Естетика як наука починає своє існування ще з античних часів, а саме від 7ст. до 5ст. до н. е. Перші спогади про естетику зустрічаються в працях вчених Стародавньої Греції та Риму. Естетичні уявлення формувались на підґрунті міфів та вчень про космос. Філософи античного часу керувались віруваннями про те, що абсолютну гармонію втілює в себе саме космос. Вважалося, що в ньому являється втіленням прекрасного, красивого, а все, чого торкалась рука людини – лише носії краси, всього на всього імітація Космосу.

Найбільш плідним періодом для естетики вважається виключно 7ст. до н.е. Саме в цей період спостерігався розквіт античної естетичної думки. Оскільки саме в цей час на заміну вченню про космос приходить вчення про людину. З цього моменту все кардинально змінюється, з’являються такі важливі питання як: думка творчого процесу, теорія виховання естетикою та яку роль грає мистецтво в житті не лише окремої людини, а і цілого суспільства.
Зокрема в ранній грецькій літературі зустрічаються згадки про мистецтво, яке доповнює себе з міфології, а саме Гомер «Іліада» та «Одіссея».

Досить відомий давньогрецький вчений Піфагор був засновником першої в світі школи, яка розробляла естетичні теорії та поняття. Його однодумці були впевнені в тому, що кожна річ та її сутність ніщо інше як число, і тому весь світ складається виключно з чисел. Адже вони втілюють в собі згоду незгодних робити акцент на гармонії протилежностей, вивчали питання про основи прекрасного. Піфагорівці вивчали красу беручи за основу погляди Геракліта. Геракліт вважав, що все прекрасне має об’єктивну основу. Що само собою означало, краса є основою Космосу, яка в будь-якому випадку присутня в людських стосунках та мистецьких творах.

Вагомий вклад у вивчення питання поглядів естетики зробив не менш відомий вчений Демокрит. Він вважав, що мистецтво повинно уособлювати в собі наслідування природи. Тобто кожен з нас черпає з природи певні вміння: прясти тканину, будувати житло. Головним талантом людини було створювати різноманітні витвори мистецтва, що вже вважалося незримим дарунком природи.

Не так давно Демокрит вважався першовідкривачем естетики, на основі того, що вивчав дослідження зв’язку природи та мистецтва, як впливає на людину мистецтво, що таке логічне поняття та міра естетики.

Не малий вклад в розвиток античної естетики зробив і Сократ, який був впевнений в тому, що найбільшим благом для людини є її власна діяльність. На думку філософа ідеалом виступала краса не лише тіла людини а й душа. Сократ вважав, що прекрасного не існувало, ним була проведена лінія між естетичним та етичним прекрасним та моральним. Естетична діяльність цілком була доречною, але цей критерій оцінювався відповідно до мети. Саме на прикладі скульптури Сократ показує не тільки прекрасне тіло, але й не менш красиву душу.

Саме таким чином філософ показував оточуючим концепцію краси. Та думка Сократа наперекір відрізнялась від думок Піфагора. На відміну від Думки Сократа, концепція Піфагора мала лише формальний характер і вбачала в собі пропорцію та вираження душі. В той час коли Сократ об’єднав людське та прекрасне набагато тісніше. Однодумці Піфагора бачили красу спершу в Космосі, а вже потім у людях.

Немаловідомий античний філософ Платон також розглядав важливе питання античної естетики. Ми можемо спостерігати в таких творах Платона як: «Федон», «Софіст», «Закони» та ін. що він був не менше небайдужий до долі естетики ніж його попередники. На думку Платона краса осягалась не лише почуттями а і розумом.

Таке розуміння краси стало базовим для аналізу мистецтва. Попередники Платона – Геракліт та Сократ, відстоювали думку, що мистецтво лише відтворення дійсності імітацією. Хоча і сам Платон у своїх творах говорив, що імітація речей – лише копія ідей. Але творець, який відтворює речі відповідно по поглядів Платона, не може досягнути прекрасного та існуючого. Коли митець робить свій витвір, він всього на всього робить чуттєві копії ідей та речей.

На думку Платона мистецтво було позбавлене будь-якої цінності. Однак філософ вивчає творчий процес та для його опису використовує поняття «натхнення». Саке таким чином поетична творчість Платона набуває небувалої популярності. Керуючись саме цією теорією митець творить саме у стані натхнення.

Платон не вивчав категорію прекрасного та сутності художньої творчості загалом, його більш детально цікавила соціальна сторона мистецтва. Саме у своєму творі «Держава» вчений показує читачам ту саму «ідеальну» державу, в якій немає місця мистецтву. Проте не має жодної згадки про заборону виконання гімнів античним богам, адже саме вони породжують величне почуття – хоробрість.

Аристотель також вивчав питання естетики. У свої Творах «Політика» та «Риторика» можливо чудово простежити роботу філософа у даному направленні. Аристотель ґрунтує все на практиці мистецтва, на відмінну від свого попередника, Платона, який був більше схильний до абстрактного розгляду естетичних категорій.

Головним питанням його роздумів про естетику стають проблеми прекрасного. Головними рисами прекрасного Аристотель вважав злагодженість, певність та домірність. Філософ був впевнений, що головним завданням мистецтва є імітація. А вже види мистецтва розподіляються за способами імітації. Наприклад: фарби – для живопису, рухливі ігри – танець, звук – засіб для музики, для скульптури – форми.

Але на цьому розподіл мистецтва не закінчується. Ще існує два підвиди – мистецтво руху та мистецтво спокою. Живопис та скульптура в свою чергу відносяться до категорії мистецтва спокою, а ось мистецтву руху підпорядковуються музика, поезія та танець. Більш детально Аристотель вивчав поділ мистецтва слова за родами та видами. Він поділяє особливості об’єктів, імітацій та форм. Філософ описує епос, драму та лірику. А вже сама драма ділиться на трагедію та комедію.

Аристотель був переконаний, що головною метою трагедії було очищення, тому що саме трагедія приводить наш організм в стан збудження, страху та співчуття. Якщо звернутись до думки Аристотеля взагалі про естетичне мистецтво, то митець розглядав його, як гармоні. В усьому світі. Аристотель був першим філософом, який показав структуру естетичних категорій в готовому вигляді, представивши перед публікою власне мислення трагедії, комедії та прекрасного.

Пройшло вже немало літ, з постання античної естетики, але такого вагомого впливу на подальший розвиток естетики не було помічено. Першим кроком до виникнення естетичної свідомості та естетики була саме Стародавня Греція. Естетика є досить важливою формою свідомості, адже це начебто особливе духовне поле. Саме тут людина відчуває свою причетність до дуття, знаходить вищу форму сутності.