Реалізм важко трактувати з позиції конкретної течії мистецтва, обмеженої певним часовим проміжком. Тому що прагнення до достовірної передачі реальної дійсності існувало в мистецтві завжди, просто у деяких течіях воно виражено яскравіше ніж у інших, проте ніколи повністю не зникає.
Тому краще розглядати реалізм, як тенденцію у мистецтві, або ж одну з мотивацій митця. Мотивацію до достовірної, як згадувалось вище, передачі реальної дійсності. І «достовірної» тут ми маємо вживати в лапках. Не лише через суб’єктивність людського пізнання взагалі, а навіть через психологічну вибірковість та окремого особливого сприйняття різними людьми кольору та візуальних образів. Невід’ємним елементом реалізму є зосередження на реаліях, певна хвороблива мотивація втримати ідею відповідності – точній передачі осягнутого, як в зовнішніх, так і внутрішніх проявах об’єктів, станів, процесів.
Реалізм як тенденція простежується на протязі існування мистецтва в цілому, та особливо на прикладі розвитку Західно — Європейського мистецтва. Від скульптури Давньої Греції, і настінних фресок Помпеї. До живопису і скульптури епохи Відродження. Тенденції реалізму можна простежити в кожній із ключових історичних течій мистецтва. Важливо відзначити, що як правило найсильніше проявляються ці тенденції в найбільш продуктивний період розвитку конкретної течії. Так, у епоху Відродження відкриття у фізиці та медицині дали змогу більш реалістично зображати людину, чим широко користались митці того часу. А на прикладі рококо (що простежуючи через бароко ми розглядаємо як продовження розвитку ренесансу), являється дуже мало життєздатним і явно декаданським напрямом у мистецтві, манірним і схематичним, саме реалізму в ньому дуже мало, швидше традиція чи канон реалістичного зображення перейнятий у ренесансу.
Загальновживане, досить вузьке трактування реалізму може ввести нас в оману, і змусити думати, що проявляється реалізм лише в натуралістичному (з точки зору оптики) зображенні навколишнього тривимірного простору і об’єктів, що в ньому, а в найгіршому своєму прояві він скочується до створення універсалій в мистецтві. Насправді ж поняття реалізму дуже широке і включає в себе так само психологічні, соціальні та філософські аспекти сприйняття, інтерпретації та вираження в мистецтві навколишньої дійсності.
Яскравим прикладом цього може служити імпресіонізм. У час свого становлення ця течія мистецтва сприймалася як абсолютно нереалістична, адже нехтувала манірністю в техніці виконання, а роботи могли вважатись незавершеними (у наш час такі судження так само дуже поширені). Натомість пануючий на той час академізм підносився як максимально достовірна течія в мистецтві. Насправді ж імпресіонізм являється однією з найбільш реалістичних течій світового мистецтва за всю історію його існування. Адже імпресіоністи, одними з перших почали писати свої роботи, скажімо пейзажі, безпосередньо на природі, під враженням від побаченого і відчутого, спостерігаючи світло і колір оточуючої їх природи в реальності і передаючи їх на полотні. Як результат, імпресіоністи відкрили (або розробили, не прагнучи, як правило, свідомо до цього) принципи та закономірності передачі світла та кольору. Якими користувались в подальшому живописці практично всіх прийдешніх напрямів та стилів живопису (як фігуративного так і не фігуративного, тобто абстрактного).
Натомість академісти писали свої роботи, як правило в студії, не маючи безпосереднього контакту з об’єктом зображення, часто навіть без етюду та моделі. А метод зображення того чи іншого предмета, або явища являв собою канон, що складався з чітко вивіреної послідовності дій, ба навіть рухів. Замкнені на собі і своєму досвіді і знаннях, позбавлені справжнього сприйняття зображуваного предмета, якоїсь взаємодії з ним митці вдавались до безперервного самоповторення, повторення або імітування канонічних образів і продукування копій з копій, маючи при цьому, що правда бездоганну техніку (вироблену поколіннями їхніх попередників).
Окремо варто згадати і теми та сюжети, що обирали художники. З одного боку імпресіоністи, які зображали сучасних їм людей у їхній звичній обстановці і буденних турботах, не зважаючи на соціальний стан чи будь які інші обмеження (що так само можна відмітити як прояв реалізму). З іншого боку академісти, які зображали, як правило, схематичних богів грецького пантеону у так само схематичному оточенні, обираючи з встановлених часом і традицією сюжетів.
Прояв реалізму в мистецтві безпосередньо пов’язаний із контактом митця із оточуючим світом, що він передає, відтворенням істинної картини дійсності, відчуттям прогресу, раціональним спрямування.
