Одним із головних і могутніх направлень в модернізмі середини століття безперечно був поп-арт (англ. popular art – популярне мистецтво). Він виник на початку 1950-х років, практично водночас в Великобританії і США, як своєрідна іронічна реакція на елітність найбільш ознайомлених на той час авангардно-модерністських течій винахідливого мистецтва. Своєї вершини він досяг в 1960-му році.
Поп-арт став типовим продуктом технологічного індустріального суспільства масового споживання. В ньому знайшла своєрідне художнє вираження принципова антиномія того часу, одна із головних антиномій виникаючої пост-культури, яка проявила себе іще в авангарді на початку століття, а в подальшому на інших рівнях поставала і вирішувалась вже в більш розширених формах постмодернізмом: романтизація індустріального суспільства масового споживання, як єдиної і суспільної значимості реального сучасного життя, і іронічної відстані від цього ж суспільства, іноді навіть неприємні і різкі протести проти нього.
Початкові теоретичні розробки пoп-aрту появилися в Англії в період 1952-1955 рр., коли в Інституті сучасного мистецтва в Лондоні створилась «Незалежна група» архітекторів, художників, критиків. Поп-арт створив велику і результативну спробу урівняти їх права з феноменами «високої культури», сполучити елітну культуру з споживчою популярною субкультурою.
Художники пoп-aрту відкрили своєрідну поетику масової продукції світової культури, вишукуючи її в банальних і тривіальних
речах, новинах, жестах, в оточуючому їх споживчому середовищі і комерціалізованій реальності: в голлівудських бойовиках іi популярних «зірках», в газетах i журнальних фото, в американському життєвому просторі, закладеному на технічному прогресі, в рекламах, афішах, в предметах домашнього ужитку, коміксах, науковій фантастиці — в усьому, що являло повсякденне середовище перебування і псевдо духовну їжу євро американського перебування середини XX століття. використовуючи елементи і стилі масової культури із повсякденного середовища і розміщуючи їх в контексті ними ж створюваними художнього простору, поп-артисти будували свої винаходи на основі гри сенсами масових стереотипів в новій семи оточуючому середовищі.
Різні винаходи поп-арту виконувались в техніці колажу або традиційного живопису з елементами колажу. Серед перших програмних для поп-арту робіт, отримавши хрестоматійну відомість були колажі Е. Паолоцці » Я була іграшкою багатого чоловіка».
В подальшому використовуючи матеріали i техніка створення пoп-винаходів суттєво розширюється і ускладнюється. В традиційний живопис активно внушаються іншомовні елементи — обломки гіпсових зображень, предмети повсякденної діяльності, фотографії, деталі машин і т.п. З’являються пoп-скyльптури, об’єкти, асамбляжи, інсталяції, в яких використовуються самі різні матеріали, в тому числі i більшій кількісні речі, минулі у використані, тобто складові сміттєвих коробок, звалищ.
Створювачем поп-арту в Америці вважається Роберт Раушенберг і
Джаспер Джопс.
Головну премію отримав тоді американський художник Р.Раушенберг за «предметну компіляцію» складену з поєднань строкатих листівок і обривка плаката, вирізок з ілюстрованих журналів і фотографії вбитого президента Дж Кеннеді. Представники поп-арту в особі Р. Раушенберга запропонували глядачеві мистецтво, оперує звичними предметами, які, будучи вирвані з традиційних зв’язків з навколишніми об’єктами, постали у випадкових, парадоксальних поєднаннях. «Нова предметність», яку на початку XX в. стверджував кубізм, повернулася в предметних компіляціях поп-арту.
Новий реалізм у Франції.
У Європі отримала розвиток своя різновид поп-арту — Новий реалізм. Група художників у Франції, організована критиком П’єром Рестані (1960 — початок 1970-х) оголосила про повернення в образотворче мистецтво предмета, речі, що вживається згідно випадковому спонуканню художника, з волі його «жесту». Звідси — довільне використання предмета в якості об’єкта так званих ассамблажей, акумуляції, компресний, динамічних конструкцій. Найбільш відомі художники цього напряму — Арман А. Фернандес, І.Клейн, Ж.Тенглі. Арман поміщав скрипки, смички в корпус з плексигласу Армандеус Кремонських зробив (1961) або виставляв сміття в скляному ящику
Соцарт в СРСР.
Офіційне мистецтво СРСР довгий час розвивалося під суворим контролем держави, припиняти спроби художників відхилитися від єдиного в країні стилю — соціалістичного реалізму. У 1960-ті в СРСР виникає мистецтво неофіційне, мають паралелі з світовими течіями, проте вимушене існувати в ситуації підпілля. До неофіційного мистецтва 60-х, за деяким винятком, неможливо застосувати критерій напрямку або руху; цей час одинаків, однак вже до початку 1970-х склався коло художників, яких згодом стали називати «московськими романтичними концептуалістами», за аналогією із західними концептуалістами. Художній андеграунд, частково подолав свій підпільний статус, продемонстрував не тільки відгуки на зарубіжні течії, але, в ряді випадків, яскраву самобутність. Близькість поп-арту проявилася в картинах М.А.Рогінского, Е.Л.Рухіна, присвячених світу буденних, навіть підкреслено вульгарних речей (Михайло Рогінський Великий примус; Червона двері, обидві — 1965; Борис Турецька Сміттєзвалище (1974)).
Соц-арт, який отримав розвиток в 2 пол. 1970-х — поч. 1980-х, виник як пародія на соцреалізм і сучасну масову культуру в цілому. Цей напрямок, створене в основному такими художниками як В.А.Комар і А.Д.Меламід, Е.В.Булатов, можна розглядати в рамках концептуальної практики, однак тут можна знайти і пряме продовження ідей поп-арту: художники аналізують радянську картину і символіку — предмет масової культури радянського суспільства (Ерік Булатов Слава КПРС! (1975)).
У легальних і напівлегальних, в т.ч. квартирних виставках мистецтво 1970-х долало свій чисто станковий характер, звертаючись до методики просторових установок — інсталяцій, хепенінгів і перформансів.
Цензурні і соціальні перешкоди призвели до того, що багато художників емігрували з СРСР.
