Головні принципи виховання:
1. Конкретність, цілеспрямованість виховання. Тобто виховуючи робота має йти шляхом до досягнення головної мети — вихованню гармонійно розвиненої особи, та її готовності до активної трудової діяльності. Активізація роботи виявляється у підпорядкованості усіх заходів, його нестерпності до стихійного товчку у вихованні. Обізнаність у меті являє перспективу, дає можливість досягти бажаного рівня культури та вихованості індивіда.
2-3. Виховання у житті. Згідно цьому принципу виховуючи діяльність освітніх закладів повинна мотивувати учнів (студентів) брати участь в житті свого суспільства, під час їхнього учіння, в підготовці до майбутнього, навчання праці, самореалізації у цьому світі та їх майбутньої трудової праці. Що до реалізації даного принципу необхідно використовувати краєзнавчі матеріали, поетапно ознайомлюючи молодь із суспільно-політичними рухами в країні, також їм на користь і суспільству рекомендується залучання до активної участі у громадській праці. Цей час не буде проведений даром.
Для дітей — це нові навики, для суспільства в єдності виховання. Втілюється в життя цей принцип правильним співставленням методів які формують свідомість та суспільну поведінку, застереження на рахунок відхилень які є у свідомості та поведінці людини, вироблення несприйнятливості до різних негативних впливів, готовність протистояти їм, випереджувати їх.
4. Практика виховання. Усвідомлення молодими людьми (учнями) того, що праця — є джерелом задоволення духовних і матеріальних потреб людей, фактором різностороннього розвитку людини. Тому саме усвідомлене сумлінне ставлення до роботи є однією з головних рис індивіда. Наставник має прищепити підопічним нестерпність до порушень і непорядку дисципліни, кражі народного та приватного майна людини.
5. Комплекс підходів до виховання. Усі системи виховного процесу передбачають єдність:
— мети, завдань виховання і його змісту;
— форм, прийомів виховання і його методів;
— виховних поштовхів від закладів освіти, родини, засобів масової інформації, громадськості та вулиці;
— виховання, перевиховання, самовиховання.
6. Виховання індивіда у співпраці з колективом. Активізація цього принципу веде до свідомого розуміння підлеглими того, що колектив являється сильним засобом впливу та виховання і більшість якостей особи формуються у спільній співпраці з колективом. Педагогу необхідно докладати масу зусиль щоб зробити поєднати колектив вихованців, стимулювати їх приймати участь у самоврядуванні та підтримувати їх, сприяти розвиткові їх самостійності, рішучості, вмінні приймати рішення, ініціативності, самодіяльності та ін.
7. Єдність педагогічних керівників разом з проявом ініціативності та самодіяльності молоді. Потреба керівництва педагогів зумовлена малим (недостатнім) досвідом життя вихованців. В той же час виховання творчої особи може бути за умов її творчості, фантазії, самостійності, самодіяльності і ініціативи.
8. Повага до індивідуального світу вихованця з мудрими вимогами до нього. Його основу складає — єдність правил педагогів що до їх учнів, гарне контролювання їхньої поведінки, гуманне відношення та повага до їхніх думок, поглядів, тощо.
9. Особливе ставлення до кожного вихованця. Реалізація та активізація процесів у вихованні йде від того, як у ньому співпадають індивідуальні та виховні особливості індивіда, від того, чи враховують їх. Вихователь має пізнати суть людини, дізнатись яка ця людина у реальності буття, відкрити її внутрішній світ, з її примхами, слабостями, із недоліками та досягненнями, з великими та дрібними буденними потребами, розкрити духовний стан. Через пізнання цих якостей у вихователя буде можливість черпати із глибини природи самої людини методи які зможуть впливати на виховання.
10. Точність, наступність та послідовність підходу виховання особистості. Формування свідомості, звички і вироблені манери поведінки людини просто вимагають цілої системи найрізноманітніших засобів виховання, які реалізують у конкретному порядку. Позитивні якості людини неможливо сформувати, якщо процес виховання буде раптовим підбором епізодичних впливів.
11. Спільність вимог освітньо-педагогічного закладу, родини, громади. Втілюється це все через єдність, взаємне попередження підлеглих про результатність впливів виховання.
Досягнення поставленої мети у вихованні є причиною поєднання усіх принципів виховання дивлячись на які умови спирається та згодом відбувається процес виховання. Особливо необхідно забезпечити гармонію у взаємодії національних принципів виховання, що у кожному народі відображають свої індивідуальні, відмінні особливості.
Саме на цілісності загальних виховних принципів будується концептуальне українське виховання.
Принципи національного виховання. Вони зародилися ще у виховній традицій, культурі і правил народу, міцно з’єднані з його менталітетом і історією. Найпомітнішими серед усіх являються: культуро відповідність, народність, природо відповідність, демократизація, етнізація, гуманізація та ін.
Народність — поєднання процесу загальнолюдського та національного. Передбачає та попереджує національне спрямування виховання: вивчення рідної мови, прищеплення та формування національної свідомості, любов до землі де народився, свого народу, шанобливе відношення та повага до рідної культурної спадщини, національні традиції інших спільнот, які наповнюють наш край.
Природовідповідність — це взяті до уваги цілісність і багатогранність природи людини, її анатомічних, вікових, індивідуальних, психологічних, фізіологічних і національних особливостей.
Культуровідповідність — гармонійний зв’язок поєднаний з історією нації, його етикетом, мовою, традиціями, культурою, мистецтвом, ремеслами, забезпечення духовного єдність поколінь.
