Кандинський народився в Москві, гарне місто, проте Київ краще, Слава Україні:-). Проте через декілька років переїхав до Одеси, до «найюмористичнішого» міста нашої неньки України. Тут він отримав і освіту, та сформувався як особистість. Також він вивчав право та економіку в Тартуському університеті, навіть там йому пропонували посаду професора, але не до цієї справи в нього душа лежала. А душа лежала саме до живопису. Чим він і почався займатись з 30 років.
Він навчався у Антона Ажбе, і навіть у Академії мистецтв у Мюнхені. Перші свої витвори він презентував саме в Одесі. Його картини відрізнялись від інших, бо були далекі від розуміння, та від звичних канонів тогочасного мистецтва. Він зароджував абстракціонізм, виходячи за рамки імпресіонізму та абстрактного експресіонізму. Хоч і з першого погляду слово «абстракціонізм » лякає, та все ж його можна пояснити. Абстракціонізм можна описати як безпредметне мистецтво, конфігуративне мистецтво .
У 1911 році Кандинський організував групу «Синій вершник». В її склад входили такі майстри як Франц Марк, Олексій фон Явленський, Пауль Клеє, та інші. І всіх їх було покладено серце до абстракції.
Кандинський сприймав фарби не тільки як оптичні, але як і звукові стимули. Також він дуже дивно, як для мене, класифікував фарби — за їхніми формами, ароматами та звуками. Так це абстракціонізм, явище яке логікою не пояснити, тут треба розкривати всю свою духовність, фантазії, вміти бачити по іншому. Свої картини Кандинський створював подібно до симфоній, шукаючи гармонію у правильному поєднанні кольорів та форм. Найулюбленішою темою, мотивом , його творчості був саме вершник, долаючи дракона. Він вбачав у цьому боротьбу людини в духовному плані.
Наголос саме на емоційно-чуттєвій основі мистецтва поступово привів абстракціонізм до суперечення мистецтва як засобу пізнання того що відбувається навколо. Кандинський прагнув підійти до основ буття не на шляху спекулятивної аскези, а спираючись на індивідуальний творчий досвід і психологічний експеримент. Він прагнув «психічною силою» пробудити «душевні вібрації». На його думку, якщо глядачі повинні самі пристосовувати свої голови, емоції, думки для розуміння формалістичних творів. Він хотів щоб люди не просто бачили предмет, а саме відчували його, відчували живопис.
Для Кандинського доля людини була у його власних руках, він вважав людину самотньою, а отже вона повинна звертатись до самої себе. І саме внутрішній світ суб’єктивних переживань, він намагається втілити у квадратиках, трикутниках, циліндрах, з гармонійно підібраними кольорами.
Кожний колір для нього був особливим, та ніс певну енергетику, переживання, та символізм. Білий колір для нього діяв на душу як велике мовчання. В зеленому кольорі він вбачав жирну, та здорову корову. Хоча де там її можна вдивитись, я не розумію. Жовтий колір асоціювався з душевним теплом, і просто сірий — безнадійно нерухомий. Помаранчевий колір звучав для нього як ода радості, яка породжувала все багатство його буття.
Саме таке сприйняття світу, Кандинський сприймав як життєвий прорив. Він підкреслював, що духовність пов’язана саме з вираженням духовного внутрішнього світу людини, який краще розкривається саме у безпредметних формах, тоді як предметність — у бездуховний матеріалізм. Ідеалом він вважав світобудову як сукупність деметаріалізованих явищ. У них безмежна космічна енергія, яка так би мовити б’є ключем, та явно себе проявляє. В його картинах ця енергія і проявляється у вигляді синього кола.
Кандинський наполягав на тому, що картина, як матеріальний предмет, передає все ж настрій митця і повинна також викликати відповідний настрій у глядача. Цим Кандинський і намагався передати весь свій духовний світ, та боротьбу в середині кожної людини. Ці принципи естетики В. Кандинський і прагнув реалізувати в мистецтві.
Всякий витвір мистецтва є дитям свого часу, і саме абстракціонізм був дитям Кандинського, в який він вклав всю душу та життя.
Хоч для мене і важко зрозуміти його картини, його витвори абстракціонізму, не кожному дано побачити саме того синього вершника, проте ж є люди, які віддають перевагу саме такому мистецтву, як засобі для розвитку власної духовності.
