Естетика являє собою творчий підхід кожної людини до всього того, що її оточує на землі . В процесі пізнання дійсності всіх тонкощів, всі ми переживаємо стан емоційного піднесення, задоволення, відчуття радості по-своєму. В душі відчувається почуття гармонії, ми почуваємо себе частинкою цього безгоризонтного просторого світу. Я вважаю, все що створено в світі має форму досконалості. Важливою метою естетики є заглиблення в мистецтво, його дослідження, а також розкриття поняття природної краси.
Розгалужені між предметні переплетіння, які має естетика, в собі несуть естетичний початок. Одним з таких є переплетіння естетики з психологією.
Проблема творчості для психології та естетики є спільною. У собі вона несе граничний характер і поєднує філософський, психологічний, етичний, культурологічний, педагогічний, естетичний підходи. Психічні процеси, психологічні поведінка людини, дослідження її душі мають дуже важливе значення, так як психологія визначає, яку саме участь приймають всі креативні риси, що належать людям. Особливо, такі як:фантазія, почуття, уява, воля, мислення , інтуїція. Саме ці психологічні процеси тісно пов’язані з творчістю. Вони завжди цікавили і турбували митців.
Саме психологія дала таку можливість пояснити чому творчі та обдаровані люди сприймають цей світ особливо, по-своєму, виявляючи психологічно — притаманні їм риси. Ще з давніх-давен люди цікавляться в чому ж саме полягає талант і геніальність. На такі питання ми можемо дізнатися відповідь саме з психології та дізнатись для себе сенс таланту. Саме в тісному існуванні проявляється взаємодія психології та естетики. Сюди ж можна віднести значення «емпатії», яке має таке значення: входження в емоційний стан іншого індивіда, співпереживання, співчуття. Процес «ідентифікації» — порівняння себе з групою людей на основі відчуттів та емоцій. Зв’язок психології та естетики має прояв творчості і при таких проблемах, як шляхи розвитку мистецтва, психологія творчості, сприймання витвору мистецтва.
Помітний слід в ствердженні психологічного напряму Іван Франко залишив в українському літературознавстві. Сам він був видатним теоретиком естетики. Ще мало досліджена його естетична спадщина . Іван Якович Франко є власником «З секретів поетичної творчості» — естетичний трактат. Йому належить обґрунтування естетики як методології мистецтвознавчих наук та самостійної науки.
Він приділяв свою увагу питанням формування в особистості духовного світу засобами художньо-прекрасного, вивченню багатства мистецтва як духовного досвіду, в своїй естетичній спадщині. В демократизмі дуже чітко виражена особливість естетики Івана Франка. Він обстоює реалізм, ідейність і народність самого мистецтва. У його творах усі знайдуть, якою б не була незвична та оригінально їх подача, ті самі емоції, сумніви, почуття, страждання, симпатії, які показують стан душі сучасної освіченої людини . Критик утверджує єдність естетичного та морального початку художньої творчості.
Предметом критики І.Франка є суб’єктивізм в літературній критиці й естетиці та об’єктивізм. Значне місце в українському національному розвитку і традицій естетичного виховання в Україні, філософської та соціально-політичної думки належить Івану Яковичу. Франко вважав естетику наукою, вивченням якої є життя, все те, що в цьому житті є, що викликає душевні почуття. Щодо співвідношення “життя – естетика”, то І. Франко вважав, що не життя для краси і естетики, а краса та естетика для самого життя, для піднесення кожної людської особистості – це і є її найвищим естетичним принципом.
Розробляючи естетику, переважно, художньої творчості, Іван Франко передусім керується усвідомленням взаємодії між мистецтвом та соціальною дійсністю. З одної сторони, суспільна ситуація проявляє уяву митця, виступаючи такою частиною, на якій здійснюється сам мистецький розвиток. З другої сторони, мистецький твір має значення остільки, оскільки він стає важливим чинником в суспільстві, який впливає на вчинки та думки.
В основі підходів І. Франка до аналізу суспільства, моралі, культури, мистецтва лежать найновіші досягнення тогочасної науки. Саме з позиції науки він обґрунтовує й естетичний аналіз. Цей аналіз має своїм завданням переклад мови чуттів при сприйнятті як твору мистецтва, так і дійсності на мову розуму. Естетика, за І. Франком, є строгою наукою, а вона “не пов’язана з якимись надприродними, вродженими ідеями; з жадними внутрішніми світами, що нібито керують зовнішнім світом” .
В естетичному відношенні людини світу він виділяє естетичне переживання і процес поетичного творення. Естетика для нього є наукою “про відчуття, переживання, про відчування артистичної краси, значить, є частинкою психології”. Звідси випливає, що методи наукового дослідження, якими послуговується естетика, є методами психології. Формулюючи основи своїх естетичних поглядів, Іван Франко посилається на культурно-історичну школу, методологічною основою якої була філософія позитивізму. Він поділяє її принципи і методи. У нього немає різкого розмежування філософських напрямів на матеріалізм та ідеалізм. Так, позитивізм постає для нього як матеріалізм, він його приймає, хоча дає негативну оцінку матеріалізму марксистському.
Отже, Іван Франко зробив великий внесок в розвиток і створення «психологічної» естетики. Він вивчав душевний стан людини, її почуття, емоції. Він бачив світ і життя в умій його красі , а в кожній людині він бачив і розкривав творчий потенціал, її внутрішній світ. Франко допомагав людям розкривати свій душевний світ.
