Однією з сучасних тенденцій розвитку різних галузей суспільного життя виступає естетизація. Якщо упродовж тривалого часу джерелом естетичних якостей реальності слугувало мистецтво, то нині важливу роль в естетизації виконують інші складові культури, зокрема освіта, наука, релігія, техніка. Повторюваність естетичного вибору призводить до того, що естетизація повсякденності набуває форми стилізації [2]. Сказане зумовлює актуальність виявлення сутності поняття стиль та виявлення його естетичного потенціалу, зокрема в мистецтві, одязі, моді.
Поняття стиль є доволі вживаним у повсякденному житті людей різних соціальних і релігійних груп, різного віку та професій. Так, часто використовуються такі словосполучення, як «стиль одягу», «стиль спілкування», «стиль життя», «стиль музики» та інші.
Як показав аналіз наукового доробку вчених, які займаються проблематикою стилю, різні аспекти цієї категорії є предметом гуманітарних досліджень в соціології, естетиці, філософії, культурології, психології, мистецтвознавстві та інших. Це свідчить про складність поняття стиль і пояснює відсутність його єдиного трактування.
Так, у Великому тлумачному словнику вміщено кілька означень стилю [1 ] . Під стилем розуміють «сукупність ознак, які характеризують мистецтво певного часу та напряму або індивідуальну манеру художника стосовно ідейного змісту й художньої форми» [1, c. 1392]; «сукупність зовнішніх ознак (риси обличчя, особливості побудови фігури і т. ін.), властивих певному народові» [1, c. 1393]; « сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива якому-небудь письменникові або літературному творові, напряму, жанрові і т. ін» [1, c. 1393]; «сукупність прийомів, характерних рис якої-небудь діяльності, поведінки, методу роботи»; «характерна манера поводитися, говорити, одягатися і т. ін.» [1, c. 1393].
М.І. Ройтерштейн розглядає стиль як комплекс ідейно-художніх принципів, який склався історично і обумовлений суспільним розвитком, а принципи виражаються і в певному змісті, і у формах втілення [3].
Співставлення і узагальнення наведених трактувань дозволяє зробити висновок, що стиль хоча і розглядається з позицій художньо-естетичного значення, проте виступає не лише естетичною категорією, але й соціальною. Дуальний характер також має визначення форми і змісту феномену стилю.
У мистецтві поняття стилю доволі усталене і застосовується для позначення художніх особливостей, притаманних творчості певного митця (індивідуальний стиль музиканта, поета, художника тощо), а також при визначенні художніх напрямів конкретної епохи.
Наприклад, стилем і напрямом у мистецтві ХVІІ- початку ХІХ ст. був класицизм, до загальних рис якого належать впорядкованість, гармонія, єдність цілого і його частин, чітке дотримання пропорцій. Проявом класицизму в літературі стало використання пропорцій, пристойність і стриманість, заперечення провідної ролі натхнення і необхідність митцю керуватися правилами і усталеними нормами. Для класичного стилю в музиці творам властива крупна форма, їх цілеспрямованість, яскрава динаміка, збалансованість всіх частин.
В кінці ХVІІІ — першій половині ХІХ ст. в європейській і американській культурі сформувався романтичний музичний стиль, головною ознакою якого була швидка зміна настрою, що покликана була витончено і глибоко передати почуття людини, її душевні переживання.
Зміна стилів простежується і в літературній спадщині. Так, українській літературі властиве розмаїття стильових течій: класичний реалізм, представниками якого були І.Нечуй-Левицький, І.Франко, Т.Шевченко та ін; бурлескний стиль (наприклад, Л. Глібов, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко, І. Котляревський); романтизм (Є.Гребінка, М.Костомаров) та інші.
Значним розмаїттям стилів дивує музичне мистецтво. Так, твори М.Лисенка, П.Чайковського, Ф.Шуберта належать до романтичного стилю, як особливий синтез африканської і європейської культур виник джазовий стиль, суто американським явищем є стиль кантрі.
У кінці минулого століття найбільш виразною стильовою лінією образотворчого мистецтва стало необароко або декоративний експресіонізм. Цьому напряму характерне зміщення уваги митця від емоційного ядра до декоративізму на периферії, що й простежується в полотнах українських митців П.Гончара, Ю. Луцкевича, Н.Стороженка та інших.
Різним історичним періодам розвитку суспільства властиве існування різних стилів у архітектурі та декоративному мистецтві. Так, у середньовічній Італії (ХІІ-ХІІІ ст.) типовим був стиль косматеско, який передбачав використання в інтер’єрі штучної мозаїки; на початку ХІХ століття у Франції виник стиль ампір, ознакою якого були елементи античного мистецтва, розкіш, мотиви воїнської слави.
У царині моди під стилем розуміють «образне рішення костюма посередництвом елементів, що відрізняються художньою і пластичною однорідністю».
Під стилем одягу розуміють сукупність певних ознак, що характеризують той чи інший ансамбль (костюм). У модному одязі, як правило, виокремлюють три фундаментальні стилі: класичний, романтичний,фольклорний і спортивний. Гармонія і краса як ознаки класичного стилю в різних жанрах мистецтва присутні у однойменному стилі в одязі у формі елегантності та діловитості, стриманій гамі кольорів, мінімальному художньому оздобленні. Одяг у класичному стилі домінує у діловому середовищі.
Романтичному стилю властива жіночність і легкість, які створюються за допомогою тонких тканин, світлих пастельних відтінків, різноманітних декоративних рішень в оздобленні.
Характерною ознакою спортивного стилю є розкутість і зручність. Спортивний одяг не повинен перешкоджати вільним рухам, мати простий фасон, не містити надлишкову кількість різноманітних деталей в оздобленні.
Фольклорний стиль характеризується використання мотивів традиційного народного вбрання – вишивок, аплікацій, плетінь, орнаментів, бісеру та різних природних матеріалів.
Відображенням епохи є не лише мистецтво, але й мода – особлива форма поведінка великої сукупності людей, яка формується під впливом суспільних настроїв, смаків і захоплень. Мода традиційно розглядається як сфера культури, якій притаманні функції соціалізації та адаптації, а також ознаки деяких видів мистецтв. Кореляція модних інновацій з стильовими реаліями конкретного періоду суспільного розвитку дає підстави визнати моду стильовою парадигмою.
Варто зазначити, що в сучасному мистецтві, моді, одязі розмаїття стилів не зводиться до розглянутих, а зумовлена практикою змішування стилів. Як наслідок, – виникнення мікростилів, наприклад в одязі мікростилями класичного стилю є мінімалізм, коледж, романтичного – фентезі, ретро, вінтаж.
Література
Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.
Круглый стол «Эстетизация повседневности: дефиниции, тенденции, перспективы» – Электронный ресурс : Режим доступа: http://www.russ.ru/Mirovaya-povestka/Kruglyj-stol-Estetizaciya-povsednevnosti-definicii-tendencii-perspektivy
Ройтерштейн М.И. Основы музыкального анализа. – M.: Владос, 2001. — 114 с.
