Нещодавно в соціальній мережі автор виклав свою музичну композицію, написану в стилі реп. Починаючий музикант попросив користувачів прослухати аудіо-запис та висловити свої враження від почутого. За півгодини під постом з’явилося безліч коментарів, де молодого репера просили більше не займатися творчістю.

В образливій формі знущалися з недбало підібраної рими, осміювали тему, а дехто взагалі почав критикувати сам музичний напрямок. Мовляв треба слухати тільки рок. І при чому такі коментарі залишали люди, які самі мають відношення до музики. А мені стало незрозумілим, чому творчі особистості з такою нетерпимістю ставляться один до одного.

Вважаю, що кожен музичний стиль має право на існування. Колеги ж з іншого «цеху» повинні були не ображати автора, а лише тактовно вказати на помилки. Бо такі негативні оцінки відіб’ють бажання творити надовго.

Аналізуючи цю ситуацію, я прийшла до висновку, що сучасним музикантам треба дотримуватися певних правил поведінки, які треба затвердити та вивчити всім.

Ще один випадок підтвердив мою думку. Якось серед моїх знайомих (людей, які мають музичну освіту) розпалилася дискусія. Все почалося з того, що у маршрутці, в якій вони їхали, лунав шансон.

«Чому не можна, — почала знайома викладачка дитячої музичної школи, — замість цього «блатняку» увімкнути запис Антоніо Вівальді «Чотири пори року»? Цей цикл усією спільнотою вважається одним з найкращих творів класичної музики. Слухаєш його і ніби поринає у епоху бароко. Привчали б молодь до високого мистецтва хоча б таким чином».

Тільки вона це промовила, як у відповідь пролунало: «Мені подобається шансон, це краще визнаної класики». І розпалився дискус. Маршрутка поділилася на два фронти – одні захищали твори Баха, Бетховена, Моцарта, інші стверджували, що «блатняк» також має право на існування. Адже нові альбоми того ж Сергія Троимова (Трофина) виходить тисячними тиражами. Люди сперечалися довго, забувши про відомий вислів: «Кожен Івась має свій лас».

Зацікавившись темою етикету музикантів, я вирішила поцікавитися думкою своїх однолітків з цього питання, тому провила бліц-опитування серед студентів. Двадцятьом молодим людям, які мають відношення до музики, я задала лише одне питання: «Чи потрібно музикантам дотримуватися професійного етикету?». Майже 60% респондентів відповіли, що творчим особистостям дуже потрібні певні правила для ввічливого спілкування один з одним. Дві людини висловилися проти. Мовляв, музикантів не потрібно затискати у рамки. Інші дотримувалися нейтралітету у відповідях.

Також мене цікавила думка музиканта, який грав в різних колективах. Прокоментувати своє ставлення до етикету я попросила учасника музичного проекту «Тим Талер» (timtaler.su), чиї композиції можна почути в ефірі провідних радіостанцій України та Росії («ЕраFM», «Просто Раді.О», DJFM, «Наше радіо »), кліпи дуету знаходяться в ротації телеканалів України (« А1 Україна »,« М2 Естрада »), Антона Бессонова. Він працював з рівними групами, тому знає проблему зсередини.

— Нам, музикантам, дуже часто бракує елементарної Любові один до одного. Вона, на мій погляд, полягає в безмежній терпимості до всіх (абсолютно до всіх!) музичних стилів, різних підходів до гри на одному і тому ж музичному інструменті, різних поглядах на роль музичного мистецтва в повсякденному житті. До професійних і людських недоліків один одного, в кінці кінців. Від відсутності Любові виникають різні «міжусобні» конфлікти, жадібність, заздрість та інші біди, що призводять до розпаду перспективних музичних колективів, до особистих і професійним трагедій.

Етикет, норми поведінки є не Любов, а якась її зовнішня імітація. Етикет — добра посмішка, натягнута поверх кислої міни роздратування. Овеча шкура на плечах у вовка. І все-таки встановлення і дотримання певних норм етикету в музичному світі необхідно. Погодьтеся, що продавщиця в супермаркеті після декількох годин другої зміни часто готова розтерзати навіть самого важливого покупця.

Однак, норми професійної етики наказують їй одягти голлівудську усмішку — і вона посміхається нам в усі тридцять два зуба (ну, або скільки там у неї зубів залишилося …)! Завдяки цій імітації клієнт залишається задоволений, продавщиця добре справляється зі своїми обов’язками, а у власника магазина продовжує йти Справа. Тобто всім добре. Якщо музикант, принаймні, намагається грамотно зімітувати Любов до свого колеги, якщо він хоча б не серцем, але розумом, розуміє необхідність наявності цієї Любові — значить, він вже робить перший крок назустріч Любові Справжньої.

Бо ми всі починаємо шлях до духовної досконалості з зовнішньої його імітації. Вважаю, що в музичних вузах необхідно поглиблено, з захопленням вивчати музичний етикет. А також давати студентам більше можливостей для живої практики сценічної діяльності, щоб вони пізнавали необхідність дотримання правил цього етикету.
На сайті Вікіпедія я знайшла цікаву статистику. Лише за 2014 рік розпалися більше двадцяти відомих музичних колективів.

Серед різних причин найчастіше лунає – музиканти не змогли працювати разом. Пояснити це просто. Як в кожному музичному проекті, де потрібна участь кількох людей, виникає конфлікт інтересів. В одних групах люди стримують емоції заради спільної мети, в інших же – сваряться постійно. В такому середовищі творчим особистостям надалі творити разом стає неможливим.

Звісно, я не можу дати пораду всім музикантам одразу. Але для себе я все визначила певні норми етикету сучасного музиканта.

1. Любити музику у всіх її проявах. Адже всі музичні стилі мають право на існування. Тому некоректно казати будь-кому про те, наприклад, що реп гірше від рока чи шансона.

2. Поважати творчу особистість. Кожна людина по-своєму грає на музичних інструментах. Інколи можна у підземному переході почути кращу гру, ніж на концерті.

3. Зберігати свою гідність. Вважаю, що люди, які негативно (а інколи в дуже різкій образливій формі) критикують твори інших, перш за все показують себе з негативного боку.

4. Бути тактовним. Якщо молодий автор тільки но почав творити і не все в нього виходить гарно (адже в наш час не всі народжуються Бетховенами), треба дати йому порад, не ображаючи при цьому музиканта.

5. Бути чесним з самим собою. Якщо хтось грає на музичному інструменті краще вас, треба це чесно визнати. Підняти собі планку та працювати над собою.