Польща — цивілізована європейська держава, що має власні традиції, правила, норми. Ці правила та традиції стосуються зокрема етики та естетики названої країни. Етикет тут є таким же природним і загальновживаним, як і любов до традицій.
Етика в Польщі, в польській філософській традиції, починаючи з початку дванадцятого століття не займала окремого місця, поступаючись соціально-політичним питанням. Зокрема, у Академії в Кракові (XIV ст.) мало місце фрагментарне відображення різних концепцій європейської філософії та етики.
Однак в двадцятому столітті етика стала предметом більш систематичних досліджень, наприклад, Л.Петразький вважає, що стандарти етики постанов і заборон є результатом емоцій, котрі виробляють правило справи.
Т.Котарбінський створив незалежну етику, яка наголошувала на тому, що найважливішим завданням людини є досягнення щастя. Етика Котарбінського — натуралістична і прагматична.
Великий внесок у розвиток польської етичної думки зробила М.Оссовська, авторка таких творів, як: «Фундаментальна наука моральності»(1947), «Теми поведінки»(1956), «Буржуазна мораль»(1956), «Пристойності»(1970). Дослідниця вивчила історичні матеріали і виділила три основних напрямки етичної думки в Польщі.
Перший напрям — феліцитологія. Згідно з ним мораль є життєвою мудрістю, мистецтвом досягнення щастя та уникнення страждань. Основні чесноти цього напряму такі: душевний спокій, щастя, насолода.
Його різновидом є епікуреїзм (від імені філософа Епікура). Епікур вважав, що щастя — це стан здорового тіла і безтурботність. За Епікуром існує два види насолод: фізичні та духовні, причому духовні більш значимі за фізичні. Прихильники цього напряму вважали, що задоволення бажань повинно бути в міру. Той, хто тримається золотої середини, обов’язково знайде спокій та щастя.
Другий напрям — перфекціонізм. Згідно з ним мораль — це система правил, котра полягає в тому, щоб жити відповідно з природою людини. Мораль в цьому випадку пропонує ідеали особистості, яких слід дотримуваться. Цей ідеал може бути різноманітним.
Третій напрям вбачає в моралі певні правила людського співжиття. Згідно з цим напрямом мораль є сукупністю поглядів, уявлень про різні етичні та моральні категорії і відповідних правил поведінки.
Серед сучасних фахівців з етики чільне місце посідає польський священик Дж.Тішнер, автор філософських і літературних творів, котрі торкаються питань етики, зокрема, «Етика солідарності» (1981), «Значення мислення» (1982).
Теорія естетичного виховання у Польщі зародилась в кінці ХІХ — на початку ХХ століть як частина філософії. Її основи було закладено в концепціях багатьох дослідників. Так, Ф.Знанецький (1882–1958) побудував свою концепцію на ідеях «естетичної реальності» Ф.Шиллера та здобув своє визнання як автор тритомної «Історії естетики». В.Татаркевич (1886–1980) створював власну естетичну концепцію, спираючись на знання теорії та історії мистецтва. Естетичність він розумів як здатність предметів викликати почуття.
Основою досліджень В.Татаркевича виступають естетичні переживання. Автор підкреслює неможливість визначення їх сутності, що зумовлено складністю самого психічного акту: «Свідомість є постійним струменем, з якого нелегко ізолювати естетичне переживання; воно існує в ансамблі з іншими, переходить в інше, важко його виділити, препарувати до окремої дії: рідко буваємо впевнені, що ось воно чисте естетичне переживання, не змішане з іншими, готове до аналізу».
У період між двома світовими війнами активно розвивалася польська теорія естетичного виховання, при цьому тісно межуючи з такими науками як філософія, психологія, педагогіка. Насамперед це виявлялось у концепціях психолога С.Шумана, філософа та культуролога Б.Суходольського та соціолога С.Оссовського. Б.Суходольський (1903–1992) розпочав створювати свою концепцію естетичного виховання ще в 30-ті роки ХХ століття у праці «Велич мистецтва та відродження культури».
Він протиставляв поняття «популяризація мистецтва» та термін «естетичне виховання», у якому одну з головних ролей повинна була відігравати школа. У своїх роботах науковець полемізував також із тими, хто дивився на мистецтво як на засіб відпочинку або ототожнював його з містичним «баченням вищого порядку», і знаходив переконливі аргументи, доводячи, що мистецтво повинно бути пов’язане зі щоденним життям людини, але життям не буденним, а творчим і змістовним, аксіологічно спрямованим і наповненим смислом.
С.Шуман у своїй концепції звертає увагу на цілі, зміст і форми естетичного виховання. У монографії «Про мистецтво й естетичне виховання» науковець визначає останнє як підготовку до участі в художній діяльності. Саме в цій праці С.Шуман уперше вводить у польський науковий обіг поняття виховання через мистецтво.
Б.Суходольський намагався досягти функціонування мистецтва «новим, загальним способом». Концепціям розвитку особистості засобами мистецтва, що виникали з різноманітних естетичних концепцій, науковець протиставив виховання через переживання. У «Сучасних проблемах естетичного виховання» він розглядає два аспекти цього питання.
Перший із них він називає естетичним вихованням, під яким розуміє формування культури особистості, її відношення до мистецьких цінностей. Другий аспект, що стосується інтерпретації багатих можливостей і функцій мистецтва у вихованні, Б.Суходольський, слідом за С.Шуманом, називає «вихованням через мистецтво».
С.Оссовський проблеми естетичного виховання розглядав через призму таких естетичних понять як «цінності», «експресія», «естетичне переживання», «катарсис». У своїх працях «Виховна роль мистецтва» (1937 р.) та «Біля основ естетики» (1958 р.) науковець створив переконливу концепцію щодо виховного потенціалу мистецтва, вільно використовуючи аргументи й точки зору естетиків і психологів різних орієнтацій.
Подальше становлення теорії естетичного виховання в Польщі пов’язане з ім’ям І.Войнар. Вона назвала естетичне переживання «нав’язуванням людиною внутрішнього контакту з певним естетичним явищем, контакту, що одночасно інтенсифікує дії емоцій, уяви та інтелекту». І саме І. Войнар уже півстоліття скеровує польську теорію естетичного виховання в інтердисциплінарне русло.
На початку ХХІ ст. у Польщі активізується розпочатий І.Войнар процес асиміляції англомовної наукової думки щодо естетичного виховання. Узагальнення концептуальних підходів до нього у США, Канаді та Великій Британії, здійснене у працях П.Еббса, стає популярним серед польських дослідників.
Найвагомішою якістю людини як особистості Еббс називає естетичне почуття. Порівнюючи категорії естетичного й художнього виховання, П.Еббс стверджує, що «естетичне» є значно ширшим за «художнє»: «Мистецтво діє через естетичну модальність, оскільки включає її різноманітні символічні форми». Естетичне сприймання світу вчений виизначає як «здатність почуттів сприйняти істину».
Отже, основи етичного уявлення та естетичного виховання розроблялися в Польщі ще у ХІХ–ХХ ст. Видатні дослідники по-різному розглядали питання етики, М.Оссовська узагальнила погляди науковців і систематизувала їх у 3 напрями. У концепціях естетичного виховання С. Шумана, Б. Суходольського, І. Войнар найважливішим його засобом визначається мистецька освіта.
