З певного педагогічного керівництва складається особливості хореографічної діяльності.
Провідною ланкою будь-якої діяльності є: мета, поставлені цілі, тощо. Танцювальне мистецтво як вид естетичного виховання має велику силу. Заняття танцями долучають дитину до прекрасного, виховують художній смак. На уроці танцю дитина розвивається фізично, зміцнює здоров’я, набуває творчої фантазії, вчиться образно мислити.
Процес навчання на уроці — це сукупність ціле направлених дій педагога та учня за для отримання системи знань, умінь, навичок та розвитку творчих здібностей хореографічного мистецтва.
Навчально-виховний процес на уроці базується за такими принципами як :
— сувора послідовність в оволодінні танцювальної лексики та технічних прийомів танцю;
— систематичність та регулярні заняття;
— доступність та оволодіння технічними засобами;
— індивідуальний підхід до кожної дитини;
Така організація навчального процесу дає можливість не тільки оволодіти основами хореографії, але й поглибити знання в цій сфері.
На мою думку педагог мусить як заохочувати, так і карати. Яка б не була «дисципліна поведінки і труда» вона буде доволі часто порушуватися тому, що характер, темперамент, виховання у дітей різний. При будь-якому навчанні у педагога існує два правила: заохочення та покарання. Будь-який не належний вчинок на уроці — це є порушенням «закону класу», елемент розбещення або протесту проти вимог педагога. В будь-якому випадку, така поведінка направлена проти намірів педагога, а в кінцевому випадку проти самого учня, котрий, дозволяє собі робити не те, що потрібно, він віддаляється від заданої програми, яку виконує весь клас.
Міра покарання може бути різною, але головне в цих діях не образити учня,та не дати йому відстати від програми, і від загального процесу навчання. Якщо, наприклад педагог застосував крайню міру покарання — видалення учня з класу, то тим він поставив в залежність від свого вчинку увесь клас, караючи і себе тому, що на наступному уроці необхідно буде повертатися, повторюючи те, що вже було вивчено іншими. Але в той же час потрібно пам’ятати, що будь-яка безкарність — розбещує.
Виникає питання «Як правильно та грамотно побудувати урок?«. Від того наскільки правильно педагог це зробить, залежить те, як учні будуть сприймати матеріал. Зняття для молодших і старших класів будуються по-різному, із врахуванням фізичних та психологічних можливостей дітей.
З самого першого заняття важливо привчити дитину до самостійної роботи. Потрібно виділяти час перед початком уроку для відпрацювання вивченого матеріалу, та дати можливість дітям самим згадати, що вони вивчили на минулому занятті. Якщо педагогу це вдається, то на виступах не буде проблем з розігрівом, розводками на сцені. Учні будуть робити це самі. І вже в дорослому житті скоріш за все з’явиться така якість, як «відповідальність«.
Педагогічне спілкування на уроці танців багатообразне. Воно включає в себе і безпозпосередньо відношення педагога до учня, і учнями між собою: їх співпереживання і взаєморозуміння, обмін інформацією та взаємодія один з одним. В одних випадках спілкування педагога з учнями встановлюється в процесі занять і репетицій, а в інших в процесі обговорення конкурсів. Іноді педагог встановлює спілкування з одним учнем, а іноді — з усім колективом.
В співвідношенні з визначенням задач педагог осмислює конкретну ситуацію навчання та виховання, будує свої дії, супроводжуючи поясненнями, жестами, показує учням танець чи комбінацію в цілому. Щоб учні могли засвоїти матеріал, вони повинні його зрозуміти і на цій основі повторити за педагогом танцювальні рухи, пояснити своє розуміння цих рухів.
Можна виділити декілька рівнів педагогічного спілкування. Спілкування, яке ми відносимо до першого рівня складається на початковій стадії навчання, коли педагог ще не достатньо добре знає, вивчив своїх учнів, а учні погано знають один одного. Цей рівень носить поверхневий характер.
Другий рівень характеризується тим, що в процесі навчально-виховної роботи формується взаєморозуміння педагога і більшою частиною активних учнів. В колективі поступово формується атмосфера загальної зацікавленості.
Третій Рівень спілкування проявляється в тому, що не тільки у педагога з учнем, але й і більшості учнів встановлюється взаємне відношення, засновані на правильному розумінні навчально-виховних задач. Ці задачі висуває перед класом, або колективом педагог. Для цього рівня характерне встановлення відносин товариства, співпраці та взаємовідносин.
Четвертий рівень спілкування характеризується найбільш глибоким відношенням між учнями. Під керівництвом педагога в процесі спільної співпраці усвідомлюють взаємну відповідальність та залежність. Розуміючи свою роль та місце в колективі чи класі, учні представляють собою високі вимоги не тільки до інших, а й до себе.
Отже, аспект керівника — педагога характеризується варіативністю, гнучкістю, залежить від конкретних вимог, того, з ким він має справу, — з молодшим чи старшим класом їх індивідуальними здібностями, яким є характер діяльності.
