Сатира – це прояв комічного в мистецтві, який являє собою висвітлення різних явищ суспільства за допомогою комічних засобів, таких як: сарказм, іронія, алегорія, гротеск, пародія та інші. Зародилася вона в усній народній творчості. Високого рівня досягла вже в літературі античних часів ( Арістотель, Петроній, Лукіан).

Сатира спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства, вона має гострий непримиренний характер. Сатира зазвичай смішить людей, але її основною метою не є гумор, насправді – це напад на якесь явище суспільства.

Гумор в ній використовується лише для того, щоб пом’якшити пряму критику. Одним із найкращих прикладів, такого нападу на явища суспільства, я вважаю В.В.Маяковського.

Він дуже майстерно поєднував ліризм і сатиричну нещадність, висміюючи ледарів, бюрократів, крадіїв народної власності, зрадників, тощо. Специфіка сатири полягає в тому, що на вдміну від інших жанрів, вона утверджує позитивні ідеали через викриття недоліків.

Особисто для мене сатира, досить веселий метод виявлення суспільних вад. Через сміх все сприймається легше, є можливість відбутися жартами і найголовніше, кожен присутній на сатиричній виставі, читаючий чи слухаючий вірші, прозу, отримує дзвіночок( тему для міркування). Це як зброя масового ураження, яка виймає людину із власного панциря. І водночас, як панацея, що через сором, почуття провини, усвідомлення власної нікчемності, відкриває очі, на те, про що люди, воліли б мовчати, а деякі навіть не задумуються.

В Києві є чудовий театр драми і комедії. До речі, це єдиний театр у місті побудований при радянській владі, на прикінці 70-х років ХХст. Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави гралися у палацах культури. У травні 1982р. міська влада надала молодому театрові будівлю кінотеатру ‘’Космос’’ на лівобережному масиві.

Спочатку актори своїми силами влаштували ‘’Театр у фойє’’ – перша мала сцена у тогочасному Києві. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі. У театрі вистави йдуть двома мовами, першою україномовною у російськомовному театрі, стала вистава ‘’Брехня’’ за п’єсою В.Вінниченнка. Завжди на сцені театру була свідома класика. За час існування премії ‘’Київська пектораль’’ театр отримав 15 нагород майже в усіх її номінаціях.

Я вважаю, що сатира була і буде потрібна суспільству, в будь-яких формах. Адже кожна розумна, поважаюча себе людина, не стане ображатися, бунтувати чи засуджувати автора того чи іншого твору. Вона спокійно перенесе критику, пародії, сарказм, можливо замислиться і щось змінить в собі, якщо вважатиме за потрібне, можливо і ні. Та головне, що цей спосіб не залишить нікого байдужим, ні тих хто сміється, ні тих кого роздирає лють, ні тих хто заплакав.