Зрозуміти феномен мистецтва, знайти інструменти за допомогою яких можна було б його описати, класифікувати, вивчити його межі та пояснити його вплив, людство намагається уже давно. Ще за часів давньої Греції у працях Платона, Арістотеля, Геракліта та Демосфена підіймалася ця проблема. І по сьогоднішній день вчені опираючись на досвід попередників класифікують художні явища, як шляхом власних індивідуальних і культурних координат так і через глибоке осмислення історичних і соціологічних контекстів, з яких твори мистецтва і художні напрямки мають походження. Еволюція мистецтва спостерігалася ще за часів первісної доби.
Археологи розрізняють певні стилі та форми у артефактах часів верхнього палеоліту. Разом з еволюцією людського суспільства еволюціонує мистецтво і відповідно до них теорія мистецтва також. Поняття художнього методу, напряму та стилю знаходяться у тісному взаємозв’язку і по сьогоднішній день навколо них ведуться палкі суперечки.
Що стосується художнього методу то це поняття виражає в першу чергу ряд принципів художнього змісту, що відповідають за пізнання об’єктивної дійсності. Це той спосіб і зміст дій, тобто той метод, на який спирається художник та досягає здійснення своєї свідомої мети у матеріалі, хоча й значною мірою визначається останнім.
Існує й інший погляд на цю проблему, про те що художній метод не можна розглядати в вузькому плані гносеології, а саме, як спосіб пізнавання життя через мистецтво. Установка на пізнання лише одна з визначальних позицій художнього методу поряд з установкою на творення та оцінною установкою. Під поняттям художній метод можна розуміти взаємозв’язок цих визначальних позицій, що складають певну ієрархію принципів та керують пізнанням життя через мистецтво.
Раніше інших сформувалося те поняття стилю, яке можливо іменувати філологічним. З’явилося слово в стародавній Греції й звідти перекочувало в Рим, де зафіксувалося в якості мовного терміна. Стиль — це манера, склад мови, це використання мови в поезії, в ораторській майстерності, художній та історичній прозі, це всілякі типи та форми мовлення. Пізніше поняття стилю було перенесено в область мистецтва і пов’язано із зародженням наукового мистецтвознавства.
А з розвитком науки про мистецтво все більше зміцнювалася мистецтвознавча концепція стилю як художньої системи, що об’єднує певні особливості твору. Тобто, визначальною рисою стилю як естетичної категорії, є єдність компонентів твору, що несуть певний зміст. У лінгвістиці мовний стиль визначається наявністю ознак мови , деяка частина з них може повторюється в інших стилях мови, але деякі конструкції є своєрідним для кожного із них.
Концепція стилю в літературознавстві тяжіє або ж до лінгвістичного, або ж до мистецтвознавчого його розуміння. Ці коливання значною мірою пояснюються подвійними зв’язками самої літератури і з мовою і з мистецтвом. Концепцію стилю в літературі як художньої мови, як системи виразних засобів словесного мистецтва можна признати як головне визначення . Розглянуті грані стилю по суті цілком ймовірно звести до двох ключових: стиль як феномен мови і стиль як феномен мистецтва. Літературно — художній стиль, здебільшого застосовується в художній літературі, впливає на уяву і відчуття читача та передає думки і відчуття автора.
Слово, у художньому творі , несе не лише певну змістовну складову , але й естетично впливає на читача за допомогою різних художніх образів . Чим сильніший і правдиві ший образ , тим яскравіше він впливає. Чуттєвість художньої манери важливо виділяється від чуттєвості розмовно-побутового і публіцистичного стилів. Вона відповідає за естетичну функцію. Художня манера передбачає відбір мовних засобів; для створення образів застосовуються всі мовні засоби. Особливою рисою художньої манери мови можливо іменувати використання особливих зворотів мови, що надають розповіді барвистість, силу зображеної реальності.
Засоби художньої виразності надзвичайно різноманітні. Це тропи і стилістичні фігури: порівняння, уособлення, іносказання, метафора, метонімія, синекдоха, епітет, гіпербола, литота, анафора, епіфора, градація, паралелізм, риторичне питання, замовчування і т. п. Стиль часто поділяється на загальний стиль періоду, країни або культурної групи, групи митців та художнього руху і індивідуального стилю митця в цій групі .
Розбіжності всередині обох типів стилів указують на розвиток ранній, середній та пізній.У деяких художників, таких як Пікассо, наприклад, ці періоди можна легко побачити, в інших вони більш тонкі. Стиль також розглядається як динамічне явище, як правило стилі наслідують один одного , хоча швидкість цього значно коливається, між дуже повільним розвитком в стилі первісного мистецтва або давньоєгипетського мистецтва до швидких змін у сучасних художніх стилів. Стиль часто розвивається серією стрибків і відносно різкі зміни змінюються періодами уповільненого розвитку. Стиль – це певна стала форма мистецтва людини або групи художників. В історії мистецтва служить для визначення місця походження та датування
Що стосується напряму у мистецтві, то досить часто називаючи цю категорію мають на увазі течію, школу, метод або стиль. Напрям несе у собі певну сукупність творів, що здійснені за певним принципом. Безумовно він є однії з найважливіших категорій в мистецтві і дозволяє робити оцінно-історичні узагальнення в міжнаціональних масштабах та робити аналіз розвитку різних культур, виявляючи певні закономірності. Зразком такого еталону може служити італійське Відродження або наприклад німецький романтизм. Напрям може окреслювати як один, так і декілька видів мистецтва і бути концепцією для митців певного історичного періоду. В свою чергу ця концепція окреслює структуру певної художньої реальності для певної системи художніх творів влаштованих по одній типологічній моделі.
Мистецтво постійно еволюціонує так само як еволюціонує навколишній світ. Воно складне і багатогранне по своїй структурі і щоб його осмислити потрібно розуміти, що все побудоване на традиціях. Визначальною категорією естетики, що дозволяє зрозуміти мистецтво, всі історичні етапи та загалом трактує їх є художній напрям. Не менш важливою категорією естетики є стиль, що відображає розвиток і самої дійсності і суспільної свідомості в специфічній естетичній формі, та метод , що визначає зміст принципів пізнання світу через мистецтво.
