Естетика, як подається і усвідомлюється нами, це філософська дисципліна, яка вивчає виразні форми, що відповідають нашим уявленням про прекрасне і потворне; величне і нікчемно-незначне і так далі. Естетика вивчає етапи розвитку мистецтва. ЇЇ принципи — це основне, вихідне положення цієї дисципліни.
Звісно, спочатку ми звертаємось до Візантії – держави, що виникла в кінці ІV століття на сході Римської імперії і проіснувала до середини XV століття. Історики вивчаючи мистецтво вважають, що культура Візантії почалася від царя Константина у 324 році і тривала до опанування Царгорода турками у 1453 –му році. Візантійське мистецтво поширювалося також в Італії, пройшло через Балканський півострів у Київську Русь та проіснував там протягом багатьох століть.
Офіційне прийняття християнства датують 988-989 роком. Хочеться сказати, що Київська Русь увібрала в себе багато Візантійських надбань.
До цього наші предки поклонялися річкам, німфам, деяким іншим божествам, робили жертвоприношення та ворожили. Найвеличнішими богами були : Перун – бог громів; Хорс – сонця, Сварог – вогонь, Дажбог – податель добра. Поклонялися також Волосові богові багатства й худоби, Стрибогові – богові вітріи та багатьом іншим світим.
Про ці вірування слов’ян дуже мало згадок, відомості неповні й неточні. Мало переказів грецьких та римських письменників дійшло до нас. Є згадка Прокопія який згадує людей які не визнають видіння та не мають віри, що воно має якусь незбагненну силу, а за панна над усіма людьми вважають бога. Після прийняття християнства почавсь розвиток візантійської культури та мистецтва у Київській Русі.
Почався не абиякий розвиток українського писемництва, поштовхом було надходження книжок на землі слов’ян. Вчені вважають, що вчені Кирило та Мефодій ввели церковнослов’янську мову в літературу. На території Київської Русі поширювалося житія святих «Четьї-Мінеї». Хотілося б звернути увагу, що в історію Сіверянщини увійшло величне ім’я українського просвітителя Димитрія Ростовського(Данила Савича Туптала). Він був ігуменом Глухівського Петропавлівського монастиря, дописував працю «Житія святих». Навіть відомий поет та письменник Тарас Григоров Шевченко У своєму творі «Гайдамаки» згадує Тупталівську книгу.
З давніх-давен українське письменство увібрало у себе церковно-релігійний та християнський характер. З Візантії у Київську Русь разом з учителями християнської релігії перейшли переклади Святого Письма та інші писання.
Можна згадати багато писемних знахідок такі як Остромирове Євангеліє, Печерський патерик, складалися хронічки, хронографи, також дуже цінна староукраїнська пам’ятка для українського народу «Повчання Володимира Мономаха дітям». Літописи Самуїла Величка, Самовидця, «Історія Русів», Гр.Грабянки, Рігельмана всі ці літературні пам’ятки здобули широкого поширення та визнання.
Зразки Візантійської архітектури, скульптури, різні художні ремесла та монументальний живопис стали поштовхом до поширення мистецтва у слов’ян.
У світі став відомим, в першу чергу, Печерських монастир. Також Україна мала вже своїх святих: Ольгу та Володимира, Гліба та Бориса, Антонія та Феодосія печерських. Побудували Софіїський собор, мурований храм, у першій половині ХІ ст. Першою кам’яною церквою у Київській Русі стала Десятина церква, яка була побудована разом з візантійськими творцями десь у 988-996 роках.
Для поширення релігійних та світських знань у значній мірі сприяли друкарні. Наприклад, друкарні Києво-Печерської лаври, Чернігова, м. Новгорода-Сіверського на Десні та інші. Великого поширення набуло виготовлення ікон. Люди з усією величчу вшановували ікону Богородиці Пирогощі в Києві та Богородиці у Вишгороді, хоч вони і були привезені з Греції. На Галичині вшановувалася чудотворна ікона Богородиці у Звенигороді.
Також на думку приходить Пересопницьке Євангеліє, яке було закінчено в 1561 р. у Пересопниці – давньоруському місті на території нинішньої Рівненської області.
З початку, коли почали будувати церкви іх почали розмальовувати, народ хотів дорівнятися до краси грецьких та візантійських церков.
Існують дані, що в самому Києві в княжих часах було побудовано більш як 80 мурованих церков та велика кількість дерев’яних. Особливої уваги заслуговує Богородицька церква, прозвана Десятинною, бо на неї князь Володимир призначив десятину своїх доходів. На превеликий жаль, її доля виявилася трагічною: вона часом палала, її часом сколихнув землетрус, руйнувалася, а більшовики остаточно розібрали. Софіївський собор упродовж багатьох століть вражає нас своєю мозаїкою зображенням богоматері «Оранти». Успенська церква Печерської лаври в Києві, хоча й будувалася грецькими майстрами – «чотири мужі багаті вельми», розписувалася в 1083 р. печерським ченцем Олімпієм — визначним українським маляром відомим із княжої доби.
Хотілося б згадати одного із земляків, уродженця м. Глухова художника М.І. Мурашка, засновника в Києві першої рисувальної школи. Силами його учнів поверталися до життя, зору віруючих і відвідувачів храмів утрачені з часом візантійські фрески стародавнього часу.
Розвивалася також і музична культура. Хотілося б згадати глухівчанина Антона Лосенка , автора відомого полотна «Володимир і Рогніда» воно відбиває події часів Київської Русі, також композиторів переважно духовної музики Максима Созонтовича Березовського та Дмитра Степановича Бортнянського. Перший уславився як співак Придворної капели, автор духовних концертів та опери «Демофонт», поставленої в Італії, в м. Ліворно (1773), а другий – також автор ряду опер, хорових культових творців. Обидва стажувалися в Італії, і, певна річ, як і українці часів Київської Русі запозичили чимало від мистецтва Візантії.
Протягом багатьох років у Київській Русі розвивалося мистецтво різьблення по дереву, а вже пізніше – по каменю. Жителі села та міста носили прикраси зроблені із дерева .
Можна зробити висновок, що основним початком розвитку культури у Київській Русі стало прийняття християнства. Також значний вплив на культуру був зі сторони Візантії. У короткий термін Київська Русь вийшла на загальноєвропейський рівень, а в деяких випадках перевищила його.
