Танго вважається одним із найбільш загадкових танців, оскільки тільки в ньому зустрічається стриманість, строгість рухів і при цьому відверта та нестримна пристрасть. Це не звичайний танець — це цілий світ для двох, який сповнений любов’ю і втратами, сумом і радістю, зустрічами та розлуками.
Це маленький спектакль, який створений двома серцями, що має свою мову, інтригу, драматургію. Технічні елементи, як і в будь-якому танці, є дуже важливими. Вони розширюють можливості танцівників, збагачують танцювальне мовлення. Але на відміну від усіх інших танців, найважливішим в танго є імпровізаційна гра. Танго — не схема, це – частинка життя. Тому, вступаючи в чарівний світ танцю, будьте готові відкрити в собі абсолютно нові грані душі.
Ніщо не в змозі зупинити ту кров, що горить у жилах танго. Увібравши в себе унікальні традиції, переживання деяких народів, та маючи давню історію, танець і по цей день заповнює кожну клітину тіла почуттями, а саме — пристрастю . З’явилось танго на при кінці дев’ятнадцятого століття в найбідніших кварталах Буенос-Айреса, куди люди з’їжджалися в пошуках щастя. Так і зустрілись в одному місці традиції та культура різних країн всього світу.
Людям потрібно було виражати свої емоції, та шукати нові почуття, тому почав формуватись танець доступний для всіх. У ньому сплелися риси африканських ритмів, аргентинської мілонги, гаванської хабанери, іспанського фламенко, ритуальних танців індіанців, польської мазурки, німецького вальсу та інші… Коли з’явився такий вид танцю як танго — то спочатку танцювали його тільки чоловіки. Це було справжнє змагання, дуель, звичайно ж через жінку. Кажуть, що дама могла вибирати одного з десяти — п’ятнадцяти чоловіків! Згодом танго стало танцем чоловіка та жінки.
Модернізований танець з передмість Буенос-Айреса перемістився в буржуазний світ, але вважалося, що справжнє танго можна побачити лише в нічних клубах, де пари демонстрували його іноземцям за помірну плату. З часом танго стало завойовувати популярність серед робітничого класу Буенос-Айреса. На початку двадцятого століття з’явилися оркестри, що виконували танго. В оркестрі були присутні такі інструменти як: гітара, контрабас, фортепіано і банданеон — в звучанні якого, були притаманні для танго туга та надрив. Зовні він скидається на відомий для нас баян, але відмінність його полягає у тому, що при розтягуванні і зведенні хутра виникають звуки різної висоти.
Танго стрімко набирало популярність, і тільки вище суспільство не визнавало танець. Пізніше танго з’явилося в Європі. Його дебют у Парижі став справжньою сенсацією. Хтось відразу став його палким шанувальником, хтось — противником. Спроби зупинити популярність цього чуттєвого танцю з дотиками стегон і переплетеннями ніг не мали успіху. Як тільки танго знайшло своє місце в салонах Європи, його всім серцем прийняло вище суспільство Аргентини. Згодом, цей танець досить швидко став частиною світського життя.
Музику для нього писали відомі всьому світу композитори. Перш ніж стати популярним та улюбленим всьому світу танець прошов низку заборон та табу. Це був перший танець де використовувалась дуже близька позиція партнерів, тому танго вважали непристойним та аморальним. Пізніше ритми почуттів підкорили Лондон та Берлін, а тисяча дев’ятсот тринадцятого року досягли країн Північної Європи. З середини двадцятих та до середини тридцятих років для танго настали погані умови. Але з тисяча дев’ятсот тридцять п’ятого за допомогою Хуана Д’Арьенцо танго знову цікавить людей. Період до тисяча дев’ятсот п’ятдесят п’ятого року вважається найбільш продуктивним для танго.
Пройшовши через заборону в Аргентину танго продовжував існувати в дрібних кругах. Ренесанс відбувся тисяча дев’ятсот вісімдесят третього року. 11 грудня вважається міжнародним днем танго, відмічається він у місці Буенос-Айрес, там проводять фестиваль на який з’їжджаються з різних країн професіонали та просто зацікавлені любителі.
Танго має різні стилі і види. Вони отримали розвиток в різних регіонах Аргентини та Уругваю і ввібрали в себе місцеві особливості. Відомі такі види танго: Салон, Лісо, Нуево, Фантазія, Мілонгеро, Орільєро, Канженге… Салон передбачає більш вільну позицію партнерів один до одного. Менший тілесний контакт дає можливість чоловікові і жінці урізноманітнити танцювальні па, ввести нові елементи — кроки, повороти, пози.
Цей стиль, так само як і стиль Мілонгеро, припускає імпровізацію, надання ініціативи партнеру і підпорядкування йому партнерки. Лісо — найпростіший вид танго. У танці використовуються елементарні рухи, повороти і фігури. Складні підтримки та обертання в Лісо не практикуються. Нуево — стиль для тих, хто хоче себе проявити.
Молоді люди, прагнучи показати свою майстерність, активно експериментували в оригінальності танцювальних фігур, в результаті чого з’явилися своєрідні обертання зі сплетінням ніг, граціозні пози та інші цікаві елементи. Нуево — більше підходить для сольної демонстрації, так як для його виконання потрібно багато місця. Фантазія — це концертний номер, поставлений спеціально для шоу. Створення цього танцю підкоряється законам сцени.
Головну роль тут відіграє балетмейстер-постановник, який визначає тему, ідею, композицію концертного номера і засоби, якими вони будуть втілені. Незважаючи на велику кількість видів і стилів аргентинського танго, всіх їх об’єднує одне — почуття, емоції, що йдуть із серця.
Сьогодні, танго – дуже знаменитий танець, який виконують аматори та професіонали. Існує багато видів танго і кожний із них унікальний і має свої особливості. Напевно, більше не знайти настільки пристрасний та переповнений емоціями танець. У кожному номері, танцюристи наче проживають життя, яке переповнене почуттями та переживаннями кохання, любові, розлуки, ніжності, злості…Вона виставлена на загальний огляд , але вражає своєю інтимністю.
Танго вважають одним з найскладнішим із бальних танців. І причина не зовсім в хореографії, яка до речі є далеко не проста, а складність полягає саме в тому, що цей танець потрібно відчути.
