Книги – це духовна їжа для людини, яка сприяє розвитку інтелекту і характеру. До того ж , читання книги захоплює. Читання – один з найкращих способів провести вільний час з користю. В світі є надзвичайно багато книг, які можуть змінити нашу свідомість, є книги, які йдуть нам на користь та приносять задоволення, а є книги, які потрібно читати обмірковано, і вони залишають великий слід у твоєму житті. Іноді хочеться почитати щось легке, щоб поглинути у світ без турбот, світ без проблем. А іноді над книгою хочеться подумати, осмислити і щось взяти як приклад.
Одна з книг, яка справила на мене велике враження, це 451 градус по Фаренгейту – температура, при якій горить папір. Автор книги – Рей Бредбері – так точно описав наше майбутнє, це попередження, на яке ніхто не звернув уваги. Це майбутнє, в якому головним злочином людства являється зберігання та читання книг. Монтег – пожежник, але пожежу вони не гасять, а створюють. Вони підривають дома людей, в яких є книги і спалюють все до тла. Але його життя міняється після зустрічі з Клариссою. Ця зустріч перевернула все його подальше життя. Він розіміє, що його життя пусте і люди, які його оточують як роботи, роблять все на автоматі, нічого не хочуть помічати і приймати. В їхньому житті є тільки величезні телевізори, навушники та робота. Це не нагадує сьогоднішні дні? Автор так майстерно передав атмосферу майбутнього, ніби передбачив нам все це. В нашому суспільстві книги перестають бути потрібними, їх замінює телебачення та інтернет – і це сумно.
Ця книга стала для мене справжнім відкриттям. Адже наше суспільство вже наближається до ідеї твору. Люди перестають читати книги, віддаючи перевагу соціальним мережам: адже там «цікавіше». Особливо вразив кінець, який залишає надію на розумних людей, які дивляться в майбутнє, адже книги – це маленькі храми мудрості, які роблять наш світ добрішим.
Портрет Доріана Ґрея Оскара Уайльда я прочитала ще в школі, але багато разів перечитувала. В творі йдеться про молодого красунчика Доріана Грея, який бажає залишитись таким же, як і його портрет, і з того момента протягом двадцяти років дійства романа він зберігає всю свою чарівність юності, а портрет, захований в його домі, відображає його справжнє життя, зберігаючи сліди пороку і злочинів. Портрет Доріана відображає його істинну сутність, мистецтво – це справжнє свідоцтво, це правильне дзеркало життя героя.
Спроба Доріана у фіналі роману знищити надійно захований портрет закінчується його власною смертю, а витвір мистецтва не можна знищити. Його друг лорд Генрі відкриває очі хлопцеві на власну красу, заражає його духом погоні за задоволенням, вчить його цінувати свою молодість та жити одним днем. Зупинка героя в часі, вічна молодість асоціюється з угодою з дияволом. Доріан стає дияволом на справі, доводить до самогубства свою кохану, веде подвійне життя світського денді, порочить репутації. Він стає вбивцею свого друга – Безіла, бо той побачив справжнє лице Доріана, колишній гарний портрет тепер зображає жахливого діда, понівеченого пороками і злочинами.
Надто пізно Доріана починають терзати муки совісті, він починає заздрити всім людям, в яких совість чиста і непорочна, він вважає, що портрет являється його власною совістю та вирішає позбавитись його і тим самим полегшити свої душевні муки. Клинком він кидається на жахливий портрет і помирає. Вранці його прислуги знайшли страшного старика біля портрету прекрасного юнака. На мою думку, книга дуже сильна і змушує задуматись багато про що.
Я читала багато книг, за тиждень могла прочитати 3 книги. «Джейн Ейр» я спочатку побачила по телебаченню і мені дуже сподобався фільм, так сподобався, що я вирішила знайти книгу і прочитати її. Ця книга вражаюча, в ній описується життя юної дівчини з нелегкою долею, для якої моральні норми та принципи виявились вище кохання. Рано втративши батьків, її тітка віддає її в пансіон – школу інтернат. За всі роки навчання Джейн стає успішною ученицею, а потім вчителькою. Вона покидає пансіон і влаштовується гувернанткою в приватний будинок.
Саме на цій роботі дівчина знайомиться з містером Рочестером, в якого з часом закохується. Вони готові одружитися, але раптом виясняється, що Рочестер одружений – його дружина божевільна, він приховує її в будинку, нікому не показує і вважає себе вільним. Він пропонує Джейн поїхати з ним, не звертати уваги, але вона не може так вчинити – моральні норми для неї важливіші кохання, вона не може бути з одруженим чоловіком. Тут я плакала, бо Джейн покидає будинок і блукає по світу. Несподівано вона знайомиться зі своїми кузинами і виясняє, що є власницею великого спадку. Після цього Джейн повертається в будинок, де колись працювала, але там сталась пожежа.
Її колишній наречений осліп, а його дружина померла. Отже, їхньому коханню нічого не загрожує. Таким чином, роман закінчується їхнім весіллям, герої щасливі одне з одним. В романі описано роздуми і душевні тривоги героїні, така точність і уважність при опису дозволяє повірити, що всі події і справді були. Роман мені дуже сподобався, що я його перечитувала ще багато разів і всім раджу.
Книги – це наше майбутнє, вони вчать нас думати. І не розумію людей, які кажуть, що не люблять читати книги. Як це можна не любити? Такі люди мені здаються пустими, адже в телебаченні, Інтернеті немає душі та історії, а в книги – є. Як писав Достоєвський: «Перестать читать книги — значит перестать мыслить». І це тільки початок. Люди перестають читати книги, при чому за своєю волею, і відповідно деградують.
