Взаємодія понять потворне і прекрасне

zhizn-smertВищими цінностями людства, якими являється краса і добро, особливе місце займає прекрасне. Воно здавна було предметом обговорень, несходження різноманітних думок і уяв. Важко визначати, коли йде мова про прекрасне, відомо, що уявлення з історії про красу суперечить один одному. Чим же представлене прекрасне, як його вимірюють, якими відтінками його описати?

Красиву дівчину з російської поезії зрівнюють з пестливим сонцем. Але країни Сходу до такого порівняння не схильні. Навпаки, поети тут шукають схожість дівчини з Місяцем. Який же випадок є найбільш вдалим? Скажімо так: кожний з них прекрасний й заслуговує свого місця. Обидва випадки діють під одною і тією ж закономірністю, але наслідки дають різні. Це значить, що предмети, які оцінюють як прекрасні — різняться. Отже, бажання з’ясувати сенс прекрасного, порівнюючи між собою найпрекрасніші предмети, не має сенсу.

Властивість, яка забезпечує довершеність, називають гармонією, симетрією, пропорцією, доцільністю, домірністю. Ці уявлення пов’язані з пошуком й обчисленням золотого перетину, раніше згадуваного, тобто такі співвідношення частин, наприклад, архітектурної споруди або тіла людини, додержання якого забезпечило б удосконаленість об’єкта. Проте виявляється, золотий перетин — не унікальне естетичне співвідношення — в архітектурі, природі, у всіх сферах мистецької діяльності, естетичний вплив формується різноманітними принципами пропорційності.

Одночасно предмети, що будуються за законом «золотого перетину», часто залишаються нейтральними або справляють погане естетичне враження. Наприклад, оцінка людини в естетичному плані, може проявлятися у її поведінці, мовленні, зовнішньому вигляді. В такому випадку, у особистості достатньо буде оцінити домірність та доцільність. Звичайно, людина може бути прекрасною як доцільно збудована жива матерія. Але такі аспекти естетичного оцінення особистості будуть неповними, так як спрямовані вони не на наявність об’єкта. Отже, при естетичному оцінюванні особистості, потрібно брати початок з сутності її існування.

Прекрасне в індивідуумі повинно бути в зв’язку із її моральною природою. Цінність естетичного уникалась в умовах ідеології релігії, яка назвала аскетизм ідеалом суспільства, духовним самовдосконаленням, завдяки зверненню до Бога як до ідеалу і найвищого ступеню краси. Це все завдало суттєвих змін в естетичному просторі єдиної системи цінностей, де головним принципом є краса реально існуючого світу, до іншої, де цим принципом є шанування над реальним середовищем існування, духовне протистояння та недовершена дійсність. Через це, на перше місце системи категорій пройшли поняття світло і сяйво, символ і алегорія, гармонія і пропорція. Під назвою «гармонія і світло» почали визначати прекрасне.

Відродження реабілітувало самооцінку емоціональної людини, та цим не обмежилось. Цей потік античних уявлень про симетрію краси, домірність та інші тому подібні уявлення в ренесансній естетиці визначались насамперед: як гармонія універсуму, тіла людини, душі і навколишнього Всесвіту. До кількісних визначень не зводиться також і грація — це нова характеристика естетики Ренесансу… Вона означала суб’єктивну неперевершену красу, наприклад: таку несподіванку, яка проявляється не в статистиці співвідношень частин а в його динаміці, виразності та розвиткові.

На відміну від тваринного світу людина має співчуття до всього навкруги, розуміння та в деякому епізоді і солідарність до чого-небудь. Людина розумна, як і зміна змісту кат. «прекрасне»- це свідчить про масове зростання естетичної свідомості насамперед завдяки чудовому, розвиненому мистецтві. Зростання завдання науки і раціональних роздумів в культурі «Нью таймс» (Нового часу) є значення процесу в естетичному суб’єкті, який певним чином вплинув на мислення та уявлення про шлях та умову.

Об’єктивність і абсолютність — це гасло естетики Відродження, воно абсолютно не спричиняє мислення про якісь недоречні сумніви. Якщо ти умієш виявити щось чарівне, прекрасне та втілити його в «життя»( в обох розуміннях цього слова), то тебе можна називати — активним суб’єктом, який може в точності і ясності усвідомлювати всю красу, яка підкорюється не почуттям , а розумом.

Кант, запитуючи буття про сутність прекрасного, знаходить цікавий факт про прекрасне. Прекрасне — це не якість, власність, присвоєння предмета чи якогось об’єкта або суб’єкта, а й відношення суб’єкта відповідно до об’єкта, обдумане формами мислення, що виникають з минулого досвіду. Це значить, що Кант перший раз наголосив на потрібності діалектичного підходу до пізнання естетичних явищ.

Традиція, яку заклав Кант виявилась дуже потрібною , та принесла багато плодів в цій сфері. Він перший запропонув «декілька» питань специфіки прекрасного у порівнянні із специфічним естетичним явищем, звернувши увагу на різновидності естетики, як якості предмета чи якогось явища від безплямної репутації природної натурально-чистої властивості і саме головне — якості…

Кант стверджує, що прекрасне — це цінність, яку ми повинні берегти.
Це те що нас пов’язує з нашою волею, з нашими почуттями , з нашими уявленнями.

Потворне з прекрасним має деякий зв’язок, який може виявитися тільки в таких декількох аспектах:
- потворне — має не один з найкращих функцій своєї дії;
- потворне у поганій формі (потворне у не дуже адекватній чи позитивній
своїй формі);
- потворне у негативній формі проявляє деяку неприязнь, приховане бажання або вимогу відродити цей ідеал;
– прекрасне та відповідно потворне — це процес, який в періодах розглядають, і його не рідко можна зустріти, в якихось людей, якихось ситуаціях, і тому подібні речі.

У природі можна спостерігати такий зв’язок, особливо відвертим шляхом.
На мою думку прекрасне співвідносне з потворним. Ще колись здавна всім знайомий вислів, що найпрекрасніша мавпа — огидна, якщо зрівнювати її з людиною, відповідно, наймудріша людина з усіх людей на світі, порівняно з Богом схожа на ту ж саму мавпу — своєю мудрістю та неймовірною красою.

У добу Середньовіччя поняття «потворне» тлумачили як естетичний підрозділ, протилежний прекрасному. Митці на той час часто звертались до відображення потворного у своєму творінні, пригнувши створити його наочним, через відображення спотвореного людського тіла, образи бридких пристрастей та гріху роду людини. Зіставлення прекрасного як добра та потворного як гріху, широко використовується у художніх зображеннях легенд Біблії.

Співвідношення прекрасного та потворного можна продемонструвати такими словами — красива троянда посеред моря гною буде мати вигляд чудовиська. Через це ми прагнемо бачити красі, оцінюючи її як прекрасне.

Для людства загалом прекрасне – це наслідок почуття естетичної насолоди, кожна складова якої знаходиться на своєму місці. Якщо ж якась зі складових зникає, то прекрасне стає неповним, — потворним.

Отже, кожна людина має впізнавати ідеальні уявлення дійсності, або ж той чинник, який її вдосконалює, тоді ж вона сприйматиме ці явища як прекрасне. Якщо ж людина стикається з розколом життя, дисгармонією, то це вже є – потворне. Тоді прекрасне в естетичному сприйнятті – це найвища цінність, а потворне – нижча негативна цінність.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>