Діалектика є освоєнням
суперечностей в їх єдності.
Г.Гегель
Діалектика є загальною теорією всього сущого. Як теорія розвитку вона опирається на такі фундаментальні поняття, як зв’язок, взаємодія, відношення. Поняття в’язку відбиває взаємообумовленість речей і явищ. Це таке відношення між речами, коли зміна властивостей однієї викликає зміну відповідних властивостей іншої.
В залежності від характеру відношень речей, явищ розрізняються такі зв’язки, як внутрішні і зовнішні, суттєві і несуттєві, причинно-наслідкові, необхідні й випадкові, прямі і зворотні, динамічні й статистичні тощо.
Але інколи ми говоримо: «Немає зв’язку». Це протилежний зв’язок відокремленість, синонімом якої є ізольованість.
Поняття «метафізика» в історико-філософському аспекті має ряд значень:
1. вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття;
2. синонім філософії;
3. в буденному розумінні вживається для позначення чогось абстрактного, малозрозумілого, умоспоглядального;
4. спосіб з’ясування світоглядних проблем (сенс життя, основне питання філософії тощо), які не підлягають осягненню за допомогою експерименту та методів конкретних наук;
5. як концепція розвитку, метод пізнання, протилежний діалектиці.
Сутністю метафізики як концепції розвитку і методу пізнання є однобічне, догматичне, консервативно-застійне мислення. Воно абсолютизує момент стійкості і незмінності речей, сприймає в них не стільки процеси, скільки їх стани.
Метафізика ворожа ідеї розвитку або ж сприймає цю ідею спрощено, схематично, піднімає якісну суть розвитку поступовим кількісним зростанням або ж рухом по колу.
Протиставлення діалектики і метафізики розглянемо за схемою, нині ж констатуємо, що діалектика, і метафізика, — так само як матеріалізм і ідеалізм – виконують важливі, цінні для процесу пізнання функції.
Діалектика активізується кожного разу, коли перед філософією постають проблеми, що потребують вибору напрямків пошуку, потребують нових, творчих, нестандартних ідей; тобто, діалектика «працює» в ситуаціях неусталеності, плинності, мінливості; метафізика ж активізується тоді, коли перед філософією постають проблеми систематизації, упорядкування. (Як приклад: будь-яка наука в своєму становленні проходить накопичувальний (метафізичний етап) – збирання фактів, їх класифікація та логіко-аналітичний (діалектичний етап). Тому відбувається своєрідні «припливи» і «відливи» їх домінування в процесі пізнання.
Діалектика як науковий метод мислення протилежна двом способам мислення, що супроводжують її історичний розвиток як альтернативи: «справа» – метафізика, «зліва» – софістика й еклектика.
Софістика як протилежність діалектиці – це однобічний, суб’єктивно-довільний метод аргументації, характерною ознакою якої є пафос вседозволеність, або переконаність в тому, що довести можна все, що завгодно, все, що потрібно. Отже, софістика вихоплює якусь випадкову ознаку і за нею характеризує явище. (Про старогрецьких софістів знайдіть в підручнику (посібнику) розділ старогрецької філософії).
Еклектика (грец. – вибираю) – свідоме чи несвідоме змішання, поєднання різного роду концепцій, поглядів тощо в одній теорії, одному визначенні. Для неї характерне невміння виділити серед ознак, рис, сторін речі головних, суттєвих. Тому еклектика змішує головні і неголовні зв’язки, вирішальне – і другорядне.
Принципи діалектики
Принципи – це основоположні поняття, які дозволяють об’єднати закони і категорії тієї чи іншої наукової дисципліни в єдину систему знань. Вони є всезагальними й універсальними, основоположними і смислоутвоюючими ідеями, установками, критеріями, які визначать роль, смисл і напрям всіх інших понять і суджень в процесі пізнання. В конструкції діалектики вони утворюють її фундамент, мають статус філософських аксіом.
Альтернативність принципів діалектики і метафізики можна прослідковувати таким чином.
З розвитком науки метафізика виявила свою недостатність і поступилась діалектиці як більш сучасному методу пізнання, усвідомлення дійсності.
Закони діалектики
Відомий афоризм, що колись щось відбувається одного разу – це випадковість, коли двічі – тенденція, в третій раз – закономірність, а коли вчетверте – це вже закон.
Отже, закон – це суттєвий,
— необхідний,
— загальний,
— стійкий та
— повторювальний зв’язок речей, явищ.
Закони діалектики дають відповіді на питання:
Чому відбувається розвиток? (джерело, імпульс) Як відбувається розвиток? (механізм виникнення) Яка тенденція? (спрямованість розвитку, його форма)
Закон єдності та боротьби протилежностей Закон переходу кількісних змін у якісні Закон заперечення заперечення
Ці закони належать до основних законів діалектики.
Можливо, на думку автора, є також виділення неосновних законів, хоча такий підхід не є загальноприйнятим. До них можна віднести взаємозв’язок парних, полярних категорій, наприклад: одиничне є формою прояву загального (або ж – загальне проявляється через одиничне), сутність проявляється – явище суттєве; закон універсальності причинно-наслідкових зв’язків; необхідність проявляється через випадковість (випадковість – форма прояву необхідності) тощо.
Є й своєрідні закони природи, типу:
— «якщо якась неприємність може статися, вона відбудеться» (закон Мерфі);
— «ускладнити просто, спростити – складно» (закон Майєра)
— «тривалість хвилини залежить від того, з якого боку дверей до туалету ви знаходитесь» (закон відносності Белленса) тощо.
Існують і так званні «фатальні закони» (нефілософського, але постійно діючого характеру):
— закон бутерброду: бутерброд завжди падає маслом вниз (фізики це вже обґрунтували),
— зубний біль починається в ніч на суботу… Переконалися?
Закон єдності та боротьби протилежностей
(закон суперечності).
Сутність цього закону можна прослідкувати через зв’язок, взаємопереходи таких понять:
Тотожність Відмінність Протилежності Суперечність Конфлікт
Тотожність – це спів падіння, відповідність одне одному. Абсолютної тотожності не може бути – це було б одне й те ж – але існують конкретні тотожності (людина, напр., як представниця роду людського).
Відмінності як невідповідність, несхожість речей, явищ, їх неспівпадіння. Одночасно з конкретними тотожностями існують і відмінності (напр., у людей – статеві, вікові, емоційні, інтелектуальні тощо).
Протилежності – це взаємопов’язані сторони єдиного, які одночасно покладають і виключають одна одну, знаходяться у стані «єдності» та «боротьби»; єдність протилежностей в їх взаємній приналежності до однієї і тієї ж суті, їх взаємопокладання, взаємопроникнення, нероздільності; боротьба протилежностей – це процес їх взаємовиключення у рамках єдності. Деякі приклади протилежностей:
На Сході існує знаменита емблема – коло, поділене (симетрично) навпіл, як показано на малюнку:
Темні та червоні – або ж темні й білі – половини його називаються інь та янь. Це символ всіх протилежностей життя і світу: добра і зла, краси і потворності, чоловіка і жінки, дня і ночі, неба і землі, насолоди і страждань, позитивного і негативного тощо. Маленькі ж кола протилежного кольору, що нанесені на обидві половини, символізують ту думку, що у будь-якій якості є елементи іншої якості, їй протилежні. Ученим ці кола на емблемі нагадують про те, що кожна вірна теорія містить у собі помилкові елементи.
Суперечності – внутрішні і зовнішні, антагоністичні та неантагоністичні тощо – це відношення протилежностей як сторін єдиного цілого. Суть його в тому, що сторони, які взаємовиключають одна одну, не можуть існувати одна без одної.
Людській свідомості притаманна незникаюча потреба «подолати всі суперечності». На цьому шляху виник образ «ідеальної держави» Платона, привабливі ідеали утопістів (серед них і ідеал комунізму), «царство розуму» просвітників. Але вони можливі лише у фантазії…
Соціальний конфлікт – це суперечлива взаємодія різних соціальних груп, спільнот, інтереси яких взаємно протилежні і не знаходять розв’язання на спільній основі. Види конфліктів, їх форми та шляхи вирішення вивчається конфліктологією.
Суттєве значення має також аналіз антагоністичних та неантагоністичних суперечностей, який дається досить аргументовано у посібнику «Філософія» будь-якого видання.
Закон переходу кількості в якість
Має своїм змістом розкриття особливостей переходу від одного стану до іншого. Він відображає внутрішню, загальну для всіх речей і явищ специфіку розвитку кожної даної якості і діалектичного перетворення її у нову якість шляхом стрибка.
Загальний характер цього закону робить його важливою світоглядною та методологічною базою аналізу будь-яких процесів змін та руху, що відбуваються у матеріальному світі та його пізнанні людиною.
Цей закон є подальшою конкретизацією і розкриттям внутрішнього саморуху речей і явищ, що розкриваються попереднім законом – законом єдності та боротьби протилежностей.
Основними шаблями пізнання розвитку як процесу виступають категорії
Якість Кількість Міра
Сукупність властивостей, що показують, чим є ця річ, якою вона є, — це якість.
Сукупність властивостей, що показують розміри речі, її величину (об’єм, довжину, ширину, темп розвитку, ступінь прояву тих чи інших властивостей) – це її кількість.
Якісні зміни виступають у 2-х формах: «не було, а тепер є», «було, а тепер немає».
Кількісні зміни набагато різноманітніші: «більше – менше», «частіше – рідше», «швидше – повільніше», «тепліше – холодніше», «легше – важче», «гірше – краще», «бідніше – багатше» тощо.
Рамки, в межах яких кількісні зміни не викликають якісних, є мірою.
Зупинимося детальніше на понятті «міра», яку стародавні греки називали «вуздечкою» («вуздою»), яка повинна відігравати вирішальну роль у житті людей. «Щасливий той, хто знає міру у всьому». «Нічого занадто!» – одна з найпопулярніших приказок.
Міра означає порядок, закон. Порушення її – порушення порядку, гармонії, а це призводить до нещастя. Ті, у кого занадто багато сили, багатства, слави, стають гордими і зарозумілими. І неминуча розплата… (Як це надактуально для нашої сучасності!).
Згадаймо деякі афористичні висловлювання древніх мудреців про міру:
— «Якщо перейдеш міру, то найприємніше стане найнеприємнішим».
— «Прекрасна наявна міра у всьому» (Демокріт).
— «Краса – це почуття міри» (Стародавній Єгипет, Аристотель).
Ще Ветрувій вважав (І ст. до н.е.), що ріст людини повинен дорівнювати довжині простягнутих рук. Цей «квадрат древніх» змінив і уточнив Леонардо да Вінчі. («Золотий переріз»).
— Все є отрутою, і все є ліками; тим або іншим робить лише доза».
— Своєрідний «рецепт» для представниць прекрасної статі дав французький законодавець моди Ів Сен-Лоран: «виріз на сукні повинен бути настільки глибоким, щоб оточуючі відчували, що перед ними жінка, але в той же час настільки високим, щоб було ясно, що ця жінка добре вихована».
Якісні зміни, що відбуваються у світі, здійснюються лише на основі кількісних змін. Іншого шляху до появи нового не існує. Як приклад, вода – зі збільшенням чи зменшенням температури вона змінює свій агрегатний стан; зі зміною тиску – може стати каменерізом.
Взаємозв’язок кількісних і якісних змін здійснюється і в процесі пізнання, мислення. Кожний перехід кількісних змін у якісні означає одночасно і перехід якісних змін у нові кількісні зміни.
Але ще древні ставили питання про складність пізнання міри – Евбулід, наприклад, формулює парадокси за назвами «Соріт» («куча») та «Лисий».
Розглянемо також суттєве питання про співвідношення еволюції і революції.
Еволюція – у широкому розумінні це поняття ідентичне поняттю «розвиток»: у вузькому розумінні – поступові кількісні зміни у природі і суспільстві.
Революція – глибокі зміни якісного характеру у розвитку природи, суспільства чи пізнання.
Стрибок – форма розвитку, переходу у процесі розвитку від старого якісного стану до нового.
Стрибки розрізняються за формою:
Закон заперечення заперечення
Розкриває загальний процес розвитку та його основну тенденцію – шлях від старого до нового, від сучасного до майбутнього. Він є загальним тому, що кожний даний рівень розвитку, кожна конкретна річ чи явище є запереченням свого попереднього стану і запереченням заперечення відносно ще більш раннього стану.
При цьому кожна ступінь заперечення заперечення існує лише тому, що вона виступає необхідним елементом спадкоємного, поступального та спіралеподібного процесу розвитку (на приклад: зерно – паросток – стебло – колосок – зерно, але нової якості).
Матафізичне розуміння заперечення зводиться до знищення всього старого. Згадаймо «Інтернаціонал»: «весь мир насилья мы разроем» (так в оригіналі), фаустовське «я отрицаю все – и в этом суть моя», або базаровський нігілізм (И.Тургенев «Отцы и дети») та ін.
Діалектичне розуміння заперечення базується на тезі, що в процесі розвитку речей, явищ або подій у суспільстві щось зі старого знищується («знімається»), а щось переходить у нове (при цьому не лише позитивне чи прогресивне, звідки б тоді існували різноманітні «пережитки минулого» у житті людей, суспільства?).
Діалектичне заперечення здійснюється в різних сферах дійсності по-різному. Це залежить і від природи самого явища, і від умов його, явища, розвитку: заперечення у неживій природі – органічному світі – мисленні – суспільстві – в одній сфері здійснюється стихійно, в інших – свідомо.
Наведемо деякі приклади.
1. Будь-яка велика істина для того, щоб усвідомитись людством (навіть ученим) повинна неминуче пройти три ступені:
• Спочатку: «яка нісенітниця!»
• Потім: «у цьому щось є!»
• Накінець: «хто ж цього не знає»
(О.Гумбольт. Подібне – у Л.Толстого).
2. Інформаційний спосіб життя людини:
• Молодість: наївні мрії, бажання знати себе швидше, але дрібніше, або неквапливо, але глибше;
• Зрілість: аналіз, певні підсумки і перші обмеження бажань;
• Старість: експлуатація звичок, підведення підсумків і суворе обмеження бажань.
Діалектичне заперечення – це триєдиний процес, що включає в себе:
• деструкції, подолання, руйнування старого;
• комуляції, часткове збереження, спадковість старого;
• конструкції, формування, творення нового.
Форма спіралі вдало охоплює риси і спрямованість діалектичного розвитку:
витки спіралі пов’язують різні ступені розвитку – спадкоємність;
показують повернення начебто до минулого – повторюваність;
висхідний напрямок – поступальність.
Форма спіралі притаманна не лише об’єктивним діалектичним процесам, але й науковому пізнанню. Воно починається із загального уявлення про об’єкт дослідження, предметної якості, потім переходить до розчленування і вивчення його частин, до аналізу і в результаті узагальнюється, синтезується у наукових гіпотезах та теоріях.
Але це буде предметом вашої уваги при розгляді теми пізнання світу.
Філософський практикум
1. Висловіть своє відношення:
— чи актуальний діалектичний світогляд сьогодні?
— які можливі сфери застосування діалектики у вашій майбутній професійній діяльності?
2. Дайте оцінку й зробіть аналіз наступних висловів про спрямованість розвитку:
a) Будь-який розвиток спрямований від нижчого до вищого, від гіршого до кращого.
b) Будь-який розвиток можна пояснити і як рух від вищого до нижчого, і як рух від нижчого до вищого в залежності від точки зору.
c) Все розвивається від вищого до нижчого, від кращого до гіршого.
d) Будь-який розвиток насправді є рухом по колу (коловоротом).
e) Розвиток має в собі елементи руху і від нижчого до вищого, і від вищого до нижчого. Напрямок розвитку може бути визначений не взагалі, а в певній системі подій.
3. Спробуйте на рівні нашої повсякденної мови визначити, де діалектика, а де – метафізика:
— «або – або», «чи те – чи інше», «так – ні»;
— «і те – і інше»…
Аргументуйте свою відповідь.
4. Яке вірне з визначень діалектики:
— мистецтво сперечатися;
— метод мислення, вільний від однобічності, який виходить з протилежностей всього існуючого;
— вчення про суперечливий рух і розвиток понять, духу;
— сукупність методів усіх спеціальних (конкретних) наук?
5. Знайдіть найсуттєвішу ознаку метафізики як філософського методу:
a) заперечення будь-якого руху і розвитку;
b) заперечення внутрішнього джерела розвитку;
c) заперечення безкінечності розвитку;
d) визначення зовнішньої сили джерелом розвитку.
6. В чому сутність софістики як альтернативи діалектики? А еклектики?
7. Прокоментуйте відомий вислів Гегеля:
«Що розумне, те дійсне, і що дійсне те розумне».
8. Виберіть вірне судження:
a) Оскільки суперечності неминучі й на зміну одним приходять інші, боротися з ними немає сенсу.
b) Суперечність – джерело розвитку, тому вони завжди корисні.
c) Ціль нашої боротьби – вирішення всіх суперечностей.
d) Суперечності існують завжди, але для нас важливо, який характер вони мають (антагоністичний чи неантагоністичний), яким способом вони вирішуються, наскільки ефективно рухають розвиток.
9. Під час лекцій викладач отримав таке запитання: «Що буде з людством, коли воно вирішить всі свої суперечності?»
Дайте філософську оцінку методу мислення, яким керувався
студент при постановці цього питання.
Як би ви відповіли на це питання?
10. «Кто гладит по шерсти всех и все, тот, кроме себя, не любит никого и ничего; кем довольны все, тот не делает ничего доброго, потому что добро невозможно без оскорбления зла. Кого никто не ненавидит, тому никто ничем не обязан» (Н.Г.Чернышевский).
Який закон діалектики відображений тут?
11. Говорять, що темрява є відсутністю світла. Але «у чистому світлі видно настільки ж мало, як і в чистій темряві».
Дію якого закону діалектики відображає цей вислів?
12. Один із персонажів роману Д.Граніна «Искатели» говорить:
«У мене теорія така – якщо нова техніка потрібна, вона сама проб’є собі дорогу, як би я не опирався їй. Я подібний до фільтра. Те, що подолає мене – заслуговує право на існування. Діалектику пам’ятаєш? Нове народжується у боротьбі зі старим. Так ось я – це старе».
У чому заблудження цього персонажу роману?
13. «Розум людський подібний до лампи: чим яскравіше світло, тим густіша тінь сумнівів», — індійський поет Р.Тагор.
Проявом якого закону діалектики є цей вислів?
14. «Любов і страждання як рукоятка і лезо кинджала у дорогоцінних піхвах», — такою є східна мудрість.
Проявом якого закону діалектики є ця мудрість?
15. Перевірте, чи є контрастними (тобто полярно протилежними) наступні відношення:
— солоне – солодке;
— віддалення – рівна відстань;
— порок – невинність;
— кисле – солодке;
— молодий – літній (похилий);
— верх – середина;
— суб’єктивний – матеріальний;
— матеріальний – реальний;
— смішний – серйозний;
— чоловічий – жіночий;
— розумний – мудрий;
— симпатичний – ненависний.
16. «Соромливість і невпинність у собі заважають у житті, — писала Інесса Армандт. – Завдяки соромливості людей здібних і розумних дурніші, але нахабні люди висуваються вперед, відтираючи розумніших, і виходить «відбір навпаки», а це прикро, з якої точки зору не подивитися».
Як думаєте ви?
Чи можна це пояснити, виходячи із законів діалектики?
17. «Хто не пробував гірких речей, той не заслуговує солодких і навіть не оцінить їх; хто не страждав і не пережив жаху, той не оцінить щастя і не зможе повністю насолодитися радістю… Зло – необхідна ступінь на шляху до добра і осуджується лише тому, що ми не пізнали його дійсної ролі, не зрозуміли, що світ, звільнений від зла, не був би здатним до подальшого вдосконалення», — вважав німецький філософ Й.Г.Лейбніц.
Чи згодні ви з мислителем?
Прояв якого закону діалектики ви бачите тут?
18. «У погано вихованої людини сміливість набуває вигляду грубості; вченість стає у неї педантизмом; дотепність – блюзнірством (шутовством); простота – неотесаністю; добродушність – льстивістю» – писав англійський філософ Джон Локк.
Визначіть свою точку зору з позиції законів діалектики.
19. «Квітка і сталь можуть залишитися блакитними в одній і тій же руці. Ті, хто проповідує беззастережну вірність своїм дружинам, легко від неї відрікаються; солдафони легко впадають у сентиментальність. Ми створені не з одного куска, і ще довго наші гнівливі спалахи будуть супроводжувати наші радощі; єдина послуга, які радощі можуть надати гніву, — це зайняти нас собою, відволікти нашу увагу» – писав французький письменник Е.Базен.
Дія якого закону прослідковується у цьому вислові?
20. Такджикський лікар і філософ Ібн-Сіна (Авіценна) для підтвердження погляду про вплив психічного стану на фізіологічний провів дотепний дослід над двома баранами.
Він розмістив їх у різних місцях і годував однією й тією їжею, зважуючи її, щоб кожному барану діставалося порівну. Одного барана він розмістив неподалеку від прив’язаного вовка, який постійно вив і гарчав, іншого у спокійному місці.
Перший баран ставав все худішим, марнів, не дивлячись на те, що йому збільшували раціон. Другий почував себе чудово.
Зробіть аналіз цього експерименту з точки зору тотожності і
відмінності, причини і наслідку.
21. «Все нове здається таємницею», — Т.Компанелла.
Як ви розумієте зміст цього висловлювання?
22. Дайте філософську оцінку цьому старогрецькому висловлюванню: «Краса – це почуття міри».
Що ж, з вашого погляду, є мірою?
23. Чи є вірними наведені нижче приклади таких суджень:
— відмінності між цими речами мають тільки кількісний характер;
— відмінності між деякими з них мають лише якісний, а між деякими – лише кількісний характер?
— Вода і пар; стальна рейка і стальне перо школяра; студент і спеціаліст; студент 2-го і студент 1-го курсу; організм людини і організм тварини; стакан цілий і тріснутий.
24. Занадто великі достоїнства нерідко роблять людину непридатною для суспільства: на ринок не ходять із золотими злитками, там потрібна розмінна монета, особливо дрібна, — говорив видатнй французький дотепник Шамфор.
Як думаєте з цього приводу ви?
25. «У шлюбі вивчають одне одного три тижні, кохають – три місяці, сваряться три роки і тридцять років терплять одне одного», — французька приказка.
Яку філософську оцінку ви можете їй дати?
26. «Хто не знає страждань, той і не знає і блаженства». (В.Белінський)
Який закон діалектики відображений у цьому висловлюванні?
27. «Щось є завдяки своїй якості тим, чим воно є, і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, чим воно є». – Гегель.
Чи згодні ви з видатним німецьким філософом?
Ваша аргументація.
28. Коли кількісні зміни, за Гегелем, переходять у новий якісний стан?
Зробіть спробу прослідкувати перехід кількості в якість на
прикладі становища людини в суспільстві в залежності від її
віку?
29. «Не можна одружуватися з дівчиною, яка не сміється над тим, що тобі смішне», — англійська приказка.
Спробуйте дати оцінку цієї мудрості з точки зору одного із
законів діалектики.
30. У О.Бальзака є невеликий етюд під назвою «Незнаний шедевр». У ньому йде мова про надзвичайно талановитого художника, який пише свою єдину, геніальну картину, хоче втілити у ній всю досконалість фарб і зобразити натуру так, щоб перевершити її.
Він працює багато років з надзвичайним натхненням, він неодноразово переробляє кожну деталь картини, прагнучи до того, щоб фарби ожили, як скульптура у руках міфічного Пігмаліона.
Кінець-кінцем йому здається, що мета досягнута, але перед здивованими глядачами постає лише безладне поєднання мазків…
Надлишок таланту загубив картину.
Ваша оцінка.
31. В який момент дії закону заперечення заперечення відбувається «зняття», або діалектичний синтез, який забезпечує спадкоємність у розвитку?
Розгляньте дію цього закону на прикладі безперервності освіти
«школа – ВНЗ – післядипломне навчання».
32. Один із студентів, прагнучи використати закон заперечення заперечення, вперто доводив невідворотність такого чергування явищ:
— мавпа – людина – мавпа;
— відсутність у суспільстві сім’ї – наявність сім’ї – знову відсутність її.
Яка методологія такої точки зору?
33. «Я отрицаю все – и в этом суть моя» (Й.Гете. Фауст)
«Во имя нашего завтра – сожжем Ражаэля,
Разрушим музеи, растоплем искусства цветы. (В.Кирилов. Пролеткульт)
Нігілізм – згадайте роман І.Тургенєва «Отцы и дети».
Яке ваше розуміння заперечення? Про яке йде мова
у цих висловлюваннях?
34. «В теперешнее время полезнее всего отрицать – мы отрицаем.
— Все?
— Все.
— Как? Не только искусство, поэзию…но и страшно вымолвить.
— Все, — с невозмутимым спокойствием повторил Базаров.
— Однако позвольте, — заговорил Николай Петрович. – Вы все отрицаете, или, выражаясь точнее, вы все разрушаете…Да ведь надобно же и строить.
— Это уже не наше дело… Сперва нужно место очистить»
В чому заблудження Базарова?
35. «Знищення одного є народженням іншого» (Аристотель)
Дія якого закону діалектики тут проявляється?
До роздумів
Все тече, все змінюється. Неможливо двічі увійти в одну й ту ж річку.
Геракліт
В одну річку не можна вступити і один раз.
Кратил
Знищення є не що інше, як виникнення, і виникнення є не що інше, як знищення; любов і ненависть, ненависть і любов.
Дж. Бруно
Перша ж година, котра дала нам життя, скоротила його.
М. Монтень
Що розумне, — те дійсне, і що дійсне – те розумне.
Г. Гегель
У світі незмінне лише одне – зміни.
Геракліт
Діалектика є просто очима, якими філософ може бачити світ.
А.Ф. Лосєв
Діалектика подібна до скрипки Страдіваріуса (П.Капіца). Ця скрипка сама досконала із скрипок, але щоб на ній грати, треба бути музикантом екстра-класу.
Коли щось відбувається одного разу – це випадковість; коли двічі – тенденція; в третій раз – закономірність; а коли в четвертий – це вже закон.
Я долго стоял неподвижно,
В далекие звезды вглядясь,
Меж теми звездами и мною
Какая-то связь родилась.
А.Фет
Н.Вінер, засновник кібернетики, вважав зворотний зв’язок необхідною умовою всього життя.
Еклектицизм ніколи не був і не є прикрасою філософської думки.
Г.Плеханов
Є подібність між діалектикою і софістикою. І той, і інший тип мислення засновані на визнанні протиріч.
В.Чанишев
Софізм – це неправда, наряджена в одежу істини.
Д.Гранін
Кожне вимовлене слово викликає інше, протилежне за смислом.
І.Гете
Серйозне руйнується сміхом, сміх – серйозним.
Аристотель
У кожної темної хмари є світла смуга.
Англійське прислів’я
Чисте завжди виходить із бруду, світле кожного разу народжується із пітьми.
Хуан Цзичен
Головні гріхи і протилежні їм чесноти:
1. Гордість 1. Скромність
2. Скупість 2. Щедрість
3. Брудність 3. Чистота
4. Ненависть 4. Любов
5. Обжерство і п’янство 5. Стриманість і тверезість
6. Гнів 6. Терпеливість
7. Лінивство 7. Працелюбність
З Біблії
Все є отрутою, і все є ліками; тим або іншим робить лише доза.
Парацельс
Вузда повинна відігравати вирішальну роль у житті людей. «Щасливий той, хто знає міру у всьому». «Нічого занадто!» – один із найпопулярніших висловів.
В міру ти радій удачі,
В міру у біді горюй, —
писав старогрецький поет.
Міра означає порядок, красу, закон. Порушення її – порушення порядку, гармонії, а це призводить до нещастя.
Ті, у кого багато сили, багатства, слави стають гордими і зрозумілими. І неминуча розплата.
Ф.Арський
Якщо перейдеш міру, то найприємніше стане найнеприємнішим.
Прекрасна наявна міра у всьому.
Демокріт
Краса – це почуття міри.
Виріз на сукні повинен бути настільки глибоким, щоб оточуючі відчували, що перед ними жінка, але в той же час настільки високим, щоб було ясно, що ця жінка добре вихована.
Ів Сен-Лоран
Парадокс «Лисий»:
вирвавши одну волосину у людини, ти не перетвориш її у лису; запитується, коли ж вона перетвориться на лису, якщо виривати у неї по одній волосині.
Евбулід
Я отрицаю все – и в этом суть моя.
І.Гете
Мы во власти мятежного, страстного хмеля;
Пусть кричат нам: «Вы палачи красоты!»;
Во имя нашего завтра – сожжем Рафаэля,
Разрушим музеи, растопчем искусства цветы.
В.Кириллов («Пролеткульт»)
