Мистецтво – один із видів людської діяльності, способів самовираження індивіда, сформований під впливом естетичних ідеалів і призначений для відображення дійсності в конкретній формі. На нього впливають як загальні умови життя і буття людей, так і естетичні цінності суспільства. Особливістю мистецької творчості є те, що в ній поєднуються одночасно як суб’єктивне, так і об’єктивне. Тому творчість має над особистісний характер.
Мистецтво базується на образах. Тільки особистість може створити узагальнений образ, що присутній лише в її свідомості і відокремлений від зовнішнього світу, та може наділити його матеріальними життям – витесати з дерева, каменю, описати словами, записати в нотах та ін. Отже, мистецтво — це результат еволюції свідомості людини та показник її здатності втілювати уявні образи у зовнішньому матеріальному світі.
Кожен витвір мистецтва є індивідуальним. Саме поняття індивідуальності виникло ще у первісні часи з появою розподілу праці. Тобто, можна говорити про те, що перше мистецтво виникає ще за часів первіснообщинного ладу.
Естетика та мистецтво мають багато спільного, оскільки обидва поняття мають схожі ознаки, функції та несуть важливе значення у суспільстві. Мистецтво безпосередньо зазнало впливу естетики як одного з основних чинників його формування і розвиток відповідно до встановлених естетичних ідеалів.
Естетика – це перш за все наука про прекрасне навколо людини та вбачання ознак краси у результатах її діяльності. Естетика формувалась під впливом суспільства, його культури і традицій. Естетика спрямована на аналіз та критику мистецтва, дає мистецькому предмету загальну оцінку.
Естетику можна визначити як філософію мистецтва. Через те, що мистецтво довготривале, на відміну від відчуттів, його можливо аналізувати й осмислювати за допомогою розуму.
Давньоримське мистецтво розвивалось в умовах рабовласницького суспільства, риси якого знайшли своє відображення у творчих поглядах людей. Його розвиток великою мірою визначався перебігом історичних подій, які відбувались у період завершення античної епохи, та культурологічними, соціальними, етичними і естетичними поглядами суспільства. Значним був вплив культури Стародавньої Греції на Рим. Але в той же час римська культура зберігала свою самобутність, вона розвивала, поглиблювала досягнуте греками, а також впроваджувала власні національні риси — практицизм, дисциплінованість, суворість, чітке дотримання правил і норм. Найбільші завойовники античності — римляни, підкорюючи сусідні народи, вбирали їх культурні здобутки, але при цьому зберігали й свої звичаї і традиції.
На відміну від давньогрецького, римське мистецтво характеризувалося яскраво вираженою символічністю, алегорією, схильністю до точного аналізу. Важливою особливість римської культури є наявність широкого простору дії, поширення та динамічність, що є такими ж істотними, як і римський традиціоналізм. Поєднання суперечливих ознак дало поштовх для поширення мистецтва і його впливу на розвиток культури усієї Європи. Таким чином римське мистецтво втілило в собі усю спадщину античної епохи, зберігши при цьому свої визначні риси.
Однією з найвизначніших таких рис мистецтва стала поява першого у світі цирку. Спочатку це була організація перш за все кінських перегонів та змагань на колісницях. Згодом там відбувались бої гладіаторів та цькування звірів. Цирк став важливим культурним осередком суспільства. Він набув величезної популярності через прагнення людини до чогось незвичайного, магічного та заворожуючого. Циркачі, що вміли приборкувати звірів, жонглювати різноманітними предметами, ковтати вогонь та літати в повітрі викликали у глядачів захват і гордість.
Інша причина популярності – бажання відчути небезпеку та непередбачуване видовище. Звідси походить відома фраза римської черні – «Хліба і видовищ». Мистецтво цирку живе і донині, але його естетика значно змінилась з часів Римської імперії. Наприклад, основні прийоми циркового мистецтва залишались незмінними протягом століть. А от естетичний вигляд подачі зазнав змін протягом розвитку циркового мистецтва Риму. Змінювався вигляд арени, костюми, допоміжний реквізит.
Давньоримська естетика була тісно пов’язана з мистецтвом, але включала в себе набагато більше понять і аспектів. Естетика в цілому передбачає не лише саме мистецтво, а й певні змінні тенденції у поглядах на норми краси, насолоди. Ще один важливий момент – естетичне змінюється з плином часу, а мистецтво – вічне і визнане навіть через століття. Це можна прослідкувати на прикладі тенденцій образотворчого мистецтва. Картини багатьох художників користуються повагою і сьогодні, але їх естетичний зміст не сприймається так, як задумував автор. Може виникнути неправильне трактування жестів, рухів, форм, поєднання кольорів, і початковий зміст буде втрачено.
Естетика кожного суспільства відрізняється певними визначними рисами, не схожими на інші. Твори ж мистецтва можуть мати схожі ознаки у різних народів з різних куточків планети не залежно від епохи. Наприклад, театр. За часів імперії він мав в основному символічний зміст, пов’язаний зі збором урожаю та водночас із розвагою публіки. Ставилися міми, комедії та трагедії за грецьким зразком. Але естетичні риси були своєрідними, що проявлялось у манері постановки, костюмах та оформленні сцени. Поява професійних театральних акторів підкреслила усвідомлення людьми необхідності створенні у мистецтві не лише практичної, навчальної, а й культурної, духовної складової.
На відміну від мистецтва, естетика завжди є не утилітарною. Тобто, вона втілюється виключно в духовній формі. Мистецтво ж можна сприймати за допомогою органів відчуттів та здійснювати безпосередній фізичний вплив на його об’єкти.
Культурне життя Стародавнього Риму було спрямоване у русло просвітництва, виховання у людей почуття прекрасного. Воно формувало значною мірою уявлення про навколишній світ та несло виховну функцію для наступних поколінь. Естетика цієї культури формувала духовний світ людини, втілюючи його у матеріальній формі і створюючи мистецтво.
Отже, мистецтво і естетика є різними поняттями. Відмінність їх значення було висвітлено вище. Водночас, вони обидва є нерозривно пов’язаними і не можуть повноцінно існувати один без одного.
