На сьогоднішній день існує велика кількість фільмів, різних жанрів, на смак кожного. Переглядаючи їх ми не завжди задумуємось про те, що цей витвір мистецтва містить у собі прихований сенс.
Я довго шукала у своїй пам’яті фільм, який можна було б взяти за приклад і мій вибір зупинився на трилогії «Володар перснів» — знятій за мотивами роману Джона Рональда Руела Толкіна «Володар перснів» і екранізованій режисером Пітером Джексоном. Цей фільм являє собою шедевр кінематографу, з урахуванням того, що він знятий при мінімумі спецефектів. Cправжня, чарівна природа Нової Зеландії і тяжка праця акторів не залишають байдужим. У цьому фільмі закладено дуже багато сенсу, і з першого перегляду взяти з нього все ні в кого не вийде, і охарактеризувати його з однієї точки зору дуже важко. Тому що кожен все розуміє по своєму, і після перегляду цього фільму кожен винесе дещо корисне для себе.
Для початку, я коротко розповім про фільм і про те, з чого все почалося, щоб надалі були більш-менш зрозумілі мої порівняння. “Володар перснів”, фільм жанру фентезі, його події розгортаються в третій та четвертій епосі від створення світу. Минула велика й страшна війна за Середзем’я, минула на стільки давно, що мало хто про неї згадував. Тоді темний володар Саурон намагався обманом завоювати і поневолити вільний народ Середзем’я.
Він з ельфами викував персні влади, кожен з яких символізував владу над кожним із народів, і роздав їх в дарунок всім правителям Cередзем’я. Дев’ять було даровано королям людей, сім — правителям гномів і три персня правителям ельфів, а потім таємно від усіх в Роковій горі він викував головний перстень, який підкоряв собі всі інші. Так почалася війна за Середзем’я, останній союз людей і ельфів виступив до Мордору, землі Саурона, на війну.
Саурон вбив короля Гондору, столиці середземя, та син короля підняв меч батька, і вступивши в бій з Сауроном- темного володаря було перемножено,. Проте перстень уцілів, але в нього була власна воля: при його виготовлені Саурон наділив перстень частиною своєї душі, і доки цілий перстень — цілий і дух Саурона, ворога вільних людей. А перстень можливо знищити тільки в самому серці Рокової гори, в долині Мордор, там де його було створено. І ось минули віки, історія перетворилася в повість, повість в легенду, і багато було забуто, забуто те, чого забувати не слідувало…
І ось тепер, після короткої розповіді, про те, що було до, я розповім про сам фільм і які моральні цінності він виховав в мені. Як я вже згадувала — кожен його розуміє по своєму, і робить власні висновки. Тож висловлюсь з власної точки зору.
Розпочну з того, що цей фільм показує наскільки мало і водночас багато може людина. Коли знайшли перстень влади, було вирішено, що його необхідно знищити — віднести в долину Мордор в самісіньке серце Рокової гори. Випало це на долю одного хоббіта, Фродо Беггенса, саме його дядько, Більбо Беггенс, колись знайшов цей перстень біля печер Голума ( істоти яка колись теж була хоббітом, але під впливом персня дуже змінилася і прожила більше ніж шістсот років). Завдяки персню, який продовжив і дуже отруїв йому життя, Голум праг лише одного — повернути собі перстень, а останній, маючи свою волю, більше за все прагнув повернутися до господаря. Фродо не обирав такої долі, але тільки один він міг протистояти волі персня, і пішов на це.
З цього можна зрозуміти простий факт — людина не обирає собі долю. Помиляються ті особи, які вважають, що вони самі можуть все вирішувати і контролювати. Люди можуть вирішувати як їм вчинити при тих, чи інших обставинах, але самими обставинами керувати неможливо. Зазвичай, трапляється ситуація, що не входить в наші плани — щось непередбачуване і цього нам не змінити. Залишається тільки діяти по ситуації, і я вважаю, що це добре, інакше було б нецікаво жити, з цим приходить повне розуміння фрази: “Життя сповнене несподіванок”.
Героям фільму потрібно було подолати довгий шлях і безліч перешкод. Їм протистояли могутні сили зла, але вони не здавалися, а деякі з них не здалися навіть ціною власного життя. З Фродо вийшло ще вісім хранителів, які поклялися його захищати ціною власного життя, серед них був маг Гендальф Сірий. Коли їхній шлях ліг через Морію, царство гномів, за ними по п’ятам ув’язався Голум, з надією повернути перстень, що його так вабив. Коли Фродо збагнув, що за ними стежить Голум, він сказав про це магу. Сказав, як йому шкода, що Більбо не вбив його, коли була можливість. На що Гендальф відповів: « Жаль? Саме жаль зупинив руку Більбо! Ми не в праві вирішувати кому жити, а кому помирати. Багато із живих достойні смерті, і багато з померлих- життя, та ми не в праві це вирішувати, ми можемо вирішувати тільки що робити з часом, який відведено нам на цій землі, і мені здається, що Голум ще зіграє свою роль в цій історії, не знаю, чи хорошу, чи погану, але зіграє».
На мою думку слова Гендальфа Сірого не потребують пояснення чи розкриття. Це повністю довершена високоморальна настанова, яка дає ясно зрозуміти мої слова з приводу того, що людина водночас може так мало і так багато. Наступне і не менш важливе, що я засвоїла після перегляду «Володар перснів», це те що не можна здаватися, а точніше, не варто, адже не буває безнадійно безвихідних ситуацій. Герої фільму могли не раз відступити, та попри все вони йшли до кінця, не зважаючи ні на що.
Навіть коли здавалося, що все вже втрачено і немає сенсу йти далі, вони не зупинялися. Коли траплялося так, що ситуація здавалася безвихідною, і вже нічого не можна було вдіяти — вихід із цієї ситуації знаходився сам собою. Так і в реальному житті: якою би безвихідною ситуація не здавалася — не можна опускати рук, завжди є вихід, навіть якщо обставини взагалі непідвладні. Якщо не можливо нічого змінити, бо від нас взагалі нічого не залежить, становище все одно вирішиться, тільки без нашого втручання, воно там просто не потрібне.
Як я вже згадувала вище, від нас залежить далеко не все, і тим краще. Не дарма кажуть: « Якщо хочеш позбутися від людини — дай її долю їй до рук, і вона сама себе погубить». Наостанок, те, що від нас залежить далеко не все, це не привід опускати руки, навпаки потрібно боротися за свої бажання. Нічого не буває просто так, і якби нам давалося легко, просто і без перешкод — воно б не мало для нас цінності, а отже це все не мало б сенсу.
