Сексуальність, як предмет морально — естетичного аналізу

seksЛюбов — це почуття прив’язаності однієї людини до іншої.
Сексуальність — це статева чуттєвість, привабливість та потяг однієї людини до іншої.
На перший погляд ці поняття мають багато спільного, але це не так. Якщо взяти наприклад, товариськість та дружбу то деякі люди скажуть, що це одне і те ж. Але якщо вникнути в глиб цьго питання можна зрозуміти, що дружба це такі стосунки між людьми, які засновані на спільних інтересах, переживаннях, і т. д., а товариськість — це стосунки, які не мають такої глибини, переживань. Це поверхневі стосунки, які засновані лише на перебуванні декількох людей в одному місці, що вимушені спілкуватися між собою.

Любов і сексуальність це поняття, які теж на перший погляд не мають суттєвої різниці Але любов це лише почуття прив’язаності однієї людини до іншої, що напевно, закладено генетично. А сексуальність це потяг однієї людини до іншої, це частина еволюції. Сексуальність спрямована на подовження роду, для виживання виду вцілому. Це залишки стадних інстинків, які в нас залишились від представників тваринного світу. А любов це суто людське почуття, яке з давніх давен воспівується у літературних творах.

Мораль сексуальності

Надзвичайно поширена думка, що в древні часи люди були більш вільними в сексуальному плані, і що тільки в середньовіччі церква знищила цю свободу, помістивши в масову свідомість мораль, яку ми спостерігаємо до цього часу. Ця думка помилкова в багатьох співвідношеннях.

Сучасне суспільство нітрохи не більш вільне, ніж більшість відомих в історії стародавніх цивілізацій. Мабуть, тільки Стародавня Греція перевершувала сучасну Європу щодо сексуальної свободи. Більшість же язичницьких культур, які наводяться як приклад дохристиянських свобод, мали свою мораль, значно жорсткішу, ніж нинішня західноєвропейська. Середні століття були не найбільш несприятливим для любові часом, а переслідування за певні форми сексуальності почалися в Європі пізніше.[1]

Помилкова також думка, що мораль вводиться і насаджується релігією. Дійсно, виправдання моралі її божественним походженням — одна з функцій релігії. Але не всяка релігія проповідує мораль, і жодна мораль не була створена проповідниками релігії (буддистська мораль — не виняток; буддизм в бутність філософським вченням створив свою мораль, а вже пізніше переродився в релігію). Релігія просто підтримує певну мораль, якщо це їй вигідно. Коли ж сил релігії для підтримки в суспільстві моралі стає недостатньо — підключається держава, зводячи мораль у форму закону.

Як буде показано далі, спочатку всяка мораль мала цілком раціональний сенс, представляючи собою правила виживання в тих умовах, в яких вона виникла. Але якщо на певному етапі якісь правила виживання доводиться дописувати в релігійні догми або державні закони і карати за їх невиконання — значить, ці правила вже як мінімум почали втрачати свій сенс, якщо вже давним-давно не втратили. Отже, чим суворіше суспільство вимагає дотримання будь-яких моральних норм — тим менше сенсу в цих нормах.[3]

Справа в тому, що умови проживання людини стрімко змінюються їм самим. Тому будь-яка мораль безнадійно застаріває вже через пару століть після свого виникнення. Але мораль надзвичайно консервативна за своєю природою. У сучасній моралі людського суспільства збереглися відгомони не тільки історичних цивілізацій, але навіть таких найдавніших життєвих укладів, як матріархат і патріархат.

Матріархат виник, коли людина остаточно виділилася з тваринного світу, і перед ним відкрилася нова величезна екологічна ніша. Цілком природно, що цю нішу люди активно прагнули зайняти. Ось з тих часів і пішов заклик: плодіться і розмножуйтеся! А швидкість розмноження залежить від жінок. Тому люди прагнули створити жінкам такі умови, щоб вони могли народити якомога більше дітей. Саме тоді жінок звільнили від важкої роботи, і тоді ж виникли культи богині-Матері та інших божеств родючості. Але, оскільки для жінки ймовірність завагітніти з першого разу далеко не 100% — значить, треба займатись сексом якомога більше і з різними партнерами: не з першого, так з п’ятого разу вийде. Веселий був час! Але вже тоді помітили, що від близькоспорідненого спарювання потомство найчастіше виходить нездоровим … Пройшли десятки тисяч років з часів матріархату і 300 років з моменту винаходу презерватива, але до цих пір мораль забороняє секс з родичами.[5]

Але швидше за все — ніякої боротьби не було. Просто людство заселило всю земну кулю, і виникло питання: а що далі? Більше того: екологічна ніша стала тісною, виникла конкуренція між племенами за родючу територію. І замість колишнього прагнення до збільшення кількості людей понадобилось підвищити їх якість. Люди помітили, що якість потомства більше залежить від чоловіка, ніж від жінки.

Здавалося б: ну і що в цьому поганого? Йде природний відбір, найсильніші залишають більше потомства. Але справа в тому, що внутрішньовидова боротьба, на відміну від міжвидової, дає поліпшення якості виду тільки на короткий час (згодом воно знижується через збіднення генофонду), і одночасно погіршує його пристосовність до зміни середовища проживання. А людина тим і відрізняється від тварин, що вона своє середовище проживання сама постійно змінює — причому набагато швидше, ніж це можуть зробити природні процеси.

Звідси і пішло вічне протистояння між прогресистами і консерваторами з приводу моралі. Мораль патріархату прийнятна тільки тоді, коли умови проживання людини не змінюються протягом тривалого часу (тому й зберігається вона насамперед у глухих селах). А зміна умов проживання людини вимагає як мінімум зміни моралі, а можливо — і повної відмови від неї. Тому найбільш «аморальні» жителі великих міст: там місце існування змінюєть найшвидше.

Моральність патріархату потребує робити те, до чого закликає інстинкт. Це не дивно: адже інстинкти спрямовані на те, щоб забезпечити найкраще виживання виду на обмеженій території в незмінних умовах. Можливо поступова зміна рангів стадної ієрархії під впливом зміни умов проживання, але цей механізм інерційний і в повній мірі працює тільки тоді, коли умови змінюються поступово, протягом життя десятків поколінь. При більш швидкій зміні умов життя вид може і вимерти, якщо особини, що мають корисні для нових умов якості, перемруть від голоду в період змін, не залишивши потомства (тому непристосовані до нових умов високорангові особини відберуть у інших все, що вони мають, за принципом «помри ти сьогодні, а я завтра»).[3]

У природі є й інший механізм корекції несприятливих змін в результаті статевого відбору — хижаки. Так, у фазанів високорангові самці гірше літають, ніж нізкорангові. Наземні хижаки ловлять в першу чергу погано літаючих особин, і таким чином не дають фазанам зовсім розучитися літати. Але так вдало виходить не завжди, і саме тому розучилися літати страуси: не було наземних хижаків, що полюють на них. А тепер підставте замість фазанів і страусів людину а замість здатності літати — інтелект, і задумайтеся …

У період матріархату людина вперше стає вище всіх тварин завдяки своєму розуму й мові. Територія перестала бути для неї обмеженою, і умови в міру розселення переставали бути незмінними. Тому стадний інстинкт вже не був настільки потрібним, і, мабуть, саме в цей час він почав в людині слабшати. Необхідність здійснювати небезпечні переходи в невідомі землі і в лічені дні пристосовуватися до нових умов, що привело до усвідомлення цінності інтелекту.

Коли люди заселили всі придатні для життя землі, виникла зовсім інша ситуація. Територія знову стала обмеженою, і умови знову стали незмінними. Стала актуальною боротьба груп людей за територію, а саме для цієї мети служить стадний інстинкт. Але він, мабуть, встиг в людині за час матріархату досить ослабнути, і саме тому потрібна мораль, що диктує слідувати стадному інстинкту.[1]

Homo тому й називається Sapiens, що кращі представники цього виду здатні розібратися в будь-якій ситуації своїм розумом, а не слідуючи природним чи громадським шаблонам. Але найбільш неінтелектуальними представникам народу, які нездатні прорахувати наслідки своїх дій, мораль дійсно необхідна. І всяка мораль відображає оптимальний для суспільства спосіб існування не в усьому інтелектом людей в якийсь час в якомусь місці. Залежно від особливостей часу і місця в моралі можуть бути відмінності.

Так, не випадково всі антисексуальні догми прийшли з Близького Сходу. Саме там у перші століття до н.е. був найбільший сплеск венеричних захворювань. Є навіть гіпотеза, що багатоженство у арабів (а від них — і у всіх мусульман) пішло від того, що здорових чоловіків, здатних зачати потомство, серед них було менше половини. Вимога невинності від нареченої теж не випадково: це — гарантія, що у неї венеричних захворювань немає.

Крім того, Близький Схід — перетин найважливіших торгових шляхів, тому торгівля завжди була одним з основних занять його жителів. Звідси виникла і звичка підходити до всього з комерційних позицій. У тому числі — і до сексуальних відносин. Саме на Близькому Сході найбільш виражено ставлення до жінки як до власності чоловіків. Давньовавилонські тексти при описі військових трофеїв поряд із золотом та іншими коштовностями згадують також жінок. Перси, завоювавши Вавилон, теж взяли в полон всіх молодих дівчат з міста (40 тис.).[1]

На Близькому Сході з глибокої давнини і до порівняно недавніх часів розповсюдилось рабство, в тому числі — рабині для задоволення сексуальних потреб чоловіків. Всяка мораль поширювалася тільки на вільних людей; стосовно рабаів допускалося порушувати будь звичаї і релігійні приписи (хворого раба можна було і вбити, а при покупці рабів звертали велику увагу на стан їх здоров’я). Проституція і публічні будинки в сучасному вигляді вперше з’явилися у Вавилоні. В інших язичницьких культурах в цей час існували жриці любові, яких не можна було назвати повіями в нашому розумінні цього слова: вони були дійсно жрицями, а залягання з ними вважалося релігійним обрядом.

Мораль древніх слов’ян, германців і кельтів, якою захоплюються деякі сучасні неоязичницькі автори, була значною мірою патріархальною. Багато в чому це пояснюється не дуже сприятливими кліматичними умовами Північної Європи, в результаті чого невелике за чисельністю плем’я для свого виживання повинно було утримувати та обороняти від сусідів досить велику територію. Звідси виникли стереотипи: чоловік — воїн, жінка — домашня господиня, які не так вже й далекі від тодішньої реальності.[6]

Оскільки чоловіки у великій кількості гинули в бою, а жінки поодинці вели все господарство, включаючи роботи в полі (через що вони не могли собі дозволити народжувати дітей занадто часто), то відтворення населення було для стародавніх народів Північної Європи досить серйозною проблемою. Тому багато що в їхній культурі й моралі було націлене на заохочення народжування дітей.

Так, велике значення надавалося тому, щоб шлюб створювався по любові; вважалося, що в цьому випадку у сім’ї буде більше дітей. Хоча мораль вимагала подружньої вірності, але цнота до шлюбу не була обов’язковою. Навпаки, для молоді заохочувалось вільне сексуальне життя, щоб майбутнє подружжя могло заздалегідь переконатися в тому, що вони і в цьому відношенні сумісні. До бісексуальності ставлення було досить спокійним, а от «чистий» гомосексуалізм суворо засуджувався — швидше за все, не за інстинктивними, а з суто прагматичних міркувань: відмова справити на світ потомство наносило шкоду всьому племені. Саме інтереси племені і його виживання в боротьбі з сусідами мораль слов’ян, германців і кельтів ставила вище за все. Не дивно, що в наш час цю мораль пропагують саме націоналісти різного типу.

Несподівано з подібною мораллю північноєвропейських народів виявляється мораль африканців. Хоча кліматичні умови в Африці зовсім інші, але сприятливий клімат породив надзвичайно високу щільність населення при неможливості куди-небудь переселитися (мореплавання африканці так і не розвинули, а сухопутні напрямки закривали Сахара і більш розвинені цивілізації Єгипту і Карфагена). В результаті, проблеми перед африканцями стоять ті ж: виживання племені в умовах постійних воєн з сусідами і надзвичайно великих військових втрат.[4]

У вологому тропічному кліматі воювати за територію: кілька гектарів землі, яких в Північній Європі ледве вистачило б для однієї сім’ї, в Африці дають суттєвий приріст продовольства, достатній для того, щоб прокормити невелике село. А через високу щільність населення людське життя майже не цінується. У більшості африканських народів крадіжка — більш серйозний злочин, ніж вбивство. Вирізати всіх чоловіків у завойованіому селі і відвести в полон всіх жінок і дітей — звичайна практика в африканських міжплемінних війнах. Тому багатоженство поширене там повсюдно.[3]

Патріархат і в наш час панує в Африці, а становище чоловіка в племінній ієрархії безпосередньо залежить від кількості дітей у його родині, і побічно — від числа дружин. Так само, як і стародавні слов’яни, африканці заохочують вільну сексуальне життя для молоді, і першу дружину африканець вибирає по любові. Решта дружини, як правило, або вдови загиблих на війні, або захоплені в полон.

Особливе місце в історії людства займає давньогрецька цивілізація. Це був унікальний тип суспільства, який не зустрічається більше ніде у відомих історикам народів; хіба що спосіб життя фінікійців та їх нащадків-карфагенян з великою натяжкою можна порівняти з грецьким.
Давньогрецьке суспільство було неієрархічним за своєю структурою. Кожен поліс був самостійним державним утворенням і керувався, як правило, народними зборами, в якому могли брати участь всі вільні громадяни.

Є підстави вважати, що у стародавніх греків стадний інстинкт майже відсутній. Крім неієрархічності суспільства, про це також говорить відсутність культу альфа-самця в грецькому мистецтві і суперечки грецьких філософів про те — яким має бути найкращий правитель держави: в умовах панування стадної ієрархії таке питання в принципі не могло б виникнути.[7]

Сучасні дослідження показують, що ослаблення інстинкту стадної ієрархії у людини корелює з високим рівнем інтелекту. Те, що стародавні греки перевершували більшість навколишніх народів в науково-технічній галузі — добре відомо. Також збереглися свідчення про те, що грецькі купці вважалися в стародавні часи найхитрішими і найзаповзятливішими. Конкуренцію грекам і в техніці, і в комерції становили в ті часи лише фінікійці, які, як вже згадувалося, мали частково схожий з грецьким суспільний устрій.

Умови життя стародавніх греків мають дещо спільне з умовами життя всіх людей в часи матріархату. Завдяки своїм технічним і культурній перевазі (а також завдяки діловій хватці) греки могли вільно засновувати колонії на землях інших народів, не зустрічаючи серйозного опору. Тому питання боротьби за територію не було для них настільки актуальним, щоб підпорядкувати йому всі устрої суспільства.[3]

І в давньогрецькій культурі ми знаходимо елементи матріархату — культ не те щоб жінки, але жіночого підходу до життя: повага краси тіла (у тому числі чоловічого, що не мало аналогів в ті часи), турбота про дітей і їх всебічний розвиток, зведення домашнього господарювання в ранг науки.

Важливою обставиною є те, що в Древній Греції взагалі не було венеричних захворювань. Тому вільне сексуальне життя було абсолютно безпечним. До речі: перші протизаплідні засоби теж винайшли саме древні греки. Вони також розвинули високу культуру задоволень, яку багато народів, зокрема, римляни намагалися запозичувати, але так і не змогли повторити. У стародавніх греків свобода поєднувалася з почуттям міри, якого їхнім сусідам ніколи не вистачало.

Для багатьох є загадкою занепад давньогрецького суспільства після епохи Олександра Македонського і поширення в Греції монотеїстичних культів. Мені здається, що в цьомунемає нічого дивного: повернулися на батьківщину воїни Олександра принесли подаруночок зі Сходу — венеричні захворювання. І несподівано те, що основу давньогрецької культури: культ краси тіла та Ероса — стало небезпечним для здоров’я. Ось і причина сум’яття в умах кризи давньогрецької культури. Греки зацікавилися: як же вирішувати цю проблему на Сході, де ситуація ще гірше, — і у відповідь отримали семітську мораль разом з супутніми монотеїстичними релігіями.[5]

Як бачимо, на культуру, спосіб життя і мораль народу впливають його генетичні особливості, географічні та інші природні фактори (в тому числі епідеміологічні). Це підтверджувалось і при розгляді інших народів.

Так, вільними вдачами відрізняються індіанці Південної Америки і полінезійці. У їхніх сім’ях — це не більше ніж спільне господарство; ніяких обмежень на сексуальність та подружній статус не накладає.

Список використаних джерел

1. Блощинська В. А. Етика. Практикум : Навчальний посібник/ В. А. Блощинська,; Ін-т менеджменту та економіки «Галицька академія». -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -246 с.
2. Етика : Навч. посібник для вузів/ Т.Г. Аболіна, В.В. Ефименко, О.М. Лінчук. -К.: Либідь, 1992. -328 с.
3. Етика : Навч. посібник / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О. А. Стасевська, та ін.; За ред. В.О. Лозового; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2004. -223 с.
4. Етика : Навч. посібник / В. О. Панов, О. А. Стасевська, М. Б. Ценко та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2002. -382 с.
5. Етика, естетика і теорія культури : Респ. міжвід. наук. зб./ КДУ. -К. : Либідь. -1991, Вип. 37 : Культура і творча активність. -1992. -128 с.
6. Малахов В. Етика : Курс лекцій: Навч. посібник для вищ. навч. закл./ Віктор Малахов,; Ред. С.Головко. -3-гє вид.. -К.: Либідь, 2001. -382 с.
7. Тофтул М.Г. Етика : Навчальний посібник/ Михайло Тофтул,; Ред. О. З. Лебедєва-Гулей. -К.: Видвничий центр «Академія», 2005. -414 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>