Визначенням естетичного виховання є процес формування повноти сприйняття і правильного пізнання прекрасного у мистецтві та реальності; можливості до творчого самовиявлення характерне людині.
Виховання… Як багато емоцій та думок вирує в моїй голові, коли я чую це слово.
З самого малечку чую: «Поглянь, яка вихована чемна дівчинка», «Ай, ай, що за невихований хлопчик!!! Хто тебе виховував?!», «У наших сусідів невиховані діти!!!» А що це значить «вихований», «невихований»? І чому взагалі, розподіляють виховання на естетичне, моральне, патріотичне, екологічне, музичне? Хто придумав таку градацію? З якою метою?
Ось наші пращури нічого нікуди не ділили. Вони навіть і не знали, що є таке естетичне виховання, патріотичне або ще якесь. Дідусь мого діда виховував своїх дітей жити з повагою до себе і до інших, берегти рідну землю, захищати її, поважати традиції та працю, цінувати творчість, піклуватись про своїх батьків та рідних, дбайливо ставитись до навколишнього середовища.
Роздумуючи над темою мого есе, мимоволі задумуюсь над поняттям «естетичне виховання». Що це таке? Якими навичками повинна володіти естетично вихована людина? І загалом, чи доречно ділити виховання на моральне, естетичне, етичне, патріотичне, екологічне?
Розуміючи, що саме по собі виховання є соціальним явищем, складним процесом, яке постійно перебуває в активному стані, ми повинні чітко визначити для себе: виховання має бути спрямоване на формування людини як зрілої особистості, вироблені в неї певного набору якостей, які потребує сьогодні суспільне життя. І тут дуже яскравим прикладом може бути так зване «патріотичне виховання», що протягом останніх 23 років проводили педагогічні працівники в школах, дитячих садочках, ліцеях та інших навчальних закладах.
І що? Писали плани, проводи з нами – дітьми класні години, різні виховні заходи. А ми як не відчували себе українцями, нацією, на початку таких «виховних» занять, так і після їх закінчення. Тихесенько посміювались над українськими символами, традиціями та переконаннями. Все це тривало протягом останніх 23 років… А для того щоб стати дійсно нацією, патріотами, пишатись тим, що ми українці сильні і непереможні, нам знадобився всього лиш рік і приклад людей (дорослих та однолітків), що нас оточують. Ось вам і патріотичне виховання.
Сьогодні діти не тільки стали з повагою ставитись до землі, де народились, а й почали сприймати чужий біль, бути терпимими до інших людей, просто добрішими. До якого виду виховання це можна віднести? Морального, патріотичного, естетичного? Чи до якогось іншого виду?
На думку спадають слова французького письменника А. Сент-Екзюпері, який говорив, що виховання для сучасних суспільств – це питання життя і смерті, від якого залежить їх майбутнє, воно в будь-якому разі має пріоритет над освітою, адже саме виховання створює особистість людини. І з ним неможна не погодитись. Ми сьогодні на собі відчуваємо всю правоту цих слів, наскільки згубними можуть бути прогалини у виховання людини для суспільства та держави в цілому.
Естетичне виховання… Що це? Як його можна виміряти? Що потрібно зробити, щоб дитина виросла естетично вихованою? І яку людину можна назвати естетично вихованою?
Нещодавно я стала свідком дуже показової, як для естетичного виховання картини.
Дорослий чоловік, років сорока, веде за руку хлопчика, напевно свого сина чи племінника, не знаю. Ну, то що родичі, так точно. Вони йдуть проходять біля Київського музею російського мистецтва, напевно були на виставці, і жваво обговорюють тони та напівтони на якійсь картині. Було одразу видно, що це не перший їх похід до музею мистецтв, їм це дуже цікаво. Подумалось мені тоді: як приємно, що сьогодні батьки почали знову займатись естетичним вихованням дітей, виділяють у своєму скаженому трудовому графіку час для спілкування про прекрасне, вічне, непереможне. Адже через сприйняття прекрасного можна навчити дитину співчувати ближньому, співпереживати, бути терпимою до недоліків інших людей. Та врешті решт сприймати себе такий яким є.
Це дуже актуально в наш час. А якщо ще дитина володіє азами малювання, ліплення, графіки. Ну, тоді це вже зовсім чудово, тому що зможе, протягом свого життя творити щось прекрасне: картини, будинки, скульптури. Або просто виросте гарною людиною!
І тут хлопчик починає шукати урну, щоб викинути обгортку від шоколадки, а не знаходячи кидає цю зловісну обгортку тут же просто на тротуар. І що робить тато чи хто він там йому? А нічого… Просто робить вигляд, що нічого не сталось і йде далі. Зрозуміло, що дитина цей випадок зарахувала собі, що так можна робити, що ніхто сварити за сміття на вулиці не буде. Можна смітити й надалі.
У мене виникає питання: чи можна виховувати дитину тільки засобами образотворчого мистецтва? Може для початку б розповісти їй як поводити себе на вулиці? А це краще самим дорослим навчитись правилам поведінки загалом, і в громадських місцях зокрема. Як відомо: найкраще виховання це особистий приклад. Можна довго розповідати про те, що можна робити, що неможна, а своїм прикладом перекреслити всі гарні слова та вирази.
Давайте починати з себе: вчителі в школі, батьки вдома, перехожі на вулиці. От коли в школі діти будуть бачити чесне патріотичне ставлення своїх вчителів до батьківщини, це і буде виховання громадянина, коли батьки будуть самі цікавитись живописом – це і буде естетичне виховання дитини, коли перехожі на вулиці не будуть кидати сміття повз урни – це і буде вихованням.
Тому, на мою дуку, не потрібно нічого ділити. Виховання воно єдине, воно або, або його немає зовсім ніякого: ні морального, ні екологічного, ні естетичного.
