Сучасне кіно сьогодення має багато різновидів жанрів, кожен з яких має свою специфіку. Рідко коли в сюжеті фільму дотримуються золотої середини спецефектів, наприклад, фентезі може мати дуже багато комп’ютерної графіки і дивлячись такі фільми, ти розумієш, що це настільки фантастично, що навіть тупо. Але! Люди все ж таки дивляться, навіть якщо це виходить за всі межі.

Як ось взяти до уваги “Мстителі” (художній фільм про супергероїв з елементами гумору) останню частину, туди стільки всього «понавпихували», що буває не зрозуміло про що сюжет і як взагалі ці всі персонажі героїв пов’язані між собою, але як правило більшу частину населення це не хвилює. То про який моральний вплив можна говорити, виходячи з цього кіно? Невже подібне кіно, може щось гарне виховати в людях, а тим паче в дітях, які це полюбляють дивитися, так, на перший погляд нічого страшного, подивилися кіно та забули.

Я розумію, що не всі люди це розуміють з точки зору психології і як це впливає на підсвідомість людини. Вони навіть не замічають цього. В сучасному світі мало хто цікавиться чимось духовним та великим, тому що це не так цікаво чи весело. Кіно не може сформувати певну моральність, але кіно багато чого транслює небезпечного, шкідливого, прекрасного, так званий пристрій масової інформації, яка до того ж може бути і не правдивою. І люди дивлячись це можуть опиратися на деякі сюжетні лінії, які інколи реалізують в своєму житті: діалоги, поведінки, очікування від співбесідника певної дії, тому що в кіно так було в подібній ситуації та багато іншого.

Казки, мультики, кіно, наприклад, дівчат запрограмували, яким повинен бути чоловік, ідеал. Але ніхто не ідеальний і не збирається ним бути, грати роль можливо, але тільки трохи більше проведеш часу з цим чоловіком, як з часом стають явними певні неприємні недоліки, з якими ти або приймаєш його, або ні, а все чому? Тому що в казках, мультиках не показують іншу сторону медалі. І в кіно, щоб був якийсь хепіенд пара проходить через деякі складнощі? І виникає дилема, чому не все так гарно і просто як в книжках, казках і мультиках. В любому разі моральність виховується з дитинства і мультфільмами, і навколишнім світом, батьками, друзями, кіно та соціумом.

«Мораль (латинське mores-звичаї) — норми, принципи, правила поведінки людей, а так само саме людську поведінку (мотиви вчинків, результати діяльності), почуття, судження, в яких виражається нормативна регуляція відносин людей один з одним і суспільним цілим (колективом , класом, народом, суспільством). »

Наврядчи що подібні жанри, будуть формувати у дітей загальноприйняті правильні норми та правила життя в соціумі, бо хлопчики люблять бути «крутими» та сміливими, наприклад, в мультику чи фантастичному кіно бачили і потім, вони намагають це втілити в життя, але жарти жартами, а інколи це добром не закінчується.

Наприклад, у дітей проявляється певна агресія і батьки дивуються чому?:
— Мій Микола такий нервовий став, приходить зі школи агресивний.
— В мене та ж проблема тільки в подвійній дозі. А ще хлопці завжди сваряться. Андрій не хоче поступатися меншому Антонові, а той істерики весь час заводить.

І такі теревені про милих і добрих діток, з якими казна що відбувається, чути з вуст майже кожної турботливої мами. Аж дивно стає, куди ж поділися милі Вітальки, Андрюши, Антончики та навіть Свєточки, Дашенькі та Оленки. А що дивного панове – духовне браконьєрство у всій своїй красі. І хай як би матусі не захищали свої чада, а ми маємо те, що маємо – у маленьких янголяток прорізаються ріжки, а німб з часом все тускнішає й тускнішає. А що ж ви хочете? Просто розкрийте свої очі ширше і побачите звідки ноги ростуть у цього браконьєрства. Наше доблесне та чесне телебачення, художня література, яка так розвиває, що іноді стає страшно, такі цікаві та кровожерливі комп‘ютерні ігри – ось що стало причиною таким «чудесним» змінам.

Телебачення стало таким повчальним та різноманітним, що далі просто нікуди. А хіба не різноманіття коли на одному каналі хтось когось зарізав, на іншому такий яскравий і кольоровий вибух, що аж новорічний феєрверк затьмарить своєю «красою». Про сучасні мультфільми взагалі можна писати безкінечно. Взяти для прикладу хоча б всім відомий мультфільм про дивне створіння фіолетового кольору, яке прилетіло до нас із Місяця.

А ще в цього гостя дві пари вух і величезні лапи. Здається враження, що той хто створював цей мультфільм вибачте на слові, трішки перебрав з грибочками. Ну чого може навчитися дитина, коли з перших днів бачить щось балакуче, фіолетове та з чотирма вухами, а підростаючи довершує своє враження купою стрілянини, вибухів та бійок. Звідси і агресивність, а можливо і неурівноваженість – одні з ознак духовного браконьєрства.

Переглядаючи дитячий художній фільм «Іван Сила» від режисера Віктора Андрієнко. Так, фільм цікавий і на мою думку, морально правильний. Він вчить як йти до своєї цілі, хоча головний герой переживає й тяжкі моменти життя, що не все легко й просто досягається, треба щось робити і ніколи не здаватися. «Моя сила завжди переможе твою правду.» — така репліка була в негативного героя, коли Іван завжди вважав, що «Правда завжди переможе».

З одного боку, навчати людей правди і відстоювати її – це гідно, але з іншого боку треба слідкувати, де ця правда умісна, а де ні. Наприклад, за свою правду не кожен може відстояти, як Іван в цьому фільмі, і не кожен раз хтось буде поруч на допомозі якщо щось станеться. За кожні дії і слова йде певна відповідальність і як правило результат скояного та сказаного і не завжди це позитивно закінчується. В нашому світі рідко приймають правду адекватно, з розумінням.

Тому, я вважаю, що моральність формується ще з дитинства і певною частиною на це впливає телебачення, отже, батьки повинні слідкувати за тим, що дивиться їхня дитина, контролюючи щоб все було добре, тим паче з її психікою.

Аналіз телебачення в рамках сучасної критичної теорії заснований на положенні про обумовленість репрезентації: всі наші спроби репрезентувати реальність обумовлені мовою, культурою та ідеологією. Якщо погодитися з тим, що ми пізнаємо світ через системи репрезентацій, то сама постановка проблеми об’єктивності чи суб’єктивності телебачення зміниться і на місце питання: «Дізнаємося ми з телебачення правду про світ?» постане питання: «Яким чином воно репрезентує світ?»