Виходячи з того, що природні і соціальні перетворення є нічим іншим як передача енергії від одного суб’єкта природи до іншого. Це дуже вразливо збудував Чарльз Дарвін у своєї моделі життєвого циклу.
Жителі Англії дуже полюбляють біфштекс із яловичини. Для цього вирощують корів. Корова дуже полюбляє конюшину яка росте на лугах. Джмелі в свою чергу збирають нектар із конюшини і тим самим поводять запилення конюшини. Але гнізда джмелів є улюбленими ласощами польових мишей. Тому джмелі розташовують свої гнізда ближче до поселень людини. Чому? Тому що кішки дуже полюбляють полювати на мишей і відповідно захищають джмеліни гнізда. А кішки в свою чергу живуть під захистом людини.” Таким чином Ч. Дарвін довів цілісність, взаємопов’язаність та безперервність біоциклів на землі. При цьому, треба відзначити значний фактор вказаного біоциклу – фактор культури.
В даному випадку мова йде про естетичне задоволення людини від смачної їжи, відношення до “наших братів менших, їх утримання та інше.”
З розвитком цивілізації ми часто, на жаль, мусимо констатувати факт погіршення екологічної ситуації на нашій планеті. Люди часто стали забувати, що вони є невід’ємним елементом живої природи, що вони –надзвичайно тісно взаємопов’язані, і людський вплив на довкілля при неправильному використанні може мати надзвичайно вагомі наслідки: позитивні – при правильному взаємозв’язку і негативні – при неправильному впливові.
Люди, на жаль, часто забувають про це, вважаючи себе «господарями природи». Відомий раніше популярний вислів: «Ми не можемо чекати милості від природи, взяти її – наше завдання!» в наш час вдало перефразовано: «Ми вже скільки взяли від природи, що не можемо чекати від неї милості». Природа дійсно зараз не може самостійно справитися з тими негативними наслідками, які привнесла з собою людина: винищено ліси, що постачають життєдайний кисень; знищено безліч видів тварин і рослин, які в свою чергу є ланками інших природних ланцюгів; забруднено водойми, тисячі гектарів плодючих земель «поховано» під сміттєзвалищами.
Люди часом ведуть себе так, ніби вони не є дітьми цієї планети, ніби в них десь є інша «запасна» планета, яка з нетерпінням чекає на них, коли свою власну вони знищать. Не цінують того унікального клімату, природних багатств, які маємо на землі, які при правильному використанні можуть повністю забезпечити всі людські потреби.
Нераціональне використання природних ресурсів поставило людство на межу екологічної катастрофи, і вчені-екологи б’ють тривогу, що всім країнам необхідно об’єднатися навколо вирішення цієї проблеми.
Вплив людини на довкілля значною мірою залежить від її соціо-культурного розвитку, від її розуміння своєї ролі у збереженні тих природних багатств, які даровано нам природою. Тому неможливо відокремлювати питання збереження природного середовища від культурного розвитку людства. Адже вміле та бережливе використання природних багатств є запорукою життя на планеті та здоров’я людства.
Культура співіснування з довколишнім середовищем в наш час має вийти на перше місце, цьому потрібно присвячувати увагу, починаючи з народження дитини: навчати в сім’ї, в садочку, школі, вузі. Необхідно, щоб турбота про природу стала для всіх такою ж звичною, як вмитися вранці, почистити зуби, ця культура має закріпитися на рівні підсвідомості кожної людини.
Що ж до держав, то на цьому рівні теж має бути приділено достатньо уваги: мають бути видані закони, які б усіляко сприяли збереженню природного середовища. Глобальні будови, гідро та атомні станції, комплекси тощо – мають бути схвалені всілякими екологічними службами, мають бути враховані найменші нюанси, які можуть завдати шкоди екології.
І кожна людина повинна усвідомлювати свою незаперечну роль у збереженні природних надбань, робити все можливе для цього, тим більше, що в нинішній час розвитку інформаційних технологій є можливості почути кожен голос. Люди повинні об’єднати свої зусилля, щоб спільно зробити все можливе для збереження навколишнього середовища, усвідомити, що саме від цього залежить і їхнє майбутнє, майбутнє їхніх дітей. У всесвіті все взаємопов’язане, і те, що ми віддаємо у довкілля: наша праця, прагнення, наші помисли – сторицею до нас повертаються.
Тому людям потрібно постійно слідкувати, щоб усе, що ми продукуємо і на фізичному і на духовному рівні було досконалим, несло позитивний імпульс, випромінювало хорошу енергетику. Від свідомості кожного залежить: бути чи не бути нашій планеті і нам на ній. Ще не зовсім пізно, і якщо ми зуміємо вчасно зупинитися, повернутися обличчям до природи, докласти максимум зусиль для відновлення та збереження довкілля – можемо розраховувати на те, що і наші діти, і внуки, і правнуки зможуть користуватися її благами, милуватися її красою, передавши в спадщину і своїм нащадкам цей чудовий і незамінний дар, пізнаючи його та примножуючи.