Всі ми чули про Олену Пінчук, засновницю фонду «АНТИСНІД». Це перша і єдина благодійна організація по боротьбі зі СНІДом в Україні.
З 2003 року Олена Пінчук розпочала втілювати ідеї, що до допомоги людям, які постраждали від страшної недуги, як СНІД. За час роботи фонду було втілено в Україні велику кількість проектів разом із такими організаціями, як Фонд Клінтона, СНІД Фонд Елтона Джона, Глобальная Бизнес Коалиция по ВИЧ/СПИДу, Меркьюрі Фонекс Транс.

Олені Пінчук вдалося залучити до боротьби зі СНІДом в Україні відомих фігур світового рівня. Завдяки роботі фонду, молодь України отримала шанс на майбутнє. З відкриттям фонду Олени Пінчук, українці почати боротьбу с цією недугою. А ще не треба забувати про людей котрі вже живуть з цією недугою, вони в соціумі почувають себе ізольованими і нікому не потрібними. Чи повинно так бути? Ні, людина хвора на СНІД не повинна залишатися один на один зі своєю хворобою, цій людині потрібна допомога не тільки лікарів, а й суспільства, твоя допомога.

Так всі чули про СНІД, але чути замало. Тільки коли людина зіткнеться з цією проблемою, вона починає розуміти глобальність і трагічність цієї проблеми. Але, для того щоб зрозуміти важкість життя з цією хворобою, треба тільки ж побачити людей котрі вже хворі і почути їх, а не тікати від реальності. А реальність у тому, що українське суспільство не готове сприймати ВІЛ- позитивних людей. Припущення суспільства, що на СНІД хворіють люди котрі ведуть розпусне життя і хвороба є наслідком неправильної поведінки, є не вірне на 100%. Так,в цьому припущенні є крапля правди, але це тільки крапля у великому океані небезпеки і можливостей захворіти на СНІД.

А давайте звернемо увагу на дітей хворих на СНІД. Що, це теж наслідки їх життя, а може навіть розпусного життя? Ні, вони тільки заручники обставин, жорстокого світу. І, як ми знаємо,що діти ізольовані, вони не можуть відвідувати садочки, школи, гуртки розвитку творчості та інші. Повна ізольованість і не прийняття, зневага суспільства до проблем людей таких же, як і всі ми.

Суспільство знає про ці проблеми, але нічого не може, а вірніше не хоче виправляти. Але ж боротися потрібно, чи ні? Звісно потрібно і прикладом не байдужості до долі людей,як хворих, так і ні — є Олена Пінчук.

ЇЇ активна робота домоглась того, що люди звернули увагу на людей зі СНІД і потрошку повертають їх у соціум. З допомогою цих людей ми можемо більше дізнатися про хворобу і уникнути її, не зробивши тих помилок ,які зробили ці люди, а в замін повернути їм бажання жити.

Олена Пінчук разом із Віктором Пінчуком отримали нагороди всесвітнього визнання за важливий внесок у боротьбі зі СНІДом. Вони отримали підтримку відомих, авторитетних людей зі всього світу, які також не байдужі до цієї проблеми.

Відкривши очі на проблему,світ дізнався, що деякі відомі та заможні люди теж хворі,наприклад; зірка світового баскетболу Меджик Джонсон, боксер Томмі Моррісон.
Так, завдяки такій вагомій підтримці їй вдалося втілити багато своїх проектів і один із них це проект «Є воля – є шанс».

З 14 листопада 2013 року Фонд Олени Пінчук «АНТИСНІД» разом із Pinchuka Art Centre представляє проект «Є воля — є шанс». Як, Ви вже здогадалися вона присвячена темі СНІДу в Україні і 10-річчю фонду «АНТИСНІД» . В експозиції, яка відкривається до Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом .

В цій виставці зібрані роботи відомих зарубіжних та українських авторів: Ай Вейвея, Нен Голдін, Демієна Хьорста, Іллі Чічкан, Сергія Браткова і кожен розповів про СНІД через мистецтво.

Весь Київ міг спостерігати протягом трьох днів, це 15,16,17 листопада, (з17.00 до 24.00 години) витвір Тоні Оурслера, його відео-інсталяцію на фасаді будівлі PinchukArtCentre.
Це був гігантський проекційний екран, на якому було зображено десять людських облич. Вони ніби бавляться в «зіпсований телефон» розмовляючи російською, українською, англійською мовою і передаючи один одному про інформацію, яка хвилює серце з приводу хвороби СНІД.

Відео-інсталяція, була яскравою, доволі гучною і зрозумілою для кожного. Я впевнена, що слова котрі передавались із вуст в уста не залишили байдужими людей , як похилого віку так і молоді, в першу чергу молоді!

За словами Олени Пінчук, виставку було винесено за межі арт — центру для того щоб, якомога більше людей почули і звернули увагу на роботу митців і їх прохання не забувати о глобальній проблемі людства, як СНІД. Дуже важливо достукатися до молоді і дати зрозуміти, що знаючи о хворобі достатньо, уникнути її набагато легше і дати собі шанс на здорове і повноцінне життя, а також дати це життя дітям, здоровим і щасливим дітям.

Тому що вибір за нами, ми знаємо, що є така велика небезпека, але не приймаємо рішень по подоланню її, таким чином ми наражаємо на небезпеку не тільки себе, а й своїх рідних.
Вся виставка зосереджена та тому, як зберегти життя або побачити життя людей котрі не змогли зберегти себе від хвороби.

Звісно і в середині арт-центру є картини, цілі кімнати присвячені цій темі. Здивувало те, що митцям вдалося настільки яскраво розповісти і продемонструвати цей світ з хворобою, що стає аж лячно, і наводить тебе на думки про життя, про власний вибір і невпевненість у майбутньому.

Особливо вражає проект Ай Вейвея, який продемонстрував відео-інтерв’ю юної китаянки, зараженої СНІДом, звернувши увагу, що ця проблема є в усьому світі. Дівчина розповіла, яке життя до і після хвороби і ніхто з людей не застрахований від цого.

Робота Фелікса Гонзалеса-Торреса, це пуста постіль з двома зім’ятими подушками . Коли бачиш цю порожню постіль, розумієш – це місце конфлікту, одночасно символ, і кохання, і палючої смерті. Дивлячись на цей арт — об’єкт у кожної людини свої думки і бажання.

Вразило живе дійство Іллі Чічкана. Він один з найвідоміших художників України. Створив перформанс – живе дійство з акторами, яке можна буде побачити в арт – центрі . PinchukArtCentre, надав митцю все для того щоб, як найбільш яскравіше і реалістичніше показати життя, ще не народженої дитини, котра ще не дізналася про реалії жорстокого світу. Це живе дійство з акторами, але видно було тільки їх руки, котрі тримали маленький зародок дитини , але вже «деформований».

Цим живим дійством митець звертає увагу на найголовніше питання, питання про діточок котрі ні в чому не винні, а вже страждають. Ці маленькі янголи — є просто жертвами. Що, їх чекає далі, в майбутньому? Знаючи, що діти хворі на СНІД довго не живуть, але при вірному і розумному лікуванню можуть протягнути до підліткового віку. Чуючи це, серце болить ,а в голові стільки думок, що аж стає лячно.

И ось, митець дуже голосно заявив про ці проблеми із закликом. Люди! Відкрийте очі! Тому що на їх місці може бути кожен. Це ж маленька дитина, маленьке життя, якому не дають шансу на повноцінне життя.

Побувавши на виставці з такою тематикою, ненавмисно споглядаючи за відвідувачами, і бачачи їх реакцію, розумієш, що Україні потрібно більше говорити про проблему СНІДу. Чим скоріш наше суспільство визнає, що проблема СНІДу в світі і почне працювати над її подолання, тим більше шансу на здорове і повноцінне майбутнє .

Запам’ятайте! Ми майбутнє, за нами порятунок світу. Потрібно бути активною людиною. Зараз надається багато можливостей, а нам лишається тільки проявити уважність до проблем сьогодення. Митці наголошують на цьому і пропонують нам своє мистецтво. А 10 – річна праця фонду «АНТИСНІД» Олени Пінчук, працює заради однієї мети: ЗБЕРЕГТИ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ .