Судження про предмет водночас може бути зацікавленим і незацікавленим, тобто в основі не лежить інтерес але викликає інтерес. Судження смаку є споглядальним, байдужим до існування предмета, тільки поєднує його відмінну особливість з почуттям незадоволення або задоволення.
Три види співвідношення уявлень з відчуттям незадоволення та задоволення. За допомогою яких ми відрізняємо об’єкти одне від одного, перший – приємне те, що дає насолоду, другий — гарне те, що ціниться. Ці два види не відносяться до поняття естетичного. Перший вид задоволення зацікавлені зовнішні почуття, а другий – зацікавлений – розум. А от у третьому виді прекрасне – те, що до вподоби. Задоволення немає ніякої зацікавленості, тому і еститетичне. Тварини також відчувають приємне і добре, вони позбавлені розуму. Красу вбачають тільки люди.
Кант визначає найістотніші ознаки прекрасного. Об’єкт задоволення це і є прекрасне. Філософ пише все, що має ціль існування в собі самому – є ідеалом краси, а саме людина має розум сама визначити мету або запозичити зовні і естетично судити, отже бути ідеалом краси.
Філософські судження Нового часу узагальнюють емпіричні та раціоналістичні концепції (чуттєвість і розум). Лише філософія Канта розглядає чуттєвість і розум , як самостійні здібності пізнання. Він надає точніше роз’яснення поняття «чуттєвого» таким чином естетику розглядає, як самостійну науку. Кантівське поняття «естетичне» вбачається як «чуттєве». Також вони мають самостійне судження (емпіричні відчуття та естетичні почуття) але в цих різних значеннях чуттєвого є багато спільного.
Кант все більше приділяв уваги прекрасному не тому, що він розглядав сферу естетики, як філософію мистецтва, а тому, що виникали проблеми у самій сфері філософії, а саме намагався вирішити проблему об’єднання таких сфер, як теоретична та практична. У першій сфері досвід визначається з набутим науковим знанням. Друга сфера визначає за допомогою практичних дослідів на основі абсолютних законів, які не мають нічого спільного з феноменальними явищами.
Але пізнання цієї відмінності без якої важко пізнати практичність науки та відокремити значення моралі. Філософу потрібно пояснити їх спільність, як окремих розгалужень. Досвід, що ґрунтується на теорії не переходить границі самого себе. Закони моралі потребують особистих дій у сфері чуттєвого. Тому у понятті єдності понадчуттєвого, в основі лежить природа, на практиці містить у собі поняття «свободи».
Розглядаючи проблеми у сфері філософії, Кант виділяє естетику як окрему науку та вказує на проблеми у її сферах і вирішення цих проблем.
Сфера дослідження об’єкта, наукова точка зору залишається окремо. Емоційні судження об’єкта, чуттєвість суб’єкта в сприйнятті об’єкта спонукає до висловлення з естетичної точки зору. Такі почуття притаманні всім людям. Але світ змінюється, суспільство і змінюються людські смаки. Відбуваються зміни в емоційному стані, тобто духовність самих людей. Так виникає проблема смаку.
З цього випливає проблема вироблення постійного визначення еталону для оцінки естетичного почуття. Естетичне почуття природне. Визначення поняття «смаку», як інтуїтивне відчуття прекрасного, чуттєве задоволення від споглядання чогось гарного, прекрасного.
Таким чином, дискусія у вирішенні проблем структури мистецтва та природи естетичного почуття в німецькій естетиці привела до визнання проблеми смаку, виділення в ньому окремих аспектів, індивідуального сприйняття. Канта цікавило не окреме відчуття, а втілення його в обґрунтоване поняття. Частина гносеології (вчення про апріорні форми чуттєвості) називалася терміном «естетика».
Пояснення цим питанням дає перша частина цього розділу, який називається « трансцендентальною естетикою». В цьому розділі форми чуттєвості (простір і час) є основою чуттєвого досвіду в цілому але не є принциповою стороною оцінюючих моментів властивих смаку. Це означає на думку Канта, що трансцендентальний метод в естетичній сфері застосовувати неможливо. Смак, почуття прекрасного можливо мають емпіричний початок та не допускає підтвердження зрозумілими законами.
На його думку філософія на цьому не зупиняється. В естетиці філософ вводить поняття, яке крім розумового розсуду, належить зрозумілому, дослідженому, не пов’язаних з емпіричною чуттєвістю людини. Потім на підґрунті вміння до судження Кант ототожнює почуття естетики. Логіка в діях цих суджень є складовою з підведення одного поняття під інше.
Оцінювання об’єкта – це здатність до судження, яке не має самостійного законодавчого підґрунтя, тому не має третьої сфери, яка б стояла поряд з природнім та моральним світом. Отже третього світу немає, а лише можна мати особливий підхід до розгляду природного світу. Тому уява не відтворює те, що споглядає, а є уявою яка вперше творить образ. Уява керується розсудом, ніби створює наочну схему «фігуру», послідовно до моментів часу, відтворити згідно правил, що керується розсудом. Розсудок диктує правило, що має створити реальну форму, а уява є спланованою.
Ось чому ця здатність, коли її розглядати окремо, а не як додаткова частина необхідна для пізнання та для практики, то виявляється, що вона одне єдине з почуттям задоволення і незадоволення. На думку Канта уявлення, яке не є пізнавальним, а викликає у людини почуття задоволення або незадоволення, це уявлення називається естетичним.
