Міра-естетична категорія, що відображає значимість якісно-кількісної визначеності і цілісності предметів, явищ і процесів об’єктивного світу. Міра — це конкретне вираження сутності речі або явища в цілісності її якісних і кількісних характеристик, в її впорядкованості, визначеності і оформленості.
Міра як естетична категорія відображає естетичну значущість для людини об’єктивної упорядкованості, пропорційності, цілісності елементів до.-л. явища. Не випадково Гегель, виходячи з категорії заходи, визначає ідеал прекрасного як розмірне, адекватне єдність ідеї та її чуттєвої форми вираження. К. Маркс, характеризуючи відміну людської праці від тваринної життєдіяльності, вказував, що здатність людини знаходити внутрішню міру предметів є здатність творчості за законами краси.
Особливе естетичне почуття — «почуття міри» — пов’язана зі здатністю людини точно, адекватно, найбільш оптимально сприймати і діяти в кожній конкретній ситуації, враховувати її сутність. Мера в мистецтві одна з важливих характеристик художності, що показує ступінь організованості та узгодженості елементів художнього твору. Вона — результат здібності та вміння художника відібрати для відображення в мистецтві найнеобхідніше і істотне в житті, для вираження своєї ідеї знайти адекватні художні засоби. Почуття міри веде художника до органічності твору, до безжалісного відсіканню всього зайвого, що заважає точно висловити ідею, до тієї вищої простоті і ясності, коли форма твору перестає відчуватися, коли твір стає нерозкладним єдністю.
Будучи продуктом творчої діяльності, міра має свою основу не в суб’єкті творчості, а в об’єктивних умовах творчості: міра художності результат правдивого відображення реальності в її об’єктивних тенденціях і закономірностях (відповідно до об’єктивною мірою явищ) і результат відповідності вимогам даної художньої культури, її естетичним і художнім ідеалам.
Категорія міри є однією з базових естетичних категорій, що відображає кількісні та якісні відносини, що існують між частинами цілого. Важливість даної категорії обумовлена не в останню чергу тим, що вона є теоретичним підгрунтям методів структурного аналізу, тобто виходить за межі власне естетичні, знаходячи онтологічне значення. Категорія заходи тісно пов’язана з такими естетичними поняттями, як гармонія, співмірність, симетрія, відповідність і т.д.
В античному світі уявлення про міру формується вже в період архаїки. Спочатку захід пов’язаний безпосередньо з вимірюванням — це певна кількість речовини, наприклад, «одна міра зерна», певну відстань або місце. Пізніше міра починає розумітися як розумна впорядкованість життя — звідси відомий вже Гесіоду принцип дотримання міри в усьому. Теоретичне осмислення заходи як філософської категорії починають досократики, для яких поняття міри має онтологічне і космологічне значення. Платон розумів міру як стан, рівновіддалених від надлишку та нестачі, як середню точку між цими крайнощами-полюсами. Мері протистоїть неспівмірність, тобто трагічне невідповідність частин цілому. Відомий антропоцентризм софістів безпосередньо пов’язаний з поняттям заходи — згідно знаменитому тезі Протагора, людина є міра всіх речей: буття існуючих і небуття неіснуючих.
Для пізніших філософських шкіл античності категорія міри виступає одночасно як категорія естетична і етична. Так, стоїки вважали, що прекрасне — це те, що служить чесноти, без дотримання ж заходи неможливі ні чесноти, ні прекрасне як таке.
У період Середніх століть категорія міри отримує теологічну інтерпретацію. Міра встановлена Промислом і пов’язана, насамперед, з призначенням (у крайніх теологічних школах пізнішого періоду — близьким фаталізму приреченням), тобто міра встановлена Богом і основні духовні категорії, такі як гріх, праведність, віра і т.д. мають міру.
У Новий час над проясненням значення категорії заходи трудилися німецькі філософи кантіанської і гегельянської шкіл. Згідно з Гегелем, категорія міри безпосередньо пов’язана з принципами діалектичного розвитку світу. Протилежності, за Гегелем, досягають єдності саме в міру, а всяке єдність протилежностей, відповідно, є мірою. Так, якість і кількість або форма і зміст, з’єднуючись, кожен раз утворюють власну міру.
У сучасній естетиці категорія міри сприймається як якесь обмежений простір, як умовна система координат, в заданих межах яких предмети і явища можуть існувати і модифікуватися, зберігаючи свої характерні ознаки. Вихід за межі заходи позначає перехід до якісно іншого існування. Міра безпосередньо пов’язана з самототожності предмета і явища, так само як з їх соотнесенностью з групами (класами) близькоспоріднених явищ і предметів. Кожен естетичний стиль, кожен напрямок у мистецтві, більше того, кожна світоглядна парадигма неминуче визначають власну міру тотожності і самототожності.
Маркс використовував і розвинув діалектичний метод Гегеля, досліджуючи категорію міри. Однак він дав принципово інше, саме матеріалістичне і конкретно-історичне її тлумачення. Категорія міри досліджується Марксом у зв’язку з практичною діяльністю людини, з процесом праці. Разом з тим міра характеризується Марксом як основоположний, вихідний принцип краси.
Який же конкретний зміст має у Маркса «міра» як естетична категорія? Міра як закон краси означає у Маркса, по-перше, реальну, об’єктивну міру самого предмета, а аж ніяк не притягти сюди (в порядку «олюднення природи») людську міру. По-друге, реальна міра охоплює предмет у всіх його закономірних зв’язках і в той же час у всій його визначеності і конкретності. Реальний предмет не може бути втіленням голої абстракції: він завжди життєво конкретний і поодинокий. Таким чином, реальна міра означає закон речі, що виявляється в її безпосередньому бутті. Міра формування, становлення предмета є також міра його краси.
Будучи єдністю якісної і кількісної визначеності предмета, захід не може бути якоїсь абстракцією зразок платонівської вічною і незмінною ідеї речі, представляє її сутність. Міра мінлива і історична, як мінливі і історичні самі речі. Це відноситься як до неорганічної і живій природі, так і до «другої природи», створюваної людиною.
