесене судження. пов’язане з уявленням про безмежність світу. Та окремих його досягнень. А саме, певною мірою задоволення від піднесеного, зумовлене саме кількісними характеристиками об’єкта, а в прекрасному — якісними. Полягання духовних структур до прекрасного та піднесеного, вважається відмінним. Філософ стверджує, що людська душа, має бути переповнена різних ідей, для того щоб досягнути певне піднесення.
Предметом аналізу І. Канта є насамперед сутність здатності судження, про прекрасне. Згідно з естетичним відчуттям є безкорисливо зводиться до повного милування предметом. В загальному, милування предметом, можна без допомоги поняття, та без певних категорій та критерій розуму.
Отже, зрозуміло що задоволення від чогось прекрасного, має загальний, власний характер, без обгрунтування логічного характеру. Естетичне судження, не може бути обгрунтовано логічно. А формою краси, є доцільність предмета, так як, воно сприймається без певного уявлення про поставлену чітко мету.
І. Кант, в межах науки чітко бачить художній геній досягнення до мистецтва, таланту та до науки. Він дає бгато певних правил для, мистецтва, ідей, таланту. Вишуканність мистецтва — це мистецтво генія. Проаналізувавши геніальність філософа І. Канта, про уяву природи, то можна сказати, що це, здатність чіткого пізнання. Природна уява, створює з матеріалу природи ніби іншу природу. Художнє-це, категорія естетики, яка відображає активне, креативне, відношення людини до краси та естетичності. Художнє формує естетичність, уявлення людиною, в конкретно-чуттєвих формах (мистецтва).
Естетика розвиває та формує уявлення людини про красу мистецтва, вишуканність, довершенність та навпаки про потворне, низьке та не красиве.
Взаємодія з мистецтвом, як пасивно так і активно розвиває естетичні та художні здібності дитини. Логічна операція здатності судження з певного поняття під інше, суб’єкта судження. Під дією розсудку з багатоманітною чуттєвістю, відповідає діяльність суб’єкта за допомогою логічній функції. Таке підведення необхідне, для того щоб врахувати чуттєвість і розсудок, вони у Канта розділені.
У разі теоретичного пізнання, здатність до естетичного судження виступає як уява, яка спроможна створити іншу схему тієї діяльності, логічного вираження, представлені собою категорія розсудку.
Проаналізувавши геніальність І. Канта про уяву природи, то можна сказати, що природа створює з матеріалу ніби іншу природу. Властивість генія є саме, здатність зображення естетичних ідей.
Мистецтво дає змогу над узагальненням піднестися, а також мислити ще більше, ніж може бути виражене в понятті. Тому можемо вважати незамінним джерелом. Незмінним джерелом духовної діяльності, переносить моральні принципи та ідеї унікального розуму, в чуттєвоосяжні форми. Безконечне полягає в закінченному, недосяжне стає досяжним, те, що не підлягає доведенню, стає очевидним.
Прекрасним символом доброго, і тільки тому, воно подобається. Саме ця, ідея доброти, на яку звернений естетичний смак, вирішується з нашою пізнавальною здатністю, створюючи гармонію. Отже, без нього між ними виникали б суперечності. В естетичній теорії, ідеї філософа були зігноровані, а психологічна естетика, мистецтвознавчий напрям, поняття та форми, естетичної теорії І. Канта поставили їх в центр. Критикувати естетику І. Канта, зокрема тенденцій, що мали проаналізувати судження естетичного смаку, заснував Й. Гердер, який у молоді роки вивчав лекції великого філософа.
