При розгляді попередніх тем даного курсу ми встановили, що культура міжнаціональних відносин ґрунтується на знаннях, розумінні і повазі національних особливостей, інтересів і культури інших народів. Вона залежить від ступеня демократичності суспільства, рівня розв’язання політичних і соціально-економічних проблем, в тому числі національних, від загального розвитку політичної і духовно-культурної сфери. Проявляється ця культура в доброзичливості, такті і увазі при спілкуванні з людьми інших національностей, готовності завжди прийти на допомогу та ін.
Але поняття «культура міжнаціональних відносин» порівняно нове, недостатньо досліджене у вітчизняній літературі (виключенням є лише праці Ю.І.Римаренка, зокрема його цікава і змістовна праця «Національний розвій України»). Отже, розробка науково обґрунтованої СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ культури міжнаціональних відносин, її формування та розвитку є надзвичайно актуальною, але далеко не простою. Ця система повинна включати:
— вивчення конкретних процесів формування національної самосвідомості, історичного минулого нації, її етносоціогенези;
— всебічне врахування інтересів, соціальних і культурних особливостей різних етнічних груп, які не належать до «корінної нації», тобто національних меншин, що населяють країну;
— максимальну підтримку всього прогресивного в національному розвитку;
— здатність оперативно відгукуватися, реагувати на проблеми в сфері міжнаціональних відносин, знаходити ефективні механізми розв’язання конфліктних ситуацій і прогнозувати приховані, «латентні форми» можливих конфліктів;
— формування національної етики поведінки;
— вдосконалення мовної політики тощо.
Отже, насущна проблема національного виховання – моральне і духовне розкріпачення людини, відродження нації, історичної пам’яті, духовності.
До цілісної системи культури міжнаціональних відносин мають увійти такі важливі складові:
— формування почуття національної гордості, національної самосвідомості, утвердження їх як одного з головних принципів виховання;
— утвердження свідомості та почуття належності до народу України, тобто формування патріотичної свідомості та почуттів українців;
— виховання відповідальності за долю своєї багатонаціональної Батьківшини;
— всебічний розвиток культури міжнаціональних відносин, подолання як неповажного ставлення до національних почутті і традицій всіх народів країни, так і до їх абсолютизації;
— рішуче подолання проявів і національного нігілізму і національного шовінізму, усунення причин, що породжують їх;
— утвердження поваги і прихильності до загальнолюдських цінностей, здійснення прориву до багатства загальнолюдської культури, подолання відчуженості людини від неї.
Формування культури міжнаціональних відносин в Україні означає відмову від культурного провінціалізму, потребу розвитку інтелектуального потенціалу нації, почуття відповідальності перед іншими націями та державами.
Особливе значення маж подолання комплексу «меншовартості», «вторинності» чи національної зарозумілості.
Нам всім важливо усвідомити, що невід’ємним елементом нашої культури є, крім мови, історії, звичаїв та традицій, роль і визначення яких ми розглядали, відносини української нації як цілого з різними народами як частиною.
Звідси випливає актуалізація проблем культури міжнаціональних відносин, спілкування, коли взаємодіють інтереси як у матеріальному, так і в духовному життя, виявляються співпадіння настроїв, думок, поглядів, пріоритетів та життєвих орієнтацій. Це є однією з найважливіших умов згуртованості нації, людей у країні.
На скромну роль аналізу проблем культури міжнаціональних відносин, її подальшого вдосконалення і розвитку зорієнтований даний спецкурс, винесений на ваш суд. Як епіграфом, так і висновком до нього може слугувати теза, що ЗНАННЯ ВЕДЕ ДО РОЗУМІННЯ, РОЗУМІННЯ – ДО ТОЛЕРАНТНОСТІ І ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ.
Насамкінець розглянемо зміст поняття, одного із ключових у даному аспекті, — поняття «ТОЛЕРАНТНІСТЬ».
ТОЛЕРАНТНІСТЬ (тобто ТЕРПИМІСТЬ) – це морально-психологічна установка людини на те, чи сприймати, чи не сприймати різні, в тому числі і чужі їй ідеї, звички, норми поведінки, інонаціональні за своєю сутністю в даному випадку. Терпимість, а не терпеливість, адже остання є рівнем, порогом сприйняття особистістю несприятливих для неї соціальних, духовних та інших впливів, вище (більше) яких вона втрачає свою психологічну і вольову стабільність і здатна до непередбачуваних дій, поведінки.
Толерантність однопорядкова з поняттями плюралізму, свободи і прав людини. Ще в листопаді 1995 р. під час проведення конференції ЮНЕСКО було затверджено «ДЕКЛАРАЦІЮ ПРИНЦИПІВ ТОЛЕРАНТНОСТІ», в якій суттєво проаналізовано зміст категорії «толерантність»:
Стаття І – ПОНЯТТЯ ТОЛЕРАНТНІСТЬ
1.1. Толерантність означає повагу, сприйняття та розуміння різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті та переконання. Толерантність – це єдність у різноманітності. Це не тільки МОРАЛЬНИЙ ОБОВЯЗОК, але й ПОЛІТИЧНА та ПРАВОВА ПОТРЕБА (виділено мною – П.С.). Толерантність – це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру.
1.2. Толерантність – це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність – це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посягання на ці основні цінності. Толерантність ПОВИННА ВИЯВЛЯТИ КОЖНА ЛЮДИНА, ГРУПА ЛЮДЕЙ І ДЕРЖАВИ (в тому числі, звичайно, і спільноти – П.С.).
1.3. Толерантність – це обов’язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (в тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку. Толерантність – це поняття, яке означає відмову від догматизму і абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародно-правових актах в галузі прав людини.
1.4. Стосовно поваги до прав людини толерантність не означає терплячого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань. Це означає, що кожен є вільним у дотриманні власних переконань та визнає таке є право за іншими. Це означає визнання того, що люди за своєю природою відрізняються за зовнішнім виглядом, положенням, мовою, поведінкою та цінностями, і мають право жити в мирі та зберігати власну індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав’язані іншій. (Декларація принципів толерантності. Проголошена та підписана 16 листопада 1995 р. // Віче. – К., 2002, № ІІ. – С.12-13).
Дослідники виділяють чотири моделі її, толерантності, розуміння, які можна класифікувати за принципом – три є деструктивними, а одна – конструктивною:
— толерантність як БАЙДУЖУСТЬ до різних поглядів і практик. Останні розглядаються через призму важливих проблем, з якими має справу суспільство чи спільноти, і вважаються несуттєвими;
— толерантність як НЕМОЖЛИВІСТЬ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ – релігійні, філософські погляди, специфічні цінності тієї чи іншої культури не є чимось другорядним для діяльності людини та розвитку суспільства. Толерантність в даному випадку виступає як повага до іншого, яке, разом з тим, неможливо зрозуміти, і з яким неможливо взаємодіяти;
— толерантність як ПОБЛАЖЛИВІСТЬ, милість до слабості інших, що іноді може поєднуватися з часткою презирства до них;
— толерантність як РОЗШИРЕННЯ ВЛАСНОГО ДОСВІДУ та критичний діалог з найбільш продуктивним розумінням. Толерантність виступає тут як повага до чужої позиції в поєднанні з установкою на взаємну зміну позицій в результаті критичного діалогу.
Розвиток ідеологій, ідеологічного, політичного і економічного плюралізму, розширення свободи ЗМІ сприяють зростанню толерантності по відношенню до різних соціальних теорій та традицій, до чужого способу життя і норм поведінки.
Формування толерантності відбувається, в першу чергу, через ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС, де передбачається розвиток у молодого покоління відкритості сприйняття інших культур, здатність цінувати свободу іншого, поважати людську гідність та індивідуальність, учитися запобігати конфліктам або ж розв’язувати їх ненасильницькими засобами.
P.S. – ЗНАННЯ ВЕДЕ ДО РОЗУМІННЯ, РОЗУМІННЯ – ДО ТОЛЕРАНТНОСТІ І ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ.
Зміст
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА КУРСУ
РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ
РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ КУЛЬТУРИ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН
