Естетичні засади мистецтва модернізму

modern Живопис. Мабуть це один з небагатьох (якщо не єдиний) вид мистецтва, назва якого детермінує його сутність. Слово «живопис» – походить з грецького слова «ζωγραφης», яке дослівно можна перекласти як «той, що малює живе». І справді, будь-яке полотно, будь то портрет, натюрморт чи абстракція, відображають «живе», – поняття, яке повністю складається з настрою, почуттів та емоцій.

Доволі часто картину порівнюють з живою людиною. В неї є настрій, вона може викликати відповідні почуття, довести до сліз, налякати чи вивести з себе. В неї можна закохатись і її можна розлюбити. Людина, що годинами може стояти перед картиною, що вона шукає? Чого вона хоче? На перший погляд це безглуздо – дивитись годинами на те, що ти вже бачив, на знайомі обриси чи краєвиди. І це справді так, якщо дивитись на розмальовану дошку.

Але якщо поглянути на живу істоту, то простір між глядачем і полотном наповнюється невербальним спілкуванням, де слова – це блиск очей глядача. А як полотна схожі на музику! Чи задумувались ви коли-небудь над тим, що в них є безліч спільного? Л. Толстой колись сказав, що «музика – це стенографія почуттів».

Гадаю, доречно буде перефразувати його наступним чином: «Живопис – це дзеркало, де глядач дивиться на картину і у відображенні бачить художника». Кожна людина починає своє життя з «природнього одкровення», тобто починає знайомитись зі світом через осягнення органами чуттів. Елемент оцінки реальності, естетичного відношення до навколишнього середовища, закладений в кожному з нас.

Кожен з нас в різних категоріях оцінює красу всього баченого. Але чи можливо зазирнути за ширму баченого, якщо не побачити, то хоч відчути сутність речей? Вперше про це почали говорити античні філософи (світ ідей, ейдосів на противагу реальному). Пізніше це стало головною ідеєю мистецтва. Починаючи з загадкових робіт Ієроніма Босха, що став предтечею сюрреалізму, з’являється нова парадигма естетичного відчуття в мистецтві. Метою художника перестає бути «фотографічне» передання дійсності, прагнення точніше передати обриси об’єктів, зображення фізичного, «ще не живого».

Саме в ХІХ-ХХ століттях в мистецтві зароджується новий рух під назвою модернізм. Звичайний реалізм вже не задовольняє художника та митця, який намагається відшукати та показати інші, скриті, метафізичні реалії повсякденного життя та виразити їх в новій формі. Тому модернізм, як нова ідеологія не лише в мистецтві та філософії, реалізуючись в різних мистецьких школах, виступила проти класичних та усталених форм змалювання світу.

Для модернізму, окрім бунту проти буденності, головним стає зображення метафізичного, ірраціонального (а скоріше інтуїтивного), не підлягаючого логічному осмисленню. Причиною цьому послужили декілька факторів. Першим являється зародження ще у ХІХ столітті нових філософських ідей щодо відношення «людина-світ», де проголошувались главенство інтуїції, персоналізм та психоаналіз, повернення до метафізики, що відкрили нові обрії як для філософської думки, так і для мистецтва.

На все це вплинула й наукова революція (відкриття атома, рентгенівських променів тощо), які кардинально відкрили новий, небачений до цього часу світ. Другою причиною являється перелом життєвих позицій після Першої світової війни, коли людина побачила марність людського життя, жорстокість та марність класичних ідей стабільного суспільства. Яскравий приклад – картина «Крик» Є. Мунка, де людина є квінтесенцією безвихідності, занепаду і скорботи. Тому мистецтво нової генерації намагається змалювати збентеження людини, втратившої стабільність та впевненість в майбутньому.

Все це вплинуло на нову парадигму світосприйняття та виразних засобів її змалювання. Модернізм виступив за чітке змалювання не навколишнього світу яким воно є, а саме внутрішнього відчуття та переживання людини. Відійшовши від соціальних проблем, мистецтво віддало перевагу змалюванню глибинної сутності людини та проблем буття. Приклад – картина «Віроломність образів» Магрітта. Щоб це зробити, представники цієї течії відійшли від логічно-раціонального осмислення, віддаючи перевагу творчій інтуїції, створенню нової художньої реальності, верховенству почуттів над розумом.

Вони відходять від конкретики, орієнтуються більше не індивідуалізм в творчій роботі. Естетичне відчуття світу переходить від банального змалювання повсякденної реальності до внутрішнього бачення, символізму, алегорії, чуттєвого опису світу. У всіх течіях модернізму (символізм, імпресіонізм, неоромантизм, акмеїзм, футуризм, експресіонізм, сюрреалізм) простежується головна ідея – творчого переосмислення дійсності на противагу класичному баченню, пошук нових форм його зображення. Прагнення зобразити те, що не можна зобразити. Досі, ще жодному механічному пристрою не вдалося зобразити схід сонця так, як це зробив Моне.

Кожна з них це робить по-своєму. Символізм виступив проти реалій життя, наукових та технічних досягнень, що впливали на духовні ідеали минулого. В символах та алегоріях вони намагались відобразити духовне наповнення людства, а не тільки механічне споживче суспільство, показати внутрішню красу людини. Імпресіонізм почав використовувати спонтанність створення роботи, за якою художник фіксує враження побаченого.

Для них картина – це не об’єктивна реальність, а суб’єктивна, виражена в індивідуальній творчості митця. Особливо чудово вони відтворювали всю різнобарвність краси природи та людської душі. В кубізмі ми можемо бачити, наскільки чітко митці хотіли виразити весь трагізм та умовність світу. Особливо це ми можемо побачити в роботах Пабло Пікассо. Згадаємо, що відповів Пікассо, на запитання нацистів про автора «Герніки». Кубізм – це не відображення того, що вже існує. Це – створення нового.

Взагалі авангардиські напрями в мистецтві та літературі були націлені на одне – відображення власного, внутрішньо-інтуїтивного відчуття світу, місце людини в ньому та сам образ «людини епохи». Дійсно, виразні засоби, що були використані, не для всіх являються прийнятними та зрозумілими. Але саме епоха модернізму дала поштовх для нового естетичного переосмислення людського буття та категоріально показало його обрії. Таким чином, модернізм – це не відображення окремого моменту, – теперішнього, що одразу стає минулим. Це – відображення того, чого ще не має, відображення майбутнього.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>