Танці – це унікальний феномен взаємовпливу та взаєморозвитку душі і тіла, адже, найчастіше люди, які займаються танцями, гармонійні особистості, тобто, розвинуті не лише фізично, а й морально, естетично, духовно та інтелектуально. Як відомо, танці бувають різні – індивідуальні (сольні), парні та колективні. На мою думку, кожен окремий різновид танців справляє на танцюриста певний естетичний та психологічний вплив, розвиває в ньому ті чи інші професійні та загальнолюдські якості.
Проте, цьому впливу передує самостійний вибір людиною конкретного напрямку у своїй танцювальній діяльності, що продиктований не лише її фізичними можливостями , а й душевними, особистісними та естетичними схильностями. Наприклад, люди не дуже відкриті для світу та інших людей, ті, які звикли завжди у в усьому покладатися на себе, з найбільшою ймовірністю оберуть сольну танцювальну кар`єру, оскільки там все залежить лише від тебе, від того наскільки наполегливо ти готувався.
Вибір, хто більш схильний до активного спілкування з оточуючими, не бояться покластися у чомусь на них, довірити їм щось справді важливе для них самих, впаде на парні танці, тому що тут потрібно вміти довіряти своєму партнеру, не боятися, що щось може піти не так. Коли ж говорити про третій вид танців, то вони можуть бути до вподоби тим людям, які люблять працювати в команді, для яких особисті амбіції стоять далеко не на першому плані, а найголовніше успіх спільної справи.
Таким чином, обираючи те чи інше танцювальне спрямування, людина вже виражає свої моральні, духовні та естетичні ідеали та прагнення. Якщо цей вибір зроблено правильно, то обраний різновид танцю допомагає людині у надалі у розвитку не лише тіла, а й душі.
Зокрема, сольні танці можуть розвинути в особистості відповідальність перед собою, працьовитість, цілеспрямованість, що є цінними душевними рисами, які допоможуть не лише у професійній діяльності, а й у непростих життєвих ситуаціях. Парні танці, на мою думку, навчають людину дбати не лише про себе, бути уважною до почуттів, духовного і фізичного стану іншої людини, та й довіряти людям, без чого дуже важко повноцінно жити на землі.
Що ж до колективного танцю, то він є майстерним вчителем дружності, співпереживання, прагнення бути на рівні з іншими, вболівання за спільну справу – тобто вчителем якостей, яких не вистачає не тільки кожній сучасні людині, а й сучасному суспільству в цілому. Адже відсутність злагодженості та спільної координації дій, на мою думку, є саме тією перешкодою, що не дає нам, українцям стрімко розвиватися і йти вперед, так як суспільне життя є також, певною мірою, колективними танцем, в якому так важливо робити усе злагоджено та у постійній взаємодії.
Взагалі, здається, що танцювальне мистецтво дуже подібне до реального життя: по-перше, і танцях, і у житті нічого не досягнеш, якщо не будеш прикладати до цього зусиль, причому немалих; по-друге, і там, і там потрібно вчитися комунікувати іншими з людьми та, зрештою, і з самим собою, тому що уміння розуміти себе, свої прагнення, думки і почуття є чи не найбільшим умінням людини. Крім того, у танцях, як і у житті, існують різні шляхи, якими може піти людина, тут також постає вибір, тут також можна не правильно оцінити свої здібності, свою духовну і фізичну силу і обрати дорогу, яка не приведе тебе до щастя.
Саме цей вибір, що постає перед особистістю на початку її життєвого шляху як у танцювальній діяльності, так і в житті, і визначає долю людини в усіх сферах її прояву. А ще важливою спільністю між танцями і життям є незмінне і непереборне прагнення людини до краси. Адже основним законом танцю є естетичний закон: усе має бути красиво, усе має викликати замилування та захват.
Як і танцюрист, кожна людина навіть сама того не усвідомлюючи, творить своє життя за законами краси і досконалості, на жаль, не у всіх це виходить, але саме це прагнення – характерне для усіх без винятку людей. Так само і танцівники не завжди можуть втілити на паркеті, свої найдивовижніші фантазії та ідеї.
Таким чином, найголовнішими особливостями і танців, і реального життя є необхідність прикладення великих зусиль для досягнення результату, потреба у спілкуванні із іншими людьми та самоусвідомленні, наявність вибору того чи іншого шляху, в також жага, нестримний потяг до всього прекрасного, досконалого, доброго.
Отже, хотілося б підсумувати, що танцювальне мистецтво взагалі є могутнім засобом впливу на душу людини, тим маяком, що здатен спрямувати її у правильному духовно-моральному напрямку, тому що головною рисою, яку воно прививає особистості, є самодисципліна, яка відвертає моральний зір її від усього непотрібного та неважливого, і тоді вона здобуває безцінний дар – час…..час, який можна витратити на щось, справді цінне, важливе, корисне, не тільки для тебе, а й для усіх хто йде з тобою разом цим буремним, заплутаним життєвим шляхом.