У більшості літературних джерел велика інформація подана про «іронію», «сатиру» і «гумор». В кінці даного есе є приклад, як сарказм використовувався у творах відомих письменників і поетів. Окрім І. Франка з українських поетів застосовував сарказм і Т. Шевченко у своїх відомих поемах таких як «Кавказ» і «Сон». А тепер давайте детально розглянемо сарказм і його особливості у мистецтві.
Що таке сарказм? Якщо подивитись з наукової точки зору сарказм – це дошкульна і їдка іронія, що має на меті викриття явищ через знущання над ними, не покидаючи жодних ілюзій щодо його якостей. Вона не тільки боляче ранить, а й заперечує право цього явища на існування. А з естетичної точки сарказм – це гранична планка іронії, підступна насмішка. І це посилений сарказм між імовірністю і виказаним. А тому те, що є на увазі, висловлюється негайно. Сарказм виражається позитивною думкою, але згодом незмінно містить негативну інформацію і вказує на недоліки людини, явища або предмета. Саркастичні фрази піддають насміху реальність стосовно боротьби з недружніми явищами.
Існує різна специфіка сарказму. Порівнюючи сарказм з іронією, в першому, тобто сарказму, виражається висока ступінь злості і обурення. Хоча в співвідношенні по структурі уїдливість дуже близька до іронічних висловлювань. Сарказм – він не належить до прийомів гумористів, тому що вони висміюють лише реальність зі значною часткою симпатії і співчуття. В іронії іносказання виведено на інший план. А от в саркастичних виразах те, що є насправді, знаходиться на межі з тим, що виражається в дійсності. Іносказання послаблюється ж спеціально. Вислови з сарказмом містять комічний нікчемний елемент. Невдоволення висловлюється відкрито. Сарказм – це жорстокі і різкі висловлювання.
Сарказм є своєрідною формою викриття за допомогою своєї природної влучності. Вона використовується в публіцистиці, художніх творах, полеміці а також в ораторському мистецтві. Саме за цими ознаками сарказм і застосовується дуже широко в передвиборчих компаніях і політичній боротьбі. Якщо дивитися на Грецію та Рим то там було досить розвинене політичне життя, що і дало початки зразкам саркастичних виразів Ювенала, Цицерона і Демосфена.
У Росії афористичність саркастичної дієвості використовує Ленін для завершення своєї стаття про Гейденом описуючи власне, що таке філістер. Також він використав це і в своїй полеміці з лібералами і меншовиками. Ленін піддавав осміюванням пафосні промови Троцького, не підтвердженні фактами. Перейнято сарказмом і відомих борців на той час юної буржуазії проти феодалізму. Промови російських діячів в демократично-революційний час були повні глибоким обуренням. Саме тому використовувались таки саркастичні фрази проти лібералів, самодержавства і кріпацтва, як: «вихованці цензурного відомства», «адміністративний напад» і тому подібне.
Висловлювання Рабле і Вольтера.
Гуманіст Ф. Рабле сарказм використовував у боротьбі зі скутістю свідомості схоластичної науки і технології. М. Ф. Вольтер у своїх памфлетах щодо викриття церкви і їх служителів, застосовував прийоми саркастичного змісту. особливо помітно це в творі «Орлеанська діва». Досить часто в його висловлюваннях показувалась патетика не заохочення з часто повторюваною кінцівкою, «роздаючи погань» — «Ecrasez l’infame». Письменник Дж. Свiфт з надзвичайно різноманітним сарказмом викривав сторону соціального життя його Британії
Отже, сарказм – це своєрідна насмішка, що може виступати позитивним виказуванням судженням, але як і завжди містить негативний вплив і вказує на недолік людини, явища чи предмета, тобто того , стосовно кого відбувається дія. Як i сатира, в сарказмі міститься боротьба з ворожими явищами через осміяння їх використовуючи у дійсності. Різкість викриття, нещадність – відмітна особливість сарказму. Відмітною від іронії, в сарказмі знаходиться своя виражена вища ступінь обурення і ненависті. Для гумориста сарказм не є характерним прийомом, коли показуючи смішне в дійсності, зображує його завжди з відомою часткою симпатії i співчуття.
Приклад:
Герой поеми І.Фpанка «Похорон», Мирон з неприхованою різкою негативністю, висловлює свою думку в сторону магнатів:
Ненавиджу вас всіх і бриджусь вами.
Ви парфумовані плебеї в фраку!
Ви паразити з водянистим мізком.
Ви неробочі, загребущі руки.
Лишились тільки хитрощі гадюки!
В сучасній літературі до небезпечних речей, аморальності і різкої негативності, як художнього образу часто вдаються М. Холодний, Д. Павличко, В. Цибулько, І.Драч та ін.
