Проблема комунікації — одна з центральних в культурології. Комунікативні за своєю природою і культура і сам процес людського пізнання. Комунікаційні процеси стають все більш значущою сферою політики, економіки, діяльності державних структур, громадських організацій у вирішенні завдань консолідації та розвитку суспільства.
Особливої актуальності надає також саме місце комунікації в сучасній культурі та мистецтві як неутілітарній естетичній діяльності . Виникнення нових способів комунікації обумовлено потребами розвитку, новим способом життя, новими формами життєдіяльності людини, що створюються на цій основі. Все це виступає причиною динаміки вмісту культури, переходу до іншої системи ціннісних орієнтацій. Ці перетворення викликають до життя нові потреби в спілкуванні, в тому числі, тягнуть за собою розвиток і зміну способів і форм соціальної комунікації в художній культурі.
На сучасному етапі розвитку суспільства, комунікація в художній культурі реалізується не тільки за допомогою її традиційних форм, таких, як живе і письмове слово, музика, зображення, танець. Домінуючу роль в сучасному суспільстві відіграють засоби масової комунікації (преса, радіо, телебачення, кіно), електронні комунікації, Інтернет. ЗМІ розкривають нові можливості соціальної орієнтації людини у вигляді поширення соціально-культурної інформації, яка регулює його поведінку, формує його самосвідомість, згуртовує в організовану історичну силу, мобілізуючої на участь в соціальному житті.
Функціонування художньої культури в суспільстві здійснюється через соціально-організовані форми, які являють собою форму комунікації. Діяльності установ культури властиві специфічні методи, що визначають масштаби тиражування і розповсюдження творів.Діяльність закладів культури в плані соціальної комунікації обумовлена необхідністю підтримання взаємодії мистецтва і публіки в певних комунікаційних формах, відповідних особливостям цієї публіки, яка представляє в даному випадку комунікативної спільністю.
Говорячи про публіку, неможливо не розглядати таку форму комунікації як театрально-видовищну яка е аудіовізуальною формою естетичного сприйняття. Театр — специфічний соціальний інститут художньої культури. Йому притаманні специфічні соціально-культурні цілі і пов’язані з ними функції, внутрішня організаційна структура та відповідні їй форми взаємовідносин між суб’єктами театральної діяльності. Суспільство виробляє специфічні засоби регулювання цих відносин, а також систему управління різними сторонами театральної справи.
У культурній традиції театр завжди посідав особливе місце, як художній, духовний, естетичний, моральний і навіть — топографічний центр міста. Сьогодні естетично-культурні установки городян нових поколінь формуються під інтенсивним впливом ЗМІ, перш за все -телебаченням. У цих умовах естетична роль театру в житті суспільства набуває особливого значення, видозмінюються традиційні контакти сцени і залу, відносини театру з суміжними виконавськими мистецтвами. Людина стає телеглядачем перш, ніж навчиться говорити.
Навички сприйняття театрального мистецтва в неї з’являються, як правило, лише після здобуття досвіду екранного бачення, а значить, і в залежності від нього. Формування установки на театр, потреби в ньому обумовлено тією ж самою залежністю. Отже, сьогодні процес розвитку установ культури (в тому числі і театральних) неможливий без урахування сучасних комунікаційних технологій.
Особливості комунікації в сфері театральної музичної культури полягають і в необхідності формувати (зберігати) і просувати імідж колективу, театру, налагоджувати відносини з владою, ЗМІ, організованою громадськістю та населенням, залучати фінансовий, промисловий, торговельний капітал до участі в підтримці її проектів і програм.
У свою чергу, некомерційні організації (до них відноситься і театр) допомагають усім цим реальним і потенційним партнерам формувати і просувати їх власні імідж і репутацію, набувати розголосу, отримувати додаткові можливості реклами, тобто здійснювати і їх комунікацію.
Надзвичайно показова в цьому плані саме музична театральне життя, в якій зводяться воєдино найрізноманітніші, якщо не все практично форми і види соціальної комунікації.
Сьогодні справа не в тому, що треба зайнятися організацією соціально-комунікаційного простору, а в тому, щоб вибудувати цю діяльність в систему і зробити її ефективною. Грамотно і ефективно організована комунікація дозволяє різко підвищити соціальну значимість і ефективність художньої творчості яка е естетичною діяльністью, доступ до його результатів різних соціальних груп.
Театр виступає засобом зміцнення громадських зв’язків, в силу синтезу социализуючих можливостей спілкування з творчою природою театрального переживання. Виступаючи засобом соціально-значущого міжособистісного взаємодії, театральне мистецтво здатне служити меті консолідації груп та індивідів навколо певних цінностей.
Поява нових інформаційних технологій дало нові імпульси розвитку сучасної естетичної та художньої культури. Виникли нові жанри сценічного мистецтва. І особливу роль в сучасному суспільстві відіграють ті з них, в яких сучасні комунікативні засоби використовуються в найбільшою мірою. Яскравим прикладом у цьому плані є розквіт такого жанру як мюзикл.
Крім того, саме існування і розвиток художньої культури проявляє все більшу залежність від інтеграції з широким контекстом сучасних засобів соціальної комунікації. Реклама, зв’язки з громадськістю, наукова і гуманітарна експертиза, художню освіту, освітлення в ЗМІ, формування і розвиток громадської думки — всі ці аспекти соціального буття мистецтва глибоко і принципово залежні від організації відповідних видів соціальної комунікації, її якості та ефективності. Все це обумовлює важливість дослідження шляхів і способів оптимальної організації ефективної комунікативної діяльності в сучасній театральній музичній культурі.
