Існує три роди художньої творчості: епос, лірика, драма.
Найбільш древнім з даних пологів художньої творчості є епос. Ранні форми епосу виникають ще в умовах первісно-общинного ладу і пов’язані з трудовою діяльністю людини, з підкоренням ним природи, із зіткненнями племен. У своєму розвитку епос пережив великі зміни, розквіт і занепад; змінювалися його сюжети, герої, жанри і стиль; в ньому відкладалися нашарування різних історичних епох. Основна риса епосу полягає в тому, що він відтворює зовнішню стосовно автору дійсність, зазвичай без втручання автора, особа якого здебільшого прихована від читачів. Лише в автобіографічних жанрах і в літературі XX століття це правило порушується.
Розповідь у епосі ведеться від імені реального або умовного оповідача, свідка, учасника подій і, рідше, героя подій. Епос користується різноманітними способами викладу (розповідь, опис, діалог, монолог, авторські відступи), авторською мовою і мовою персонажів, на відміну від драми, де вживається один спосіб викладу (діалог) і одна форма мови (мова персонажів). Епос представляє великі можливості для багатостороннього зображення дійсності і окреслення людини в розвитку його характеру, обставин, мотивування подій і поведінки персонажів. Розповідь у епосі ведеться зазвичай в минулому часі, як уже про доконані події, і тільки в новій літературі в епос входять і нині, і з’єднання минулого, теперішнього і майбутнього часів. Мова епосу в значній мірі зображально-пластичний, на відміну від лірики, де панує емоційно-експресивна мова.
Видовими різновидами епосу є епопея, билина, казка, роман, повість, поема, оповідання, нарис, байка, анекдот.
Іншим родом художньої творчості є лірика. У ліриці відсутня розгорнутий сюжет, в ній ми не зустрінемо закінчених характерів, вчинків, описів, що займають значне місце в прозі.
Видовими різновидами лірики є епіграма, епітафія, епіталама, ідилія, еклога, пісня, романс, послання, елегія, дума, гімн, дифірамба, ода, мадригал, канцона.
Види лірики встановлюються найчастіше залежно від того що виражається в ліричному творі почуття.
Якщо в ліричному творі виражається торжество, то даний твір є гімном, якщо печаль — то елегією, якщо іронія — то епіграмою.
Форми ліричного жанру не мають такого чіткого відмінності, як в епосі. Але й тут інколи виділяються жанри.
Самобутнім родом художньої творчості є драма.
Розрізняють такі видові різновиди драми — трагедія, комедія, драма, водевіль, мелодрама.
ЖИВОПИС — вид мистецтва, що здатний відобразити видиму реальність за допомогою кольору на двомірній поверхні.
Малюнок — тільки скелет , каркас майбутньої картини . Майстру спочатку важливо якомога більш точно передати форму об’єкту і його обриси.
Запитай майже будь-якого — що є основою живопису? Отримаєш цілком передбачуваний відповідь — звичайно , колір. Багато в чому , так воно і є. Фарби , що накладаються на полотно , у своїх різноманітних поєднаннях дають колірний колорит . Під рукою справжнього майстра буде грати все багатство фарб , а в них — відбиватися різноманітність життя . Саме через колорит художник прагне максимально повно самовиразитися. Він же викликає у публіки певне емоційне сприйняття .
Колірна гамма міцно ув’язана з загальним задумом твору , з його естетичною цінністю.
Площина , яка знаходиться перед художником , двомірна . Силою творчого дару і за допомогою чисто технічних прийомів живописець здатний створювати ілюзію тривимірності і об’ємності . І ось вже нам здається , що люди і предмети віддалені від нас на різні відстані , а дорога або небо — нескінченні, розкриті в простір. Назви цих художніх прийомів — лінійна перспектива і світлотінь.
До видів живопису відносяться монументальна і станковий . Перша тісно пов’язана з архітектурою і має на увазі розпис стін , стель , фасадів будівель. Станкова має цінність сама по собі.
Серед основних мальовничих жанрів — портрет , пейзаж , натюрморт , картини на побутову та історичну тематику , анімалістика .
Жанри і види фотографії:
Пейзаж – в живорисі та фотомистетстві – тип картини, що зображує природу чи яку-небудь місцевість (ліс, поле, гай, гори, міста та ін..)
